Гірняк, діставши записку від Остапа Вишні, почав шукати засобів, як вирвати його з цегельні. Допоміг жид По-ріц, що керував санітарною частиною та аптекою. Вишню перевели на роботу санітара до амбуляторії. До того ж Остап Вишня мав також освіту фельдшера. Гірняк теж допомагав Вишні харчами.
Одного разу Гірняк з іншою артисткою виконали в таборовому театрі арію Одарки і Карася. Чудову декорацію намалював декоратор Кириченко. Але за це трохи не пішов під суд сам Гірняк, а Кириченка посадили на 10 днів до ізолятора. Отак навіть на засланні російські шовіністи боялися українського мистецького слова.
Після падіння Єжова в таборах трохи полегшало. Почали готувати театральні виступи по інших таборах. Виступаючи там, Гірняк часто зустрічав людей з Західньої України, колишніх усусусів*, товаришів з гімназії в Рогатині, де колись він навчався. Тоді ж він випадково зустрівся з своїм слідчим ГПУ з Чернишевської вулиці в Харкові, який теж був засуджений на 7 років заслання.
Виступаючи з театром у Чіб'ю, Гірняк з Олімпією Добро-вольською, яка до нього приїхала, таємно зустрілися з Остапом Вишнею. Гірняк влсахнувся: він зустрів не Остапа Вишню, а лише його тінь. Його тяжко було пізнати: на голові й сліду не лишилося від чуприни, а веснянкуваті кружальця на лиці потонули в густих глибоких зморшках. Весь був худий і згорблений. Гірняк таємно передав йому трохи харчів і пляшку горілки.
Незабаром Йосип Гірняк мав їхати у відпустку, бо трирічний термін його заслання давно закінчився, але його не хотіли відпускати. Перед виїздом Гірняк таємно, в лісі, зустрівся ще раз з Остапом Вишнею, який передав Гірнякові 2 пакети з проханням один передати голові уряду України Гречу-сі, а копію Сталінові, а другий пакет — Максимові Рильському. Лист до Сталіна мав 36 сторінок. В тому листі Остап Вишня розповів, як його змусили підписати зізнання, про вигаданий замах на Постишева, до чого його змусив слідчий Ґордон. Подібні листи були й до Максима Рильського та Гречухи.
У 1940 році, нарешті, Гірняк вирушив з дружиною Олімпією Добовольською назад, в Україну. їхав залізницею, яку збудували засланці. За 4 дні він був уже в Москві, де вкинув лист до Сталіна, а потім прибув до Києва. Зустрівся з багатьма колишніми знайомими, а між ними і з Довженком. Вони обидва вже були сиві. На репліку про це, Довженко сказав: "Не думайте, що нам тут було з медом. Хай не дивує вас наша сивина. Один "Щорс" чого коштував ... Кожного ранку, із готових кадрів фільму я мусив витинати героїв, яких уночі постягали з постелі й повикидали з корабля революції. Не встиг замінити їх іншими, як і тих вже нестало, — знову доводилось розглядатися за тими, що ще не дійшли до своєї черги, щоб зліпити картину "епосу пролетарської революції". Ви там спали спокійно, бо вже ніхто не мав доступу, а ми роками день і ніч чекали на те, що вже було поза вами. Невідомо, що легше!? Не раз доводилось заздрити вам і навіть тим, які спочивали влсе вічним сном. їхній вічний спокій не раз здавався нам — бажанням недосяжним. Наша сивина — це тільки далекий відгомін того, що довелось пережити"
Ця розмова Гірняка з Довженком відбулась в приміщенні Довженка по 2-ій годині ночі, коли він прийшов з праці.
* Українських Січових Стрільців.
Остап Вишня з онуками. 1956 р.
Тут Гірняк довідався, що син Остапа Вишні, Вячко, закінчивши 10-річку, прилюдно відрікся від батька, обзиваючи його контрреволюціонером.
Зустрівшися з письменником Юрієм Яновським, Гірняк сказав, що має лист до Рильського від Остапа Вишні. Яновсь-кий відразу змовк, слова Гірняка його ніби спаралізували. Після довшої павзи, Яновський сказав:
— Йосипе, ви знаєте, що Максим Тадейович тепер під слідством, більше половини року сидів у 1934 році в підземеллях ГПУ. Ми тут усі турбуємось його долею й оберігаємо від усяких ускладнень, котрих, як самі знаєте, — недовго чекати. Клопотання про Павла Михайловича може спричинити його приятелеві великі неприємності. Зрозумійте й не судіть. Я не посмію наштовхнути його на таку небезпеку. Йде не про мене, а про людину, котру любимо, шануємо й оберігаємо.
Всі розповіді про заслання і про обставини в письменницьких колах та взагалі в Україні показують той страшний жах і терор, що створили сталінські часи й непомильна комуністична партія. Тут, у вільному світі, багато людей розмахують своїм патріотизмом, критикують тих людей, що не повстали проти влади, що так ніби легко капітулювали, покорялись перед вимогами й тиском Москви. Та, справді, все те не так виглядає, як декому здається. Здесяткована, стероризована провідна частина зникала щороку, послідовно, і не було кому зробити якийсь спротив, протест, контракцію. А поодинокі протести гинули за стінами ГПУ, НКВД, КҐБ, і їх народ не чув.
Тож Гірняк розповів ще таємно про той лист Старицькій-Черняхівській, яка трималася ще мужньо, але й вона теж порадила не передавати листа Рильському. Йосип Гірняк, не ба-чучи виходу, знищив той лист. Цьому сприяло й те, що його знову почали викликати енкаведисти й допитувати про нього, про братів, та чи в нього самого не вивітрився його націоналізм. Але він їм відповів, що донощиком не збирається бути.
А лист знищив, бо кожного дня міг бути трус, і тоді справа могла б обернутися на гірше. До того ж і енкаведисти були обурені його поставою. Один з них сказав: "Видно, ті роки, що ви були на засланні, пройшли безкорисно ... Як видно, каміння, яке ви носили за пазухою, і далі там приховалось, щоб у слушний час жбурнути ним у серце радянської влади". І Гірнякові довгий час не хотіли міняти навіть паш-порта-
Ад^се й самого Максима Рильського, коли заарештували, то поставили перед ним руба: або смерть тобі, рідні і друзям, або пиши те, що накаже влада. І хоч Рильський і писав у поезії ... "Я б хотів у тиші над вудками своє життя непроданим донести", та йому, як і Остапові Вишні та багатьом іншим не пощастило здійснити своїх мрій. Влада нещадно ламала людські долі й характери, і не кожен міг жертвувати родинами, друзями і йти на страшні муки. Хоч поруч серед письменників траплялись і такі, що легко пішли на співпрацю і ставали слухняними виконавцями наказів згори, допомагаючи нищити своїх же колег. Таким був О. Полторацький, через доноси якого загинуло багато невинних людей.