Ранком Тайжан пішов до бая, але Джантемир ще не повернувся від Зулькарная і на хазяйстві була Шаукен. Глянувши на орля, вона спалахнула:
— Що це за опудало обскубане?! Забирай, забирай цю потвору! Нам такого виродка не треба!
Тайжан спробував їй пояснити, що орлята, як і всі птахи, народжуються з пухом і тільки згодом обростають пір'ям, але Шаукен нічого не хотіла знати й пронизливо репетувала, не даючи йому вкинути слово:
— Іди геть із своєю потворою! Поклич Жайсака! Я йому розкажу, який нам потрібен орел.
Вилаявшись у думках, Тайжан накинув на орля рядно і пішов з ним у чорну Жайсакову юрту.
— Візьми, тітонько Кумині. Не хоче його наша хазяйка. Кумині з жахом замахала руками:
— Що ти! Що ти, Тайжан! Та я його боюсь. Ач який він хижий і злий! Та він мені виклює очі! Вези його до Жайсака. У мене й місця нема, де його всадовити.
Тайжан зрозумів, що старенька Кумині дійсно не впорається з неспокійним птахом, і забрав орля на пасовище.
— Ну що ж, почекаємо Джантемира, — сказав Жайсак. — А поки що треба приборкати цього забіяку. Допоможеш мені?
Поки Тайжан міцно тримав орля, Жайсак спритно прив'язав йому до браслетів коротенькі ремінці з мідними кільцями на кінцях і просунув крізь ці кільця міцний ремінь із сириці з верблюжої шкіри в кулані завдовжки з металевою кулькою на одному кінці і зашморгом — на другому. Кулька була більша, ніж кільця, гак що ремінь не міг вислизнути з кілець. Ремінь Жайсак прив'язав до кереге. Потім одягнувши довгі по лікоть рукавиці з борсукової шкіри, він забрав у кулак ремінці разом із ногами орляти і міцно стиснув їх. Орля скрикнуло від болю й почало видиратися, намагаючись дзьобнути молодого табунника, але Жайсак раптом гмикнув ремінь, і орля впало на землю догори ногами, тоді Жайсак сильним помахом руки підкинув його й посадив собі на рукавицю. Орля рвонулося, щоб звільнитись, і знов Жайсак шпурнув його додолу сторч головою і знов за мить підкинув на рукавицю.
Тайжан і кілька табунників зацікавлено спостерігали боротьбу людини з хижим птахом, а незмінний супутник Жайсаків Рахім жадібно стежив за кожним його рухом і рахував:
— Ого! Дев'ятий раз кидаєш ти орля. А тепер вже десятий. Годину, дві, три тривало це змагання на витривалість людини з хижаком. Нарешті руки жигіта втомилися і спітніло чоло, та й орля знемагало: з минулого вечора було воно голодне і з кожним кидком ставало все млявішим. Тайжан помітив, що час зміняти друга і, натягнувши такі ж борсукові рукавиці, взяв у Жайсака орля і теж почав його кидати то сторч ногами, то вгору на всю довжину ременя.
Опівдні орля зовсім знесиліло. З очима, напівзатягнутими плівкою повік, розкривши від спраги дзьоб, моталося воно в повітрі, не в силі підвести голову і випростати шию.
Рахім нарешті не витримав:
— Облиште! Навіщо мучити бідного птаха?! Півдня шпурляєте його, як ганчірку. Він голодний і змучений. Посадіть його на тугир.
— Не можна! — відповів Тайжан. — Необхідно, щоб він зрозумів, що людина дужча і треба їй скоритися.
Дорослих, міцних беркутів так кидають по три доби без їжі й відпочинку.
Сонце повертало на захід, коли Жайсак вирішив, що орля вже приборкане.
І дійсно, вигляд у орляти був жалюгідний. Змучене, виснажене, воно майже не розплющувало очей і, як мертве, безсило мотало головою, коли його кидали долу або підкидали на рукавицю. І пазури вже не впиналися в хутро. Напіввідкритий дзьоб, здавалося, благав пощади. І Жайсакові стало шкода його. Він посадив орля на рукавицю, почав пестити його голову в ріденькому пуху, ласкаво приказуючи:
— Каль бопали! Каль бопали!
— Рахім, принеси сирого м'яса і грудку цукру, — гукнув Жайсак підліткові, який спочатку розважався боротьбою людини з птахом, а тепер ліг на траву і відвернувся, не в силі бачити, як його мучать. Почувши ці слова, Рахім скочив на ноги і помчав у юрту табунників, де саме різали м'ясо на вечерю.
Побачивши їжу, орля радісно стрепенулося і швидко і боязко проковтнуло кілька шматочків м'яса. Потім Жайсак розбив грудку цукру на три шматочки і поклав один з них орляті в дзьоб. І орля почало обережно брати їжу з людських рук, як учора брало її з батькового або материного дзьоба.
Коли орля наїлося, Жайсак надів йому на голову ковпачок, так звану томату, з кулькою, прикрашеною бісером і пугачевим пір'ям, забрав його в юрту табунників, посадив тихого й приборканого на тугир — зручну триногу ліворуч від входу, і прив'язав кінець ременя до кереге. Орля сиділо тихо, спокійно, і коли Жайсак вийшов, спустивши полог юрти, заплющило очі й заснуло, змучене й підкорене людині.
Користуючись відсутністю батька і старших братів, Рахім лишився жити з табунниками. Все тут захоплювало й цікавило його. То відшукував він у траві запашні суниці, то слухав співи пташок, яких у степу ніколи не бувало, і одразу почав майструвати вигадливі сильця, щоб їх ловити і тримати в клітках, як козаки тримають канарок. То шукав у річці блискучі, ніби посипані сріблом камінці, або годинами лежав на пласких каменях, стежачи за рибками в потоці. Особливо заприятелював він з одним підстаркуватим табунником, що майстрував клітки й тенета, в які ловилися і чорні дрозди, і вільшанки, і золотаві іволги, чиї голоси бриніли для Рахіма справжньою музикою, а з конячого волоса сплітав найтоншу волосінь і до неї прив'язував саморобні гачки з мідного дроту, настромлював на них ґедзів та хробачків і ловив рибу... Шкодував Рахім тільки, що нема з ним улюбленої сестри Кульжан, вірної захисниці й помічниці в усіх дитячих справах і витівках. І, коли хто-небудь з табунників їхав в аул, він переказував Кульжан, щоб вона обов'язково прискакала до табунного стану подивитися на всі дива гірського лугу.
Та не могла Кульжан вирватися з аулу: якраз стригли овець. Від світанку до смеркання стригла вона ярок і баранів, які лежали перед нею зі зв'язаними ногами. Руки їй боліли від важких ножиць, сморід овечого поту, гною і бруду з дрібним сухим пилом від вовни забивали їй дух. Важке, то рудувато-чорне, то брудно-сіре руно підстригала вона одним, збитим у напівповсть шматком і лише на мить розгинала втомлену спину, коли чабан розв'язував ноги обстриженому барану, клав перед нею нового барана і швидким звичним рухом зв'язував йому ноги коротеньким ремінцем із сириці.