Ловити великого міцного беркута мисливці готувалися зовсім інакше, ніж орля. Перш за все Тайжан виорав у горах три струнких молоденьких сосни сажнів на десять заввишки, зрубав їх, очистив від гілля і кори. До вістря першої з них прив'язав жмут вовни, добре насиченої смолою; до верхівки другої — прикріпив кільце, пропустивши крізь нього тоненький, але міцно зсуканий мотузок із зашморгом на кінці, а до вістря третьої приладнав рефлектор з блискучої білої бляхи. Знайти цю бляху в горах було надзвичайно важко. Такий рефлектор був у глухого батька Тайжанового, але старий анізащо не згоджувався позичити його синові. Довелося Тайжанові прикинутися хворим і дві доби пролежати в юрті, очікуючи, коли старий хоч на хвилину вийде погрітися на сонці, щоб витягти бляху зі скрині.
— Впіймаємо беркута, покладу йому його бляху назад: він нічого й не помітить, — казав Тайжан Жайсакові.
Опинившись у міжгір'ї, Тайжан не став оглядати гребені скель, а поскакав далі — туди, де міжгір'я ставало розлогим, а посередині його весело дзюрчав прохолодний струмок. Уздовж цього струмка росли столітні карагачі та вузлуваті дуби. Але жодний з них, видно, не підходив для Тайжанових намірів, бо він мовчки скакав повз них, все далі й далі.
Власне кажучи, це вже й не було міжгір'я, а неглибока долина з положистими схилами, зарослими урюком, ліщиною, фісташиною та буйними хащами малини, ожини й шипшини. Раптом Тайжан зупинив коня і простягнув вперед руку, вказуючи на величезний сухий карагач, що стояв серед долини. Коли вершники під'їхали ближче, виявилося, що він весь брудний від пташиного посліду — отже, орел ночує на його вершині. Був полудень. Не боячись появи орла, мисливці приміряли, чи сягають їхні жердини найвищих гілок. Недосяжним лишився тільки один сухий сук, і Тайжан без вагань видерся вгору і зрубав його. Тепер він був певний, що вони впіймають орла. Потім мисливці від'їхала і спокійно розташувалися в холодку під гіллястим горіхом, добре попоїли і лягли відпочити до вечора.
У присмерку беркут прилетів на своє звичне сідало і довго вовтузився, чистив дзьобом велетенське пір'я, струшувався і намагався зручніше усістися на ночівлю. Не запалюючи вогню, мисливці пильно стежили за ним, скільки дозволяв присмерк, з острахом позираючи на його гачкуватий дзьоб і пазури, тому що удар такого дзьоба пробиває людський череп наскрізь. На цей раз з ними, крім Рахіма, було ще двоє жигітів, а хлопчикові вони суворо наказали не наближатися до орла ближче, ніж на три повних кулеші.
Нарешті орел заспокоївся і заснув. Була вже глибока темна ніч. Небо вкрилося хмарами і здавалося навіки позбавленим зірок. Жайсак обережно розкрив казанок, повний жару від багаття, запалів від нього просмолену вовну на вістрі одної з жердин і зв'язав цю жердину з другою, до якої був прикріплений рефлектор. Швидко підійшли вони до дерева, де спав орел, і підняли жердини до рівня його голови, поки що відхиливши вогонь з рефлектором в інший бік, потім швидко обернули їх і кинули орлу в вічі яскраве світло, потроєне блискучою бляхою. Беркут прокинувся, розплющив очі і грізно засичав. Просто перед нам палав жмут вовни і сліпуче світло било йому в зіниці. Засліплений, дивився він на вогонь і не бачив ані мисливців, ані тоненького пругкого зашморгу, що спускався кому на голову з допомогою третьої жердини. Тайжан не промахнувся: зашморг охопив орлячу голову, здушив йому горло і рвонув його вниз. Орел змахнув крильми, підвівся на весь зріст, але було вже пізно: мотузок душив його і здирав із гілки. Б'ючи крильми, чіпляючись за гілля і ламаючи його, падав на землю орел, і видерте й поламане пір'я, повільно кружляючи, падало разом із ним.
Боротьба була довгою і важкою. Володар неба не здавався. Пазу-ри його роздирали міцну парусину, а грізний дзьоб рвав овчини й рукавиці, але кінець кінцем металеві кільця скували його ноги, крила були скручені їм спину, і величезний лантух став місцем сумної ночівлі могутнього бранця.
Три дні і три ночі, змінюючи один одного, приборкували його Жайсак, Тайжан і ще два жигіти. Орел голодував, орел втрачав останні сили, але не визнавав перемоги людини. Важив він на початку боротьби мало не півпуда, а на третю добу втратив п'яту частину своєї ваги. Велетенські крила його мали більше сажені в розмаху, а махове пір'я було довше від леза шаблі. Але кожній силі буває кінець. Напівнепритомного кинув його додолу Тайжан наприкінці третього вечора, і очі його вже не розплющилися, напіввідкритий дзьоб вже не здавався страшним, і тільки Жайсак з гримасою болю раз у раз торкався коліна, куди все ж таки дзьобнув його орел, видерши чималий шмат хутра з шкіряних штанів і разом із ним шматок живого м'яса.
— Годі! — сказав тоді Тайжан, в останній раз кинувши орла на рукавицю, — бо за дохлого орла Джантемир і піали кумису не дасть, не те що баранини.
І замість бити і безжалісно кидати, раптом подав орлові шматок свіжого, ще теплого м'яса. Орел не міг уже клювати. Жайсак порізав баранину і почав просовувати йому шматочки в дзьоб. І орел скорився, взяв їжу з рук людини і проковтнув, потім з'їв три грудки цукру, який прислала йому Зейнеб, знаючи, як мріяв Джантемир мати великого могутнього орла.
— Каль бопали! Каль бопали! — приказували мисливці, пестячи підкореного володаря небесного простору, а орел то втомлено розкривав, то знов заплющував очі, покірно приймаючи ласку після довгого і жорстокого катування.
— Обох приборкали — і малого, і великого, — сказав Тайжан, садовлячи орла на тугир.
— А хазяйку забув? — насмішкувато примружився Жайсак. — Теж приборкали. Відтоді, як заклювали її наші хлоп'ята, ані Кульжан, ані жінок Байсали та Ундасина вона не чіпає. І що ви думали: працюють усі без лайки й погроз, без ляпасів і камчі не гірше ніж раніше, хоч і відпочивають, коли втомляться, і беруться за діло без нагадувань.
Другого дня повернувся нарешті Джантемир. Він ще трохи кульгав, але ходив уже без милиць і навіть без ціпка. Шаукен розіграла перед усім аулом палку радість, кинулася йому на шию і "з радощів" наказала зарізати кілька своїх баранів і нагодувати весь аул жирною лапшею з бараниною і баурсаками. Навіть Джантемир здивовано похитав головою, бачачи небувалу щедрість дружини, але, як чоловікові, йому була приємна така увага.