— Ваш бродь, пани офіцери давно пішли обідати. Всіх справ враз не переробиш. Йшли б ви спочивати або до плащаниці прикластися, — звернувся до нього черговий писар, який мусив сидіти в канцелярії до вечора. — Знов же треба підлогу мити, прибрати до свята.
Ісаєв здригнувся, як злодій, впійманий на гарячому, і рвучко згріб свою писанину, потім глянув на годинник.
— Дійсно, час додому, — сказав він, опанувавши себе, сунув у кишеню написане і сумовито поплентався знов до Мансурова, відчуваючи гострий страх. Справді, на вулиці міг зустрітися йому Герн.
Мансуров прочитав написане і шпурнув на письмовий стіл.
— Ну й дурень ти. Справжній дурень! — щиро вихопилося в нього. — Хіба так пишуть доноси?! "Маю честь доповісти вашому високопревосходительству, що художник Шевченко, який писав на моє замовлення мій портрет і портрет її високопревосходительства, дружини вашої, а також портрет баронеси Бларамберг та багатьох інших, є засланий солдат і, згідно наказу государя імператора, він мусить жити в казармі, не писати і не малювати". Та все це він сам добре знає! І потім в слові "честь" треба писати "е", а не "ять", а в слові "портрет" літеру "о", а не "а". Ех, ти, грамотію нещасний!
—Та я ж так по спішав, так хвилювався... Не до ятів мені було. Вже п'ята година. Всі давно порозходилися, — виправдувався Ісаєв. — Будь другом, Серж, допоможи! Перо з рук падає, коли подумаю, що государ читатиме.
— Добре! Чорт з тобою! Допоможу, але не заради тебе, а тому, що поки Обручов сидить у нас на шиї, — не бути мені довіку підполковником, — рішуче відрізав Мансуров.
Більше години писав він, то закреслюючи цілі фрази, то додаючи щось до написаного. Нарешті задоволено відкинувся на спинку крісла і почав голосно читати свій донос:
"В пориві палкої відданості престолу та батьківщині я, прапорщик Ісаєв Микола Григорович, вважаю своїм обов'язком і справою честі й сумління довести до відома вашого високопревосходительства, що ад'ютант ваш Герн Карл Іванович, капітан-лейтенант воєнно-морського флоту Бутаков Олексій Іванович та інші начальствуючі особи Оренбурзького краю, мабуть, того не знаючи, кричуще топчуть і порушують волю найяснішого монарха нашого, висловлену у власноручній резолюції його імператорської величності на конфірмації рядового Шевченка про те, щоб оного художника та автора було здано в солдати і відправлено під найсуворіший догляд начальства з забороною писати і малювати в Оренбурзький край для проходження там військової служби і, згідно розпорядження Третього відділу власної його імператорської величності канцелярії, оний Шевченко мусить перебувати в одній з найвіддаленіших фортець Оренбурзької лінії.
Тепер же Шевченко записаний як художник в склад описової експедиції на Аральське море, яка давно закінчила своє існування, живе в Оренбурзі, в будинку вищеназваного капітана Герна Карла Івановича, ад'ютанта для особливих доручень вашого високопре-восходительства, вільно ходить містом у цивільному одязі, запросто прийнятий в найвищому товаристві і пише на замовлення портрети високоповажних осіб, в тому числі й дружини військового губернатора Матильди Петрівни Обручової, чим здобуває собі кошти для існування, про що маю честь довести до відома вашого високопревос-ходительства для вжиття відповідних заходів і суворого покарання всіх винних в такому кричущому порушенні монаршої волі".*
Мансуров голосно прочитав цей гідний зразок своєї творчості, смакуючи кожне слово, потім задоволено клацнув язиком і вказав Ісаєву на крісло біля письмового стола.
— Сідай і переписуй начисто в двох примірниках. Один надішлемо Обручову, а другий — в Петербург, в Третій відділ графу Орлову. Переписуй уважно і не нароби граматичних помилок, — додав він, поклавши перед Ісаєвим два аркуші найкращого паперу.
Ісаєв писав мало не до півночі, а вранці не пішов у штаб, а послав денщика на пошту здати два однакових рекомендованих листи. За обідом він випив цілий штоф горілки і одразу ж ліг спати.
Герн не розмовляв з дружиною і не помічав її присутності. Спав у кабінеті на дивані і прокинувся з головним болем, але, випивши міцної кави, примусив себе одягнутись і, як завжди, підтягнутий та пунктуальний, точно хвилина в хвилину з'явився в штаб.
Ранок минув у розгляданні таємної фельд'єгерської пошти, в складанні доповіді Обручову, потім довго погоджував з Толмачо-вим список учасників святкового параду і лише опівдні зайнявся дрібними поточними справами й розглядом звичайної щоденної пошти. Величенька купка листів, скарг та пакетів помалу танула перед ним. Він розрізав конверти, нашвидку переглядав написане, робив на кожному потрібні помітки, а деякі папери відкладав окремо для доповіді Обручову й одразу брався за новий пакет.
* Оригінал доносу до нас не дійшов, тому автор бере на себе сміливість навести його можливий текст
Останнім лежав нетовстий пакет зі штемпелем: "міський". Герн розрізав конверт, витяг акуратно складений учетверо аркуш цупкого паперу, густо списаний з двох боків, і почав читати. Кров шугнула йому в голову.
— Який мерзотник! Яка отруйна гадина! — шепотів він, пробі-гаючи очима чітко виписані рядки.
Так, писав прапорщик Ісаєв. Це дійсно його колючий почерк, але зловісна логіка і єхидність в доносі — не його. Донос написав хтось інший, з їдкою, суто жандармською хваткою. До цього Ісаєв ніколи б не додумався, і доказ цього те, що він перший замовив Шевченкові свій портрет, але про це промовчав у доносі... Його використали, як зброю. Він навіть не проти Шевченка, цей насичений отрутою донос, а проти генерал-губернатора Обручова, проти Герна як його ад'ютанта і проти нещасного Бутакова, людини такої великої, такої сміливої і чистої душі!
— Яка підлота, — процідив знов крізь зуби Герн. — Але ж яка наволоч стоїть за ним? Невже тут діють "перовці"?
Залишивши пошту на столі, Герн внутрішніми гвинтовими сходами піднявся на другий поверх в особисті покої Обручова.
—А-а! Нарешті, дорогий мій, — зустрів його генерал. — Спитайте там, будь ласка, чи вже всім рознесли запрошення на розговіння?
— Слухаю! — машинально відповів Герн. — Але дозвольте спочатку ознайомити ваше високопревосходительство з цим винятковим паскудством, — поклав він на стіл донос Ісаєва.