Корисною для Дивізії була наявність бодай деяких інструкторів з бойовим досвідом. Для поповнення підстаршинського складу, в усіх підрозділах Дивізії, у польово-запасному курені, у вишкільно-запасному полку організувалися підстаршинські курси. Добрі результати виявив польово-запасний курінь, який диспонував досить численними й добрими інструкторами.
У цьому курені відбувалися також безперервні перевірні курси для колишніх українських старшин. Попередньо надавання ступенів [23] для колишніх українських старшин здійснювалося на пропозицію Дивізії вищими військовими інстанціями. Тепер змінено процедуру і надано Дивізії право надавати ступені, про що згодом лише повідомлювано вище командування. Після перевірки фізичних і духових якостей старшин та оцінки можливостей їхнього застосування, їм знову надавалося ступені, звичайно такі, які вони колись мали. Але колишні ступені не завжди можна було надати, особливо старшинам старшого віку і вищих ранґ. Їм треба було надати нижчі ранґи і взяти на службу в будь-якому відділі адміністрації або відставити з служби. Перевірку проводив командир польово-запасного куреня, Кляйнов, який справу вирішував з легкої руки, що призводило до голосних скарг з боку українців. Сотник Макарушка не один раз представляв цю справу генералові Фрайтаґові і мав можливість довести Фрайтаґові ці неполадки. Командир польово-запасного куреня майже не брав активної участи в перевірці, а свої оцінки видавав виключно на основі звітів підлеглих. Фрайтаґ особисто переконався, що Кляйнов навіть не знав, яких старшин призначено на перевірні курси, яких ні. Тому траплялося, що старших ранґом старшин відділювано і підготовлювано як рекрутів, а їхні скарги не доходили до командира. Одначе, Фрайтаґ залишив цю справу без змін, а тільки принагідно дав Кляйнові догану.
Бойове навчання старшин продовжувалося інтенсивно. Кандидатів на старшин висилано знову на курси поза Дивізію. Усі підрозділи Дивізії продовжували зайняття з своїми старшинами теоретично коло топографічних скриньок і практично — в терені. Нарешті тепер можна робити всі заходи для плянового і наполегливого навчання старшин і його удосконалення, до чого бракувало всіх передумов при першому формуванні Дивізії. Як спершу старші віком українські старшини (за малими винятками) відставали із своїми знаннями через довгу перерву у військовій службі в період між двома світовими війнами, так тепер німецькі старшини й підстаршини відставали через швидке підвищення, молодий вік і брак практичного досвіду.
У той час Українська Дивізія стала широко відома серед української громадськости в Німеччині. Усе більше і більше надходило зголошень з робітничих і військовополонених таборів у Німеччині. Але таких добровольців майже неможливо було звільнити з цих таборів, головне тих, які працювали у німецькій промисловості чи адміністрації.
Найкращих українських стрільців і підстаршин відкомандировувалося до таборів української молоді, так званих юнаків, які прийшли переважно з лав українських втікачів перед большевиками. Ця українська молодь, приміщена в військових таборах, проходила допризовне військове навчання, щоб після перейти до Дивізії як кандидати на підстаршин, але майже всю її забрали у своє розпорядження німецькі військово-повітряні сили і використовували її для допоміжної обслуги зенітної артилерії. [24]
Врешті сталася запропонована Дивізією зміна командира вишкільно-запасного полку. З приходом нового командира, полковника Маркса (Marx), співпраця між ним і Дивізією добре наладналася. Полк взявся до інтенсивної праці й незабаром виявив вже добрі успіхи. Вишкільно-запасний полк у чужонаціональній дивізії виконував дуже важливі завдання. Тут молоді українці, прийшовши з зовсім іншого світу, потрапили вперше у тверді рамки військової служби. Від першого прийому й від метод праці з ними залежатиме, чи вони вироблять у собі позитивний погляд на військовий фах і позитивне ставлення до своєї Української Дивізії. Тому Військова Управа та Український Центральний Комітет особливо цікавилися відносинами в цьому полку. Представники цих установ часто відвідували вишкільно-запасний полк, подавали штабові Дивізії скарги про неполадки та робили чимало пропозицій щодо проведення змін.
Впродовж останніх кількох місяців українські медсестри закінчили навчання у німецьких і українських закладах та перейшли в розпорядження Дивізії. Їх призначено до дивізійного польового шпиталю, у якому пізніше близько 40 українських і кілька німецьких медсестер відмінно виконуватимуть свої обов'язки під керівництвом німецької старшої медсестри. Згідно з воєнним уставом, польові шпиталі не належали до дивізій, але з уваги на чужинецький характер Українська Дивізія внесла прохання про власний шпиталь і одержала на нього згоду вищого командування. Цей шпиталь мав основне завдання затримувати в Дивізії поранених і хворих українських вояків після їхнього видужання. В нормальних випадках, після видужання, німецького вояка посилалося з армійського шпиталю до запасного полку його частини в тилу. Згідно з цією процедурою, багато вояків Дивізії посилано до недивізійних запасних полків, а звідти до інших частин. Таким чином багато вояків пропадало назавжди для Дивізії. Тепер усі поранені й хворі вояки ішли до свого дивізійного шпиталю, який завжди приміщувався недалеко фронту, поза бойовою смугою Дивізії. Після видужання, вояків відкомандировувалося прямо до запасного полку Дивізії. Опіка над пораненими вояками у шпиталі була завжди дуже добра, а сам шпиталь був під особливим доглядом командира Дивізії. Для Дивізії було теж приділено дім для відпочинку у відомому курорті Закопаному, на північних узбіччях Високих Татр, куди на відпочинок виїжджали видужуючі й заслужені українські й німецькі вояки Дивізії на 3-4-тижневу відпустку. Цей дім утримувано з фондів Генеральної Губернії та українських установ. Чимало українців і німців провели тут приємно час на відпочинку.
Технічне спорядження Дивізії не могло бути таким добрим, як у першому формуванні, коли вона одержала багато зброї понад приписані норми. Але невтомні начальники відділів І(b), IV(а) і IV(c) з питомою їм послідовністю і впертістю роздобували для Дивізії все, що було можливо дістати.