Отакий Київ! Славний Київ, хароший Київ!
Стоїть собі на золотих горах, над сивим Дніпром, а святі та преподобні Антоній та Тодосій з іншими чудотворцями печерськими молять бога за його.
І молять ретельно, молять добре, бо їм же більше робить нічого: на те й поставлені…
А в Харкові хоч би тобі поганенький святий був…
Ну годі!
Хто хоче більше про Київ, хай сам приїде й подивиться.
ЯК ГУСЕНИЦЯ У ДЯДЬКА КІНДРАТА ШТАНИ З'ЇЛА…
(Чистісінька правда)
Розкажу — так не повірите…
Набрав Кіндрат у кооперативі три з половиною аршина черкасину.
Не черкасин, а просто тобі "всіх скорбящих радість". Палажка як побачила — так і припала:
— Тату, це мені на керсетку!
— Не буде, Палажко, діла! Штани мені будуть! Черкасин добрий, пошию, щоб на спаса булотаки в чім і на храм вийти… Одстань і не приставай, бо годі вже у вибійчаних красуватися… Це штани такі, що й тебе буде в чім заміж видати… Літа йдуть, у цих штанях мене й поховаєте… І поніс до кравця.
— Ось! Дивись, Пилипе, край по совісті, бо це — черкасин…
— Та то вже нас не вчіть, — каже Пилип. — Вам як? Чи на галіфе попустити, чи в шагу?
— Попускай у шагу, щоб не муляло… Пуд дам, та, може, ще як накапає, то й чарка яка перепаде.
Одне слово, пошились штани. На роговім ґудзику, збірка до збірки.
Надів Кіндрат, подививсь, присів, підняв праву ногу, підняв ліву — ні за віщо не зачіпає.
"Слобода" скрізь, як після революції.
— На, стара, заховай у скриню… На спаса надіну… А ти, Палазю, не журись… У садку вродить, продамо яблука — буде тобі керсетка… Ховай, ховай, стара, і тобі кубова спідниця буде… Вродить — і буде… Півдесятини садка — хопить і на керсетку, й на спідницю…
А кубельця на яблунях у садку, аж у очах рябить, на кожній гіллячці…
— Поздіймати б ото, старий, чи що7
— Та хай! Хай трохи потепліє… Там після водохреща свяченої води залишилось… Покропимо, воно не візьме… Балакають ото чортзнащо!..
Потепліло… Покропили свяченою водою… Черва від "святої" води заворушилась та як чесонула… Так то їла листя, а то вже гілочки трощить… Стоять не яблуні, а костриця…
Вродило… Не яблука, самі "дулі"…
— Так що ото ти собі, стара собако, думаєш? У нових штанях проходжатися7 А я тобі "гимназією" у святій церкві світитиму?
— Бач ви які?! Собі так черкасинові штани пошили, а в мене з кохтини лікті вилазять. А Петро вчора казав, щоб я собі "оце" чимнебудь прип'яла, а то крізь кохту повискакують! У вибійчаних не могли ходити?
— На! Забирайте мої черкасинові! Беріть! Нате й вибійчані! Пийте мою кров!..
І став Кіндрат без штанів у садку. Дививсь на яблуні та головою хитав.
— І що було б пооббирати!