Обоє який час стиха шептались, як раптом знизу почулись чиїсь кроки, потім хтось постукав у двері, і голос Альтшуле-рів поспитав:
— блена Павловна! В чом дєло? Чому ви не йдете?
— А що саме?—болісно поспитала Ліля.
— Вас там усі чекають!
— Я зараз! — сказала Ліля.
Вона нахилилась, щось прошепотіла Юркові, той звівся, пристрасно обвив руками голову, але Ліля поволі випросталась, знову уклала Юрка, сама щось сказала і, стиха поцілувавши його, десь у пітьмі поправила на собі одежу, причесалась, наділа капелюха.
В коридорі рівно й холодно крізь сутінки прорипіли важкі й дражливі кроки, доки їм з приміщення не відповіли м'які неспокійно-дрібні жіночі.
Іван Семенович прислухався, як ці м'які жіночі кроки дивно вплелися у важкий чоловічий стукіт, знадвору дійшов суперечливий гомін, Іван Семенович відчув у ньому болісно-зранені ноти Лілині, і йому стало без міри прикро, ніби було взято з його серця щось найрідніше і немилосердно затоптано в сміття на вулиці.
Проте він прислухався, зачекав, доки заснув Юрко, і потім, уставши, запалив світло і став ходити з кутка в куток. Ішли довгі й без кінця порожні хвилини якогось невиразного чекання, але було солодко якось краяти свій біль тими хвилинами.
Потім, уже зовсім пізно, він сів до столу і злодійкувато, ніби соромлячись цього потайного гріха, записав:
"Ну, от і все. Ця бійка була гірша за все попереднє. Я боявся, але чекав, що наші відносини поліпшають, а вони з кожним днем гіршають, і я не знаю, коли, як і на чому це все скінчиться.
Звалити жінку й місити її — це дико й страшно. Як це сталось? І як це взагалі могло статись? Я думаю, у нас до жіночої половини зостались великі несплачені борги. Так! так! Борги — за ті давні-прадавні часи патріархальної та феодальної доби! Ще з тих часів вона мусила бути господинею, а в дійсності стала рабою. І от за це несправедливе уярмлення вона жорстоко мститься зрадою. А сама ж вона, ще з тих часів, як її брали з "пойму", уже з того часу вона шукала собі затишку й спокою в родині. І з того ж часу родилась радість життя і велика думка. Відтоді ж родився бунт і помста.
Але звідти ж беруть коріння готика, Сікстинська Мадонна і барокко, Робесп'єр і Наполеон, Ленін і Бозе. Вона понесла все на олтар родинного вогнища, вона розкрила в коханні розпачливу глибину свого єства, вона віддала себе найстрашнішій силі в світі, статі, цій великій, не розгаданій ще й досі і неспізнаній тайні. А ми за все це грубо й неохайно наплювали їй у саме серце? Невже в цім лежала велика місія чоловіків?"
Потім він сів і став читати. Пізніш прийшла Ліля, нашвидку роздяглась і впорснула під ковдру на ліжку. Одне одному не сказали жодного слова. Згодом почулося рівне й спокійне дихання Лілине. Іван Семенович знехотя й кволо встав і поглянув надвір. Місячна ніч уже померкла, на сході виростала жовтава, як пух гусяти, хмарка, сірі роси напоїли зело... Іван Семенович втомно роздягся, заліз і собі в ліжко, але до самого ранку не міг заснути.
• X
На липень випадало авіаційне свято в бригаді. Комсклад і політчастина готувались до нього дуже ретельно. Місто, так само, щоб зміцнити сполуку армії з робітниками й селянами, від себе намірилось скласти гучне привітання. Особливо ж ретельно взявся за це відділ Наросвіти та "робос".
Свято було призначено на двадцяте липня: Індра — Перун — Ілля — Громовик — теперішній Літун,— так розраховували військові специ. Колишню єпархіальну школу, занехаяну й забруджену від багатьох перехожих частин війська, тепер було прибрано,— принаймні було вимито й вичищено підлоги і стіни до карнизів. Вгорі ж вони зостались, як і до того, замурзані, поколупані, подряпані, пописані.
Велику кімнату, що правила раніш за церкву, тепер нашвидку було перевстатковано під залу. Головні ікони в олтарі забили диктом, на дикті доморощений маляр змалював, як кіннота Будьонного гонить поляків, а вгорі над ними розпустилась ціла зграя літаків. Будьонний на сірім коні в'їздив у самий олтар, грізно дивлячись на залу. А по бокових колонах, де боронили колись "святиню олтаря" від простих смертних архангели Гавриїл та Михаїл, тепер стояли — ліворуч — робітник у синій блузі з важким молотом у засуканих руках, а праворуч — селянин з косою. Селянин був у широкім солом'янім брилі, у вишитій, чомусь розхристаній сорочці і, звичайно, в лаптях. Лапті викликали низку дотепів, але, певне, цього вимагав стиль художника.
На день свята приготували духову оркестру, залу прибрали червоними й синіми прапорцями, по стінах розвішали портрети проводирів.
Свято розпочали о шостій годині, коли сурмач подав зорю, по тому до зали зайшла публіка — спочатку начальство, потім і комсклад та представники вищої влади в окрузі, за ними посунули представники військових частин і, нарешті, цивільна людність, як завжди, застережена й несмілива проти військових.
Вийшов Царинний і, одрубуючи, проковтав хриплим генеральським голосом якийсь вигук, йому відповіли оплесками, музика заграла туша. По тому на авансцену з-за столу виступив білястий у чорній сатиновій сорочці з сірим піджаком поверх секретар ОПЕКа і почав говорити про зовнішню і внутрішню політичну ситуацію. Промова йшла холодно й розмірено,— військові втомно кліпали очима, і тільки патетичні вигуки в драматичних місцях, в місцях політичного наголосу, збуджували від дрімоти задні ряди.
До зали зайшов разом з двома вчителями Іван Семенович, як представник від педтехнікуму, саме тоді, коли секретар ОПЕКа кінчав доповідь і подавав висновки для резолюції.
Після секретаря знову вискочив Царинний, сьогодні незвичайно парадний і надто півнястий, як усі військові під час паради, і знову одрубав насилувано-хриплим голосом:
— Слово... нале...жить... представ...никові... Нар... Освіти... това...ришу... Кор...мизі...
Почав говорити веселий молодик, надто веселий і щасливий, увесь напоєний втіхою від того, що виступив. Проте він подобався всій залі, і його вкрили гучними оплесками.
І знову загримів туш, ніби справді Іллю-Громовика було розжалувано з небесних сил і приділено в віськову духову оркестру, і знову прохрипів Царинний.
Далі пішли з привітаннями військові,— всі вони тупотіли ногами, викрикували хриплими голосами, насилуваними до густого басу, рубано, і збуджено, та патетично, як і Царинний, магічні вигуки.