Ой славен козак да старший Павло.
Хвалився конем перед королем…
Тарас не осмілювався повторювати слідом за Якимівною, а вона ж так благально та підохотливо поглядала на нього!
Хвалився лучком перед гайдучком…
І долоню сухеньку поклала йому на плече, немов і долонею підохочувала!
Хвалився мечем перед паничем…
І йому вже почало здаватись, що та пісня звучить не тільки на вустах Якимівни, а й у його душі!
Хвалився стрілкою перед дівкою…
Співаючи, Якимівна почалапкала поміж високої трави, Петрових батогів та деревію, і тоді Тарас тихенько так заспівав те, що йому запам’яталося:
Ой славен козак да старший Павло…
Не вірячи й сам, що співає, він уже затягнув голосніше — так, щоб почула і Якимівна, яка вже йшла під віковічною грушею.
Хвалився конем перед королем…
Якимівна почула, обернулася, стоячи під грушею, її воскове зморшкувате обличчя було осяяне кволим радісним усміхом. І, відчувши певність, що і в нього є голос, що й він може співати, Тарас іще дужче затягнув:
Хвалився лучком перед гайдучком…
Якимівна слухала, поле слухало, груша слухала. Й горлиця слухала, бо вмовкла. Й навіть жайворонків не стало чутно, мовби й вони у вишині заслухалися, як-то співає Тарас, який-то голос у нього.
Хвалився мечем перед паничем…
Тут, у полі, для всього білого світу, до якого прийшов у гості разом із Якимівною, співав малий Тарас, і білий світ слухав, зачарований, бо пісня Тарасова була така сама прекрасна, як і всі інші пісні, які лунали під небесами.
Хвалився стрілкою перед дівкою…