Я став сливе убогий. Хлопи не пускають мене в мої села, маєтності, звідкіля нас вигнали козаки, орють і сіють на наших полях, палять і руйнують наші палаци. Будь ти, лиха доле, тричі проклята! (Затуляє очі долонею й плаче, аж хлипає).
ВИХІД 14
Князь Соломирецький, Христина й Юрась Хмельницький.
Христина (вбігає у двері, слідком за нею гониться Юрась). Одже ж втечу! а ти не впіймаєш.
Юрась. Ба не втечеш! Одже ж таки впіймаю тебе та й поцілую.
Христина (бігає кругом світлиці). Ба не впіймаєш! Ба не поцілуєш! А зась тобі!
Юрась (ловить Христину). Ба поцілую! Ти мені не кажи: зась!
Соломирецький. "Ціхо ви, лайдаки"! Чого ви дурієте?
Христина (ховається за Соломирецького). Ой, обороніть мене, дідусю, од цього луципера! Ой-ой-ой!
Юрась. От я тобі покажу луципера.
Христина (бігає кругом князя; Юрась ловить її). Ой дідусю! ой голубчику! обороніть мене.
Соломирецький. "Ціхо" ви, дурні! Годі вам пустувать! Перестаньте! Не дурійте! Щасливий вік! Як би я бажав вернути літа свої дитячі веселі! Гей ви! Годі вам дуріть! Йдіть собі геть! Дайте мені покій! Йдіть і зараз мені покличте сюди Зінаїду! Зараз!
Христина скаче по стільцях. Юрась наздоганяє її на стільці в закутку.
Христина. Добре! Покличу. (Вибігає в двері. Юрась виходить за нею слідком).
Соломирецький. Влетіли дві ластівки в покої, політали та й вилинули.
ВИХІД 15
Князь Соломирецький і Зінаїда. Зінаїда входить і стає коло дверей.
Соломирецький. Зінаїдо! оце недавно приїздили до тебе старости сватать тебе... старости од дуже великого, дуже значного та багатого жениха. Чи ти чуєш, Зінаїдо?
Зінаїда (підвівши голову). Чую, тату.
Соломирецький. Чого ж ти така смутна, невесела? Старости приїздили великим поїздом, вартим жениха короленка: в позолочених каретах, убрані в парчеві золоті шати, в оксамити. Сватали тебе...
Зінаїда. Тату! Ти, мабуть, смієшся з мене й глузуєш.
Соломирецький. Сватали тебе, але я їх одіслав з гарбузом: сказав їм, що ти ще молода, що твоє серце ще спить, що твоє серце ще не прокинулось і досі! Чого ж ти мовчиш? Чи ти зареклася розмовлять зо мною, твоїм батьком?
Зінаїда. Ні, тату, не давала я такого зароку.
Соломирецький. Чого ж ти така смутна? Чом не гуляєш з Христиною та Юрасем? Де ділись твої смішки? чом зникли твої співи? Ти колись не така була... З якої це причини так сталось? Признайся щиро.
Зінаїда (помовчавши). Я й сама тому невідома.
Соломирецький. І сама не знаєш? А я знаю. Ти в Чигирині між козаками забулась про свою дитячу повинність до мене, твого отця; ти забулась про своє становище як князівни Соломирецької.
Зінаїда (біжить до князя, хапає його руку й цілує). Тату! Я не забулась про свою повинність до тебе! Я тебе тепер люблю, як і передніше любила. Ти ж мене виростив, випестив, виглядів, став мені за матір. Я люблю тебе, як і любила ще дитиною. Я ж ледве пам'ятаю свою маму. (Обнімає князя й плаче).
Соломирецький (поважно). І нікого більше не любиш, окрім мене? (Зінаїда оступається од князя й мовчить). Ти потайна стала. Ти не одного мене любиш. Любиш ти ще когось. Ти любиш? Ти закохалась? (Зінаїда мовчить). В кого ти закохалась? Мовчиш? А коли ти мовчиш, то я сам тобі скажу: ти любиш сотника Остапа
Золотаренка. (Ходить неспокійно по світлиці). Ти його любиш? (Суворо). Ти його любиш?
Зінаїда. І не допитуйся! Я його покохала.
Соломирецький. І думаєш за його вийти заміж? (Зінаїда мовчить). "Вотще" твоя надія, всує. "Волілем" би, щоб ти заховалась лучче в монастирі, щоб ти накрилась чернечою мантією, ніж вийшла заміж за козака, за схизматика. Викинь цю думку з голови!
Зінаїда. Я й викинула це з голови, але з серця, мій тату, цього не можу викинуть. Серце не в нашій волі: любить, кого схоче...
Соломирецький. Схоче, схоче... Не повинно хотіть! Чуєш, князівно? Всує твоє бажання! Пам'ятай, що ти не козачка, а князівна. Не такі женихи прибудуть до тебе, як Остап Золотаренко! Не таких я сподіваюсь.
Зінаїда (обнімає князя й плаче). Тату мій милий, тату мій любий! Коли ж я люблю його так, як нікого в світі не любила! Я вмру без його, занидію, зачеврію без його і вмру. Без його мені світ немилий, люде немилі, і ти, мій тату, немилий! Ох!.. (Схаменулась).
Соломирецький (одпихає Зінаїду). Схаменись, навісна! І я тобі став немилий? Геть од мене! Ти говориш, мов несамовита! Що ти забрала собі в голову? Чи ти знавісніла, чи збожеволіла отут в Чигирині?
Зінаїда. І Христина каже, і дівчата кажуть, що я збожеволіла. Але я не збожеволіла. Я люблю його, як сонце, як своє живоття, і ні за кого не піду заміж.
Соломирецький. Ні за кого? Опам'ятайся, князівно! Що ти верзеш? Ні за кого? Тебе сватає князь Лю-бецький. Ото твій жених.
Зінаїда. Або за Остапа, або ні за кого.
Соломирецький. Нісенітниця! глум, жарти, "фрашки"!
Зінаїда. Ні, тату! не глум, не жарти!
Соломирецький. Жарти! Глум з нашого князівства, з нашого родовідного князівського древа, "приоздоб-леного" пишними вітами, преукрашеного пишними квітами. Як мене не послухаєш, то ти будеш не квіт на тому древі, а бур'ян, щириця, лопух під тим древом. А цього я не дозволю, не попущу, хоч би тебе ждала смерть. Чуєш?
Зінаїда. Тату мій милий! краще смерть!
Соломирецький. Не вигадуй! Викинь оті дурості з голови! (Швидко ходить по світлиці). Викинь! Чуєш? Задуши своє серце!
Зінаїда. Не можу, не в моїй це силі й волі! Не можу!
Соломирецький. Стань ворогом для свого серця. Задуши його, як свого лютого ворога, бо ти князівна, бо ти нащадок князів Соломирецьких, з роду сенаторів. Не тут, не в козацькому Чигирині твоє місце, а в Варшаві, серед гурту й блиску славних польських дуків, сенаторів. Он де твоє місце!
Зінаїда. Тепер мені, тату, непотрібний той блиск. В моєму серці такий блиск, така радість, що я за це ладна оддать усе на світі: і князівство, і блиск, і славу, і багатство, і всі свої маєтності. Ой тату мій, тату!
Соломирецький. Дурість, молода дівчино! все то дурість, глум, нісенітниця. Мене слухай, а не свого серця! Геть з-перед моїх очей!
ВИХІД 16 Ті ж самі й князь Любецький.
Любецький. Ти, князю, тут? Чого ж це ти одхи-ляєшся од бенкету? Там тебе жде кружковий пугар доброго венгерського. П'ють за твоє здоров'я. Ага! і князівна Зінаїда тут! Падаю до ніжок ясновельможної князівни й цілую, тричі цілую її малесеньку ручку й черевичок. (Цілує Зінаїду в руку).