* Цей великий збірник перекладів поезій Петрарки вже перебуває в друці.
ТВОРЧІСТЬ ЛІНИ КОСТЕНКО НА ТЛІ СУЧАСНОСТИ
(Маруся Чурай та Неповторність)
Після того, як Ліна Костенко на судовому процесі Чорно-вола у Львові піднесла йому квіти, минуло багато років. Здавалось, що після виходу її третьої збірки поезій Мандрівки серця (1961 рік), яку, як подає ж. Дніпро, розпродали в Києві за кілька днів, соцреалістична облога зовсім закрила поетесі дорогу до сторінок преси й видавництв. Причиною бойкоту її творчости був не тільки її сміливий вчинок у Львові, а й її талановиті й сміливі поезії, в яких було сказано про дійсність багато гіркої правди, що межувала, а часом і перевершувала своєю майстерністю й найкращих поетів-шестидесятників, до яких і вона належала, як Микола Вінграновський, Василь Симоненко, Іван Світличний, Віталій Коротич, Іван Драч, Ігор Калинець та інші. Можливостям тимчасової відлиги сприяла смерть Сталіна в 1953-му році.
Отже після смерти Сталіна протягом майже 10 років можна було друкувати відносно вільно. Поети й письменники на деякий час відчули, що впав страшний камінь, і почали з острахом, оглядаючись назад, випростовувати свої спини, свою літературну майстерність та ідейність. Почали сміливіше згадувати в творах про голод, навіть про концтабори, заслання, почали писати чудові поезії про красу української мови, рідного краю, натякати на злочини Сталіна. Тоді ж реабілітували десятки письменників, розстріляних та висланих до концтаборів. Появилась низка цінних видань.
Але Микита Хрущов і комуністична партія злякались, щоб разом з Сталіном новий літературний та політичний рух не викинув з ночов і самого комунізму та ідеї єдиної неділимої Роси, і почався новий натиск на літературу. Але початий рух до волі тяжко було спинити відразу. А вже появилася серед шестидесятників ціла низка нових імен, зокрема поетес, як Любов Забашта, Ірина Жиленко, Ганна Чубач, Ольга Марунич, Леся Клименко та інші,
А яка задуха панувала в літературі раніше, за життя Сталіна, бачимо з підсумків, які зробив поет і літературознавець Богдан Кравців у передмові до Антології нової української по-езїі*. У збірникові, що вийшов у 1951-му році, пише він, що із 63 поетів, що надрукували там 474 вірші, 44 в своїх віршах згадували Сталіна, 19 — вихваляли Сталіна, як наймудрішо-го батька народів у 26 віршах, 25 авторів хвалили Леніна, інші славили Москву, і тільки 14 віршів можна було зарахувати
* Богдан Кравців. Шістдесят поетів шістдесятих років. "Пролог", 1967.
до лірики, серед яких тільки один був присвячений Києву.
Тимто так з полегшенням і так буйно під час відлиги почали з'являтися талановиті поетичні молоді голоси, а серед них чи не найсміливіший і найталановитіший був голос Ліни Костенко.
Народилась вона 19-го березня 1930 року в містечку Ржи-шеві на Київщині, в родині вчителя. Від 6-х років життя вже перебувала в Києві, де закінчила середню школу, навчалась в Київському педагогічному інституті. А від 1952 року протягом 4-ох років — в Московському літературному інституті, який закінчила в 1956 р. з відзначенням.
Повернувшись до Києва, працювала в Київській кіностудії як сценарист. Вірші почала писати ще з дитячих років, а, маючи 15 років, вже друкувалась в молодечих журналах. Перша її збірка Проміння земіі вийшла в 1957 році. Для неї випала щаслива пора відлиги, і вона змогла відразу звернути на себе увагу своїми сміливими поезіями, що не мають голої пропаганди, але оригінальні тематикою, майстерністю. Уже в цій збірці знаходимо кілька поезій, що характеризують її талановиту творчість. Такою, найперше, є поезія Висота. Поетеса добре знає, що бути в тих обставинах справжнім поетом — це вже ризикована річ. Бо кожна доба переслідувала талановитих і сміливих поетів, і тільки по смерті, пізніше, починали визнавати їхній талант і славити їх. Тому поезія — для неї це висота, трибуна, до якої не кожний осмілиться дійти:
Хто знає круті підйоми, Ходив на високі мости, Тому, напевно, знайоме Чуття — боязнь висоти ...
Спочатку провалля зяє, Обрій не має меж І страшно стояти скраю: Здається ось-ось упадеш.
А потім зберешся на силі. Поглянеш спокійно вниз І все побачиш в тій хвилі — До найдрібніших рис ...
І наприкінці підсумовує:
Пишу про це неспроста: Поезія — теж висота.
І це цілком ясно, бо з цієї поетичної висоти пішло на смерть, на загибель багато талановитих творців поезій та прози, особливо за останній підрадянський час.
Поминувши другу збірку, що вийшла в 1958 році, зупинимося на третій збірці Мандрівки серця, що є великим кроком вперед. її, правда, надрукували лише тиражем в 2500 примірників. Тут уже зустрічаємо поезії глибокі думкою, сміливістю й майстерністю. Ось у вірші Кобзареві, до пам'ятника, коло якого в Києві не дозволяють збиратися й читати біля нього свої нецензуровані вірші, а сам Заповіт Шевченка протягом кількох літ заборонялося виконувати на святах чи концертах у роковини поета, Ліна Костенко пише:
Кобзарю! Знов
до тебе я приходжу,
бо ти для мене совість і закон.
Говорячи про те, що в житті прийшли великі струси. Перелом традицій. Переосмислення краси, авторка констатує:
О, скільки стало в нашому столітті скалічених і безнадійних душ! Ну, що ж, не дивно. Покрутився глобус в диму, в пожежах, у кривавій млі. Захворів дехто на морську хворобу, хитається на палубі землі.
Поетеса далі скаржиться Кобзареві, що в мистецтво, в літературу забрело багато шахраїв і скептиків, які шукають прокорму, шукають форм, не бачених ніколи, шукають форм, не-чуваних ніде, для того змісту, що в душі нема. І закінчує закликом до поетів, щоб не заповнювали рядків своїх поезій белькотанням і криком, а справжньою поезією,
Бо пам'ятайте, що на цій плянеті, відколи сотворив її Пан-Бог, ще не було епохи для поетів, але були поети для епох!
У цій третій збірці ще ціла низка поезій звертає на себе увагу читача проникливістю у зміст життя, в обставини, про що часто читаємо оголену, але незвичну правду. Дивлячись, скільки друкується бездарних, підлабузницьких віршів у пресі, вимушених обставинами, заглядаючи по-філософському і в нашу історію, вона пише: