Той характер відбиває ся і там, де він тепер може мати власть, — в родиннім житю. Як увійде в иодруже з женщиною иньшої нації, тон його до-мови надає женщина, що своєю леребіглістю уміє використати його заяче серце і недбалість і виховує його дїти на одиниці чужого народу !
Такий характер вашого народу ! Безперечно, що на те зложились з одної сторони лихолїтте, з другої сторони плодовитість землї — що в народї заникло з одної сторони почуте <-или і гідности, з другої пред-приємчивість і почуте масової народної одноцїльности, яка мусить витворитись на ріжнопдодючій землї, де конечна обміна плодів і виробів.
Такий характер україньского народу для людства
дуже хосенний, бо дає Матеріал животний для загиба-
ючої польської нації, що приносить для людства найвище
розвинену ідею політичного націоналізму, — далі дад
матеріял животний для Росиян, щоби принести люд-
ству розвязане економічно аграрних квестій, — але
характер такий для Українців яко нациї є дуже шкїд-
ГЕЕЕЙ ! Х
III.
Українці, як нация.
Ізза вище наведених причин Українці як нація так підупали, живуть розсипані на атоми, цілий народ складаеть ся з самих родин, а радше з самих хат, а кожда хата — то осібна републїка. Для здїй-сненя стремлїнь якого небудь народу важне е почуте національної сьвідомости і гордости на своє "яи — на "я" народу, що має відіграти якусь ролю в істориї сьвітової культури. Та самосьвідомість заникла серед мас, а з поміж інтелїґенциї являеть ся дуже слабкою струею. Україньска інтелїґенция в царській Україні зросийщилась, молодїж пішла в ряди інтернационалів без огляду на се, чи не згубить в борбі з царатом ва користь другої нациї свое национальне "я", у цї-лім народі немає почутя своєї вартости, яко нациї і национально!" гордости.
Україньска інтелїґенция переняла чужу мову навіть в родині (!), що й но в цїсарщинї спровола отряслась із тої ганьби і прийшла до сьвідомости, що мова е найяркійшим елементом істнованя народу; часть інтелїґенциї заразилась пошестю москвофільства, не-сьвідома того, що характер малоруського народу не підходить під централістичний устрій Великоросса; кращі одиниці з люду в царскій Україні самі собі постановили ціль бутя, витворили братство "Христових братів44, штундистів ; поглубившись у свою душу серед темряви деспотизму — заступили актуальний колись ідеал оборони православної віри релїґійною мрією перетворевя людий ва братів на основі комуністичного устрою...
Так цілий народ на вві затратив на якийсь час почуте ідеалу осібної оранїзацпї, поставленого Хмельницким, Виговским, Дорошенком, Гордїенком, Мазепою, Орликом і т. д., організацій держави, що пособляла-б розвій цілого национального срґанїзму, та змушувала партизанські гурти доодноцїльноїкарности істремлїння.
А хоч галицка молодїж 900 рр. вивісила наново стяг самостійної України, той ідеал далеко не досягнув ще інтелігенції в царській Україні, не говорячи уже про широкі маси, які головно складають ся на українську нацию. З розгару ідей тої молодїжи виявив ся той ідеал самостійної України в літературнім творі Па-човского : "Сон української ночи". Як небудь сей твір має технічні великі, навіть дуже великі хиби, та все таки сама тема сотвореня національного ідеалу — занадто важна і могуча, аби збути її осудом Франка> що назвав сей твір "абсурдом".*) Міг Франко знищити автора до щаду за техніку за неосьвячений ареопагом '"символізм та романтизм", — але навіть Фрапкови невільно запечатувати книги, що доторкае всіх струн нашого істнованя яко нациї.
І правдива сьвідома себе нация була б відповіла чиїми вебудь устами чоловікови, що трактує мо: лоді таланти гірше найогиднїйшого проФана, бо поступ культури народу стоїть вище над мсноиилїею і диктаторством хоч як заслуженої одиниці в літературі. Твір явив ся перед почином нової ери в Росії і як би викликав був дискусію над питанием одноцїльносги народньої, хоч би і на все иереиав як твір красний — був би споввив свою задачу • хто знає, чи тепер зри-вада-б ся суперечка галочаноФобів із царьскої України
0 мову, о гнилий запад, що гідна иарафіян темного закутку, а не сьвіточів народу!
Всякі особисті інтереси, партизанство, оборона інтересів гуртів аргументом автохтонности — під носить ся у народї, що не має почутя своєї одноцї.іь-ности, свого суцільного стремлїння, свого громадного ідеалу, перед яким клоните голову ціла нація.
В україньскім народї як-раз бракує тої сьвідо-мости інтересу цілої нациї ізза недостачі почутя своєї вартости яко нациї для розвитку людства, що лучилч б усї сили до інтензивного розвою її осібної культури.
Чому се сталось, що народ, який має таку ви разьну ФІЗІОҐНОМІЮ своєї душі, затратив почуте свсєї вартости як осібвої нациї і кидає свого ґенїя в гірло розаиіку чужих народів — чому се сталось?...
Те почуте своєї вартости яко нациї
1 нациопальну гордість підкопало в Україні ці в крайно хибне і тенденційно накипеае чужинцями
*) Гляди Лексиконъ Ьрокгавза и Ефрона Украинская ли Tip ату па.
історичне виховане. Завдяки російським історикам і пересадній критиці з дошукуванєм в історії новочасної демократичної течії, Українця обрабовано з його геройської істориї, обкидуючи великі індивідуальности його нації болотом за одну— хибу, —за їх "недемокра-тизми. Завдяки російській "науці4* приложено мірку демократичних ідей XIX. віку до гетьмавів XVII —XVIII віку і обрабовано їх з заслуженої авреолї, на яку заслужили мученики і борці самостійности україньскої на-циї, що накладали головою за велику ідею. Найбільший поет назвав їх "грядою Москви, варшавским сьміїям", а всі "мужі иауки" і публіцисти, та доморослі критики в запалі демократичнім трохи не завинули гетьманам, що вони не соціалісти і не знали доґми Маркса і Енґельса. А прецінь Людвік XIV, їх "участник хиба не був демократ, а лишив ся на псе в ношам і у Французкої поступової нації як великий чоловік!
Аби їх належно оцінити, треба увійти в духа їх часу, в сучасну організацію держав — а щойно тодї вони стануть в правдивім сьвітлї. Як зважить ся сучасну їх Европу з абсолютними шляхоцькими прав-лїнлми — то хиба треба подивляти їх, як далеко вони випередили тогочасний культурний сьвіг. Не треба прикладати до усього шабльон "иашого" демократизму, а мірити тих людий по їх житю. по їх страданию, по їх намірах, будь вони викликані любим нам, чи про тивним стремлением, як тільки ті наміри високі, осьвя чені саможертвою — палежить ся їм пошана !