"А, козарлюга прибув! Моє шанування!" — Обидва дружньо обнялись і тричі поцілувалися. В обіймах велетня Піддубного Дмитро Іванович видавався наполовину меншим. Це була радісна, бажана зустріч ученого з борцем.
І. М. Піддубного Дмитро Іванович добре знав, бо слава борця-чемпіона неслась тоді по всьому світі. Адже недарма його вважали за непереможного борця в світі.
Знав Дмитро Іванович і те, що І. М. Піддубний — нащадок запорозьких козаків.
Історія розповідає, що один з Піддубних бився у війську Петра Першого з шведами, в роду Піддубних і тепер згадують цього предка. Коли Мазепа пристав до шведів і вісім тисяч запорозьких козаків на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком пішли на з'єднання з військом Карла XII, козак Піддубний не захотів порушувати дану свого часу присягу і перейшов до росіян.
Дмитро Іванович вбачав у Піддубному справжнього звитяжця, що був гордістю нашої Батьківщини.
Гостював Піддубний у Яворницького кілька днів. Щодня вони вдвох ішли в музей, де Дмитро Іванович водив гостя по залах і показував йому старовину. Особливо затримувався він на історії запорозьких козаків. Будучи в запорозькому відділі, Дмитро Іванович ніколи не пропускав листа запорожців до турецького султана.
— Це були такі силачі, як і ви, Іване Максимовичу.
— Та й ви, Дмитре Івановичу, не з слабких.
— Е, була колись сила, як мати на руках носила! Незабаром після візиту Піддубного до Яворницького в музеї з'явилася картина М. Струнникова, на якій був зображений І. М. Піддубний. Цей портрет і досі перебуває в музеї.
Пензель Струнникова вже не вперше змальовував запорожців. У будинку Д. І. Яворницького можна побачити його картини "Тарас Бульба з синами в поході", "Козак напідпитку", в музеї — "Козак в бою".
Струнников зобразив І. М. Піддубного на повний зріст. 3 приводу цього художник писав до Яворницького:
"Дорогий Дмитре Івановичу! Дуже радий, що портрет Вам сподобався. Я Вам послав копію з деякими змінами, а оригінал знаходиться у І. М. Піддубного. Написано його з натури й краще, ніж копія. На оригіналі він без чуба, вуса закручені, замість штанів — трико. Лише одні груди на Вашому портреті залишились без змін. Зріст на обох портретах натуральний. Шлю Вам щиросердний привіт. Ваш М. Струнников. Херсон.
29 травня 1907 р."
ВЕСЕЛИЙ КУТОК НА ВИСТАВЦІ
Важко пригадати якісь культурні заходи, що були б у старому Катеринославі без участі Дмитра Івановича. Його, як громадського діяча, часто запрошували до різних комісій, на урочисті збори, читати лекції про історію міста тощо.
Не забули про нього і 1910 року, коли на місці нинішнього парку ім. Чкалова була організована велика Південноросійська промислово-сільськогосподарська виставка.
Переглядаючи звіт про виставку, ми натрапили на такі слова: "Щоб якнайповніше опрацювати проект садиби, була організована особлива комісія, до якої запрошено професора, Д. І. Яворницького".
— От що, любий Дмитре Івановичу,— звернувся до нього голова комісії,— нам на виставці треба показати заможного господаря. Як ви гадаєте, це можна зробити? — Я так гадаю, що на виставці слід показати типового господаря звичайного українського села.
Голова комісії поморщився, покрутив свого крутого вуса й сказав:
— Бачите, Дмитре Івановичу, на виставці поряд з хутором буде показано американського фермера. Отже, незручно якось бідненьку хатину під солом'яною стріхою ставити біля американця.
— А я вважаю, що це буде зручно й правдиво, бо хата простого селянина характерніша для нас, ніж будинок хуторянина. Після цієї суперечки голова комісії махнув рукою і сказав:
— Робіть, Дмитре Івановичу, так, щоб вийшло все гаразд.
— Добре.
І Яворницький заходився організовувати українську садибу на виставці.
Він запропонував взяти за зразок типове господарство. одного селянина з Мишуриного Рога. На виставці відвели площу в 300 квадратних сажнів. На цій ділянці була відтворена садиба, до якої входили хата, комора, сінник, хлів для тварин і свинарня. Біля хати — город з картоплею, соняшники, баштан, помідори і капуста. Навколо хати красувався вишневий садочок і найбільш розповсюджені на Україні квіти: чорнобривці, рута-м'ята, любисток, королів цвіт, троянди. Тут, поблизу хати, стояли вулики з солом'яними дашками і криниця з характерним біля неї журавлем.
Усе це господарство огороджено тином з перелазами. Всередині хата була обставлена відповідним скарбом, уквітчана зеленими гілочками та квітами. Піч розмальовано чудовими квітами українського орнаменту, біля печі — дощатий піл, який правив за ліжко, над ним висіла дитяча колиска, поряд — ткацький верстат, за яким увесь час працював ткач. На стінах — квітчасті українські рушники, люстерко, на полицях — різний посуд і взагалі все, що була в селянському вжитку. У дворі лежав плуг та інший сільськогосподарський реманент.
Але цим Дмитро Іванович не обмежився. Український народ з природи веселий, жартівливий, любить гумор, пісні, музику. Щоб доповнити цю картину ще з побутового боку, він запросив на виставку бандуриста М. Пасюгу. Співав Пасюга протяжно, журливо, під акомпанемент бандури. Час від часу біля нього з'являвся Дмитро Іванович і замовляв йому думи про запорозьких козаків, просив ушкварити веселого гопака тощо. Завжди біля бандуриста, що сидів під білою хатою, збиралося багато відвідувачів виставки, які з великою увагою слухали сердечні пісні й думи про народних героїв України.
На виставці було багато друзів і приятелів Яворницького, але найбільш він шанував свого давнього приятеля професора О. М. Терпигорєва, що керував тут гірничним і соляним відділами.
Якось, прогулюючись з професором Терпигоревим, Дмитро Іванович узяв його під руку й повів до білої хати, де сидів бандурист Пасюга, оточений натовпом.
— Чуєте, Олександре Митрофановичу?
— Чую і люблю народну музику. А Пасюга все грав і грав. Слова його пісні, звук бандури глибоко западали в серце, брали за душу.
— От що значить народна музика! — сказав Дмитро Іванович, проводячи рукою по своїх сивих козацьких вусах.— Кобзар — це відголосок життя знедолених: з його вуст ви почуєте і страждання голоти, і хоробрість козачу, і сміх та жарти — все, чим живе людина.