НОВИЙ ЗАДУМ
авоювати Блакитну країну Джюсу вдалося дуже легко. Прем Кокус і його робітники були захоплені зненацька. Вони навіть не намагалися чинити опір злющим дуболомам й одразу визнали себе переможеними.
Урфін Джюс став повелителем великої країни Жуванів.
За два роки до того у Чарівній країні стався землетрус. Шлях до Смарагдового міста перетнули два провалля, і зв'язок з країною Жуванів було перервано. Під час подорожі до Смарагдового міста Еллі та її друзі перебралися через ці провалля, і це коштувало їм неабияких зусиль. Боязким Жуванам такий подвиг був не під силу, вони сиділи вдома й задовольнялися новинами, що їм приносили птахи.
Підслухавши розмови птахів (найобізнанішими виявились сороки), Жувани дізнались про те, що Гудвін кілька місяців тому покинув Чарівну країну, лишивши своїм наступником Страшила Мудрого, їм також стало відомо й про те, що Фея Будиночка, що карає, котру Жувани полюбили за те, що вона визволила їх від Гінгеми, теж повернулась до себе на батьківщину.
Дізнався про це все й Урфін Джюс. Новини надійшли до нього від Гуамоко, а тому розповіли лісові пугачі і сови.
Почувши це важливе повідомлення, колишній столяр, а нині правитель Блакитної країни Жуванів, замислився. Йому здалося, що настав слушний момент здійснити свою мрію — захопити владу над Смарагдовим містом. Таємничість особи Гудвіна і його дивовижні здібності обертатися у різних звірів і птахів лякали Урфіна Джюса, та нинішній правитель міста Страшило не викликав у нього ніяких побоювань. Щоправда, Урфіна бентежило прізвисько Мудрий, яке дав Страшилові Гудвін.
— Припустимо, у Страшила й справді є мудрість, — міркував Урфін у присутності пугача. — Зате у мене є сила. Що вдіє він зі своєю мудрістю, коли у мене могутня армія, а в нього лишень один-єдиний Довгобородий Солдат? Він має надійного союзника — Залізного Дроворуба, але той не встигне прийти йому на допомогу. Вирішено — я йду завойовувати Смарагдове місто.
Гуамоко схвалив план свого повелителя, й армія Урфіна Джюса вирушила у похід.
Через кілька днів дерев'яне військо підійшло до першого провалля, яке перетинало шлях, вибрукуваний жовтою цеглою. Тут із дуболомами трапилася непередбачена пригода.
Дерев'яні солдати звикли крокувати рівниною, і провалля не видалося їм небезпечним. Тож перша шеренга дуболомів на чолі з капралом Арумом занесла праві ноги у повітря, мить похиталась над проваллям, а далі дружно полетіла вниз. Через декілька секунд гуркіт знизу сповістив, ~ що хоробрі воїни досягли мети. Друга шеренга рушила слідом за першою, й Урфін з перекошеним від жаху обличчям закричав:
— Генерале, зупиніть військо!
Лан Пірот подав команду:
— Арміє, стій!
Так було відвернено загибель дерев'яних солдатів,! лишилося тільки дістати потерпілих з провалля та відремонтувати. Ця робота, а потім будівництво надійного мосту через провалля затримали військо на цілих п'ять днів.
Нарешті перше провалля залишилося позаду і дуболоми ввійшли до лісу. Цей ліс мав у країні лиху славу: його населяли величезні тигри, надзвичайно сильні і люті. Вони мали довгі гострі ікла, що стирчали з пащі, немов шаблюки, і тому цих звірів прозвали шаблезубими тиграми. Серед Жуванів ходили різні чутки про жахливі пригоди у Тигровім лісі.
Урфін лякливо озирався навсібіч.
Навколо було урочисто й тривожно. Величезні дерева, вкриті навислими кетягами сивого моху своїм верховіттям зімкнулися угорі, і під темно-зеленим склепінням було похмуро і вогко. Шлях із жовтої цегли щільно вкривало опале листя, і хода дуболомів лунала приглушено. Спочатку все йшло гаразд, але раптом до Урфіна підскочив Лан Пірот.
— Повелителю! — вигукнув він. — Із лісу виглядають звірячі морди. Очі у них жовті, а з ротів стирчать білі шаблі…
— Це шаблезубі тигри, — сказав переляканий Урфін. Придивившись, він побачив у хащах десятки вогників: то світились очі хижаків.
— Генерале, приведи армію у бойову готовність!
— Слухаюсь, мій повелителю!
Урфіна оточило кільце дерев'яних солдатів з кийками і шаблями в руках.
Шаблезубі тигри нетерпляче чмихали у гущавині, але ще не наважувалися напасти: незвичайний вигляд здобичі бентежив їх. До того Ж вони не чули людського духу, а людина була їхньою улюбленою здобиччю. Раптом вітерець доніс до чагарів запах Урфіна Джюса, і два найголодніших і найнетерплячіших тигри відважились. Вони вискочили із зарослів і високо злетіли у стрибку до здобичі.
Та коли тигри вже готові були впасти в центрі захищеного кола, шаблі капралів за наказом Лана Пірота миттю зметнулись вгору, і звірі з виттям нахромилися на вістря шабель. Запрацювали солдатські кийки, трощачи голови і ребра тигрів. З хижаками було покінчено в одну мить, і дуболоми жбурнули їхні понівечені тіла на узбіччя шляху. Урфін Джюс був нестямно радий цьому. Він тут же оголосив армії подяку.
Настрахані тигри не наважилися більше нападати на таких небезпечних ворогів. Вони ще трохи полежали, люто блискаючи очима, для пристойності погарчали й, присоромлені, відступили у лісові хащі…
Урфіну Джюсу спало на думку оживити шкури вбитих тигрів — тоді він матиме найдужчих слуг у Чарівній країні. Він уже хотів був наказати зняти з тигрів шкури, та раптом передумав, відмінив наказ. Адже шкури шаблезубих тигрів, відомих своїм лютим норовом, можуть повстати проти нього, Урфіна, тоді з ними неможливо буде вправитися.
Біля другого провалля дуболоми зупинилися самі. Подолавши його по наведеному мосту, армія вийшла у степ. І тут на Урфіна чекала нова неприємність, про яку він і не думав, й не гадав.
Дуболоми надто мало бачили за своє коротке життя і, зустрівшись з невідомим, розгубилися, не знаючи, як їм поводитись.
Якби шлях їм перепинало провалля, вони були б обережні. Та, на лихо, їм трапилася велика річка, через яку треба було переправитись по дорозі із країни Жуванів у Смарагдове місто. А до того дуболоми бачили лише маленькі струмки, через які вони переступали, навіть не замочивши ніг. Тому широка гладінь річки видалася генералові Лану Піроту просто новим шляхом, зручним для ходи.
Урфін Джюс не встиг вимовити й слова, як дерев'яний генерал гаркнув: