Нарешті на сході, за мисом Ізенди, ледве помітно посвітлішало. А море все так само казилося навкруги, кипіло піною, клекотіло й гриміло на скелях. Вітер все так само пронизливо свистів у такелажі і ніби намагався здерти з грот-мачти брейд-вимпел з косицями.
Коли зійшло сонце, шторм почав потроху слабшати, але море клекотіло весь день, п'яне від божевільної люті, і тільки надвечір хвилі стали широкими, пласкими, без косматих пінявих грив на гострих хребтах, а хитавиця хоч і не припинилася, але стала рівнішою.
Бутаков наказав видати всій команді по склянці горілки і всіх, крім вахтенних, послав спати. І "Константин", повільно й обережно лавіруючи, вийшов із зрадливої бухти.
Топографи радо зустріли шхуну. Вони теж провели безсонну і тривожну ніч, бо вихор здер і завалив їх намет. Мокрі та втомлені, вони весь день збирали розкидані вітром речі, тому не закінчили зйомки. Бутаков залишив на острові Акишева з трьома матросами, а Макше-єва та інших взяв на борт, набрав прісної води і разом із риболовною шхуною "Михаил", яка розвідувала рибні косяки, повернувся до півострова Куланди, щоб остаточно визначити його координати, потім пішов на південь уздовж західного узбережжя Аралу.
Погода була по-серпневому тиха й сонячна. Стояв штиль. Море коливалося блакитним атласом, і, скільки сягало око, розбігалися його просторами сріблясті стежки. В кают-компанії "Константина" знов велися розмови й суперечки на найрізноманітніші наукові теми.
Шевченко розповідав морякам і топографам про малярство, архітектуру та скульптуру італійського Відродження139, про свого улюбленого скульптора-різьбяра Верроккйо140, про майстра трьох мистецтв Леонардо да Вінчі141 і про ніжність і красу мадонни Му-рільйо142 і Рафаеля143. І тому, що жодних репродукцій або гравюр на шхуні не було, Шевченко або накидав олівцем загальну композицію таких картин, як "Таємна вечеря" Леонардо, або розповідав про них так яскраво, що його розповідь давала слухачам глибше уявлення, ніж дала б погана репродукція.
В свою чергу він попросив Бутакова прочитати лекцію про мореплавство.
Бутаков охоче присвятив цьому цілий вечір.
Дружба Шевченка з Вернером міцнішала. Захопившись ботанікою, Тарас Григорович багато допомагав йому в збиранні гербарію, за допомогою довідника визначав сімейство та вид кожної рослини, сушив квіти, трави і гілки кущів.
Збирали вони і препарували риб, раків, змій і ящірок, збирали колекції метеликів, жуків-сколопендр, навіть отрутних тарантулів та каракуртів, але Бутаков категорично заборонив приносити їх на корабель живими. Проте географія залишалася для Шевченка улюбленою наукою. Твори Гумбольда вивчив він мало не напам'ять. Він зжився з членами експедиції і тепер горів їх інтересами, радів кожній удачі і не раз ловив себе на тому, що починає милуватися красою Аральського моря і любити його, хоч перший час називав його нікчемним. Тепер Тараса Григоровича цікавила і його найбільша глибина, і рибні багатства, і дивовижний синій колір кришталево-прозорих хвиль, і, коли біля мису Бай-Губек знайшли за півмилі від берега глибину в 68 сажнів, він був майже щасливий.
Посуваючись далі на південь, команда помітила, що забортна вода стала ніби трохи пріснішою і каламутнуватою, подекуди з'явилися мілини й очерети. Бутаков зрозумів: "Константин" наближається до дельти Амудар'ї. Він послав шлюпку проміряти глибину, і виявилося, що місцями глибина не перевищує саженя. Коли шлюпка повернулася, Бутаков узяв курс на схід і кинув якір біля острова Токмак-Ата.
І тут йому довелося серйозно замислитися.
Військове міністерство дало йому інструкцію, де був окремий пункт, доданий за вимогою міністра закордонних справ Нессель-роде144, яким експедиції категорично заборонялося наближатися до південного хівинського берега і навіть заходити в хівинські територіальні води. Порушити цей пункт означало викликати міжнародні ускладнення, дипломатичне листування тощо. Але бути так близько і не проробити всіх досліджень... Довгі вагання не були властиві енергійному лейтенантові. З вершини грот-щогли він оглянув острів, вкритий піскуватими горбами й густим чагарником. Це було чудове місце для фортеці або торговельної факторії. Помітив він на острові і юрти, і верблюдів, і багато худоби, і купки людей, які вперше в житті бачили корабель і з цікавістю розглядали це диво. Але човнів він ніде не помітив.
Вітер зовсім ущух і надвечір настав повний штиль. Море розкинулося суцільним блакитним дзеркалом, в якому відбивалися і прибережні очерети, і кучові хмари над обрієм, схожі на велетенський гірський кряж, сповитий снігами, а з півночі все йшла і йшла глибинна зиб, наче море глибоко зітхало, м'яко і рівно коливаючи гнучке скло своєї блискучої гладіні. Шхуну зносило до південного берега. Безсило звисли паруси. Навіть брейд-вимпел на грот-щоглі, який завжди тріпотів від найменшого подуву вітру, і той висів уздовж щогли, як мертвий птах.
— Чудово, — потирав руки Бутаков, блискаючи своїми жвавими чорними очима. — При такому штилі у мене законна причина бути тут: без парової машини я не можу зрушити з місця.
Цілий день ще простояла шхуна з безсило обвислими парусами, а вночі Бутаков послав прапорщика Акишева з штурманом Поспє-ловим на шлюпці проміряти дно на південь від острова Токмак-Ата. Він дав їм глухий ліхтарик, компас і достатню кількість вогнепальної та холодної зброї, а матросам-веслярам наказав обв'язати клоччям кочети.
Коли стало зовсім темно, шлюпка тихо відійшла від трапа. Бутаков залишився на шхуні, яку привели в цілковиту бойову готовність. Гармати набили картеччю. Штуцери та мисливські рушниці, офіцерські пістолети, шаблі, списи і кортики — все було під рукою на палубі і на містках. Команда спала не роздягаючись, та сама
шхуна з погашеними вогнями зливалася з глибоким мороком безмісячної хмарної ночі.
Макшеєв і Бутаков сиділи на палубі і уважно прислухалися до кожного звуку, а всі інші, крім вахтенних, були внизу, щоб випадково не порушити тиші.
Час спливав повільно. За півгодини до світанку легко й тихо, як кажан, шлюпка сковзнула вздовж борту і підійшла до трапа.