— Він і на мене справив хороше враження, — вкинув Герн, простягаючи Кобзареві портсигар.
Шевченко взяв сигару, почав розминати її проміж пальців. Потім, запаливши її від сигари Герна, спитав:
— Розкажіть же, що робиться на білому світі. Левицький каже, ніби в Парижі та в Угорщині все придушено, а поляки вранці мені казали, що в Західній Європі Росію називають всесвітнім жандармом. Назва влучна. Але що тепер у нас? В Петербурзі? На Україні? На Кавказі? І головне, що в нашій літературі?
— На жаль, хорошого мало. Ви, напевно, вже знаєте про смерть Бєлінського?
— Як!.. Бєлінський?! Помер?! Який жах! Яка непоправна втрата! — із щирим болем вигукнув Шевченко. — Коли ж і як це сталося?
— Помер двадцять шостого травня минулого року в Петербурзі. Одна лише була розрада, що смерть врятувала його від каторги за його лист до Гоголя,
— Який лист? Я ж нічогісінько не знаю. Розкажіть, на Бога, все-все!
— Лист з приводу останньої книжки Гоголя "Выбранные места из переписки с друзьями".
— Огидна, ганебна книжчина! — докинув Шевченко. — Але, пробачте, я вас перебив... Що ж писав з цього приводу Бєлінський?
— Це був не лист, а нищівний вирок за зраду славетних традицій нашої передової літератури і громадської думки, за мракобісся, за виправдування кріпацтва, казнокрадства, ворюг та хабарників. Кожне слово Бєлінського бичувало й палило вогнем.
— Але... Невже ж його надрукували?
— Звичайно, ні! Бєлінський написав його за кордоном, в Зальц-бруннені, куди лікарі послали його лікуватися. Цей лист ходив і ходить по руках у тисячах копій. Бєлінський закликав до негайного звільнення селян, до загальної освіти, казав про конституцію та республіканський устрій. Це не лист, це — "Марсельєза", яка закликає до збройної боротьби за волю, це гімн майбутній революції!
— Боже мій! Хоча б прочитати його! Невже в Оренбурзі не можна його знайти?
— Знайти, мабуть, можна. Але вам, як політичному засланцеві, надзвичайно небезпечно його мати і навіть згадувати в розмовах, що ви про нього чули або читали його. Невже ви також не чули, що сталося з Петрашевським і всім його гуртком?
— Абсолютно нічого. Дорогий Карле Івановичу, ви забуваєте, де я був. Я ж відстав від життя на цілих два роки з гаком.
— Ви маєте рацію. Так ось цієї весни арештували і його, і всіх, хто в нього бував.
— За що? В чому їх обвинувачують?
— Нікому це ще невідомо. Ходять різні найпротилежніші чутки. Але між іншим, всі кажуть, що в нього читали вголос лист Бєлінського до Гоголя. І ніби вони поширювали його в копіях. Суду ще не було. Сидять вони в Петропавловській фортеці. Весь час у Петербурзі йдуть все нові труси й арешти. Публіка в паніці. А взагалі тепер дуже тяжкий і поганий момент. Францію та Угорщину придушили, але в Італії починається повстання проти австрійського ярма. Бунтують наші мужики. На Кавказі — війна з горцями. Усе це, разом узяте, так налякало наш уряд, що він ще дужче затягнув зашморг на шиї нещасної Росії, і в майбутньому я не бачу просвітку.
Шевченко відчув, наче його охопив холодний протяг. Хіба в таких умовах можна сподіватися звільнення? Не таких новин чекав він од Герна! Згадалося йому, як Момбеллі запрошував його до Петра-шевського, на його "п'ятниці", як розповідав, що там збираються передові люди і одверто обмінюються думками про прочитані книжки, роблять доповіді, сперечаються про майбутнє Росії... Невже і він?..
— Карле Івановичу, скажіть, а кого, крім самого Петрашевсько-го, заарештовано? — спитав Шевченко після довгої паузи.
Герн кинув недокурену сигару, але одразу знов закурив її і глибоко затягнувся. Відчувалося, що розмова розхвилювала і його.
— Запам'ятав я небагато. Взяли молодого письменника Досто-євського, Майкова163, Момбеллі, Спєшнєва. Ще поета Плещеєва... Мабуть, потім згадаю ще когось... А поки, здається, всі.
Шевченко сумно схилив голову: знав він і Плещеєва.
— Тільки прошу вас. Навіть у мене в домі на цю тему — ані слова! По роду моєї служба у мене, крім друзів, завжди буває різна публіка. А ворогів у мене вистачає не лише одвертих, а й прихованих.
— Схоже на часи "святої інквізиції", коли батьки боялися дітей, чоловік — жінки, діти — батьків, і всі разом — сусідів, знайомих, родичів та друзів.
— Схоже, — згодився й Герн. — До речі, я розмовляв про вас з Бу-таковим. У мене є вільний флігель у дворі. Там дві кімнатки, маленька кухня та сіни. Будиночок дерев'яний — сухий та теплий. Олексій Іванович казав, що вам потрібне приміщення під майстерню і житло. Отже, оселяйтеся у мене. Знайдуться і деякі меблі на горищі, не нові, правда... Денщикові я накажу щодня у вас прибирати та грубку топити. А снідати та обідати будете з нами. Дружина буде дуже вам рада.
— Щиро дякую, але я вже оселився у Лазаревського з Левицьким. Вони смертельно образяться, коли я від них піду. От хіба що для майстерні... Хоч Бутаков збирався улаштувати мене в приміщенні штабу.
— Немає там зараз навіть щілини вільної. Тому не відмовляйтеся передчасно від моєї пропозиції. За прислів'ям: "Не плюй в колодязь — пригодиться води напиться", — тепло засміявся Герн.
— Добре! Після мук спраги в Каракумах та на Аральському морі відчуваю глибоку симпатію до всіх колодязів світу, — засміявся й Шевченко. — А ви знаєте, — іронічно додав він, — хоч які темні й похмурі обрії, а мені все ж таки посміхнулася надія на... унтер-офіцерські погони.
І з таким кумедним лукавством підморгнув Герну, що той ще веселіше розреготався.
Як не затримував Герн Тараса Григоровича, Шевченко швидко попрощався і поспішив до своїх друзів на Костьольну.
Повільно йшов Шевченко оренбурзькими вулицями, заглиблений у невеселі думи. Новини приголомшили його, і туга знов прокинулася в ньому.
Бєлінський, Петрашевський, Момбеллі... І раптом згадалося, що й Макшеєв був знайомий з Петрашевським і теж брав участь у палких суперечках в його гуртку про долю Росії та народів Сходу. Невже і тут, в Оренбурзі, вирве його з життя пазуриста лапа Третього відділу?! А може, все-таки переїзд із столиці в провінцію врятує його від арешту та каторги? Певно, справі Петрашевського надають неабиякого значення, коли навіть Герн, завжди такий спокійний, розповідав про неї з хвилюванням. Треба буде написати до Петербурга Михайлу Лазаревському, що перейшов на службу в столицю із значним підвищенням, і треба попередити Макшеєва.