* * *
Спершу на Землю впали м’які сутінки. Потім стало темно. Блакитна роса брунькувалася в западинах листя, скрапувала на Землю і розплескувалася там нечутно і невидимо. Інколи промінець заблудлої зірки торкався росини, і вона починала світитись благеньким каганчиком зустрічного променя, блакитним пагоном поривалася вгору, доки ще одна не скрапувала і не розплескувалася нечутно і невидимо.
Тільки Спас, білий жеребець Століна чув, як важко дихала Земля, придавлена державними таємницями суспільства Вічного Вибуху, золотими думками Комбінатора, фікціями Мініціата у час, коли вони люто ненавиділи один одного.