— А то щасливий хлопець! — говорила вона до себе,— жадна панна не устояла би супроти нього...
Михась причвалав до двора, віддав форналеві коня, здіймив з себе кожух, полишаючи його в канцелярії, обтріпав з себе волоски кожухові, що по-причіпалися до капоти, поправив хустку під шиєю, волосся, підкрутив гарного вусика і пішов до двора.
Войцєх попросив пана ржонцу до їдальні. Тут були вже зібрані всі офіціялісти. Стояли купками і розмовляли стиха. На середині їдальні стояв великий стіл прикритий скатертю з якимись блідо-червоними узорами, на нім порозставлювані тарілки, ножі, вилки і всяка потріб. З одного кінця лежала срібна тарілка, а на ній оплаток в двоє зложений, зліплений медом. Зпід скатерті визирали стеблинки сіна, що лежало на столі настелене. Під столом теж було сіно. В кутику на кріслі стояв вівсяний сніп.
Михась увійшовши сюди, звитався з кожним, подаючи руку. Всі усміхалися солоденько до Михася, бо він тепер важна тут особа.
З їдальні одні двері вели до креденсу, другі до дальших двірських покоїв. Двері від креденсу були відчинені — там зібрався увесь жіночий світ пиш-невецького двора.
За хвилю отворив Войцєх другі двері і вийшла баронова одягнена по святочному. В їдальні зашепотіли: баронова! — і все втихло. Тепер висипалося з креденсової кімнати жіноцтво. Були тут жінки офіціялістів — тих не було багато — і дівчата, панни на респекті. Між ними визначалися три гарненькі вихованниці баронової, сироти по однім старім офіціялісті— Міхалі Бурачинськім, котрими заопікувалася бездітна баронова, як своїми власними. Дівчата були гарні, білявенькі, стрункі, з синіми мов небо очима, гарно повбирані по панськи. Двораки страх літали за ними очима, але баронова, знаючи всі двірські штуки, пильнувала їх мов ока в голові. Найстарша Міхаліна визначалася вродою і ростом понад всіх. Двораки говорили про неї: чудо-дів-чина!
Баронова, кивнувши ввічливо головою на привітання, взяла срібну тарілку з оплатком і станула посеред їдальні.
— Йдіть, панє ржонцо! — шептали офіціялісти.
Михасеві забилося серце і в тій хвилі зовсім забув свою орацію, котру так старанно складав цілий день. Але підступив до баронової і промовив:
— Ясно-вельможна пані бароново, наша ласкава добродзійко! В цей день я, ваш вірний слуга, складаю ясній пані бароновій за себе і за всіх таке повін-шання: Най Бог дасть здоровля, аби ясна пані довгі літа прожили в здоровлю і гаразді, а по смерті дістали коруну небесну... Віват пані наша добродзійка!
Офіціялісти крикнули "віват"!
Михась аж зіпрів з такої напруги. Руки у нього дріжали мов в пропасниці, коли сягнув і вщипнув кавалочок оплатка. Поцілував баронову в руку.
— Дякую тобі, панє Міхалє, і вам усім! Я переконана о вашій щирості, а особливо о твоїй, панє Міхалє. Всім вам жичу, щоби ви в здоровлю і в гаразді довгий вік прожили з своїми рідними.
Михась поцілував ще раз руку баронової і уступив місця другим. Для кожного мала пані баронова привітне слово. Жінок і дівчат цілувала у голову.
Михась, позбувшись такої важкої праці, мав тепер нагоду розглянутись Йому зараз впала в око Міхалінка. До тепер він її в дворі не помітив. Вона стояла біля баронової, усміхаючись. Ех! то то дівчина! — погадав Михась.— Як би така у нас в Закутті, зараз бим як стій сватав!..
— Сідайте, мої любі! — сказала баронова, показуючи на стіл, де служба начерпувала великими кохлями шарий борщик.
Михась не знав, що з собою робити. Мав йти нав "вілію" до мандатора, а тут так би йому було любо... придививсяб тій синьоокій Міхалінці... Може би лишитися?.. Покуса була велика.
— А тебе, панє Міхалє, я не задержую, коли ти дав слово...
Михась скривився, начеб квасницю вкусив, по-пращався з бароновою, пожелав веселих свят, вклонився всім, глипнув ще раз на Міхалінку і вийшов. Ех! — подумав — то дівчина! шкода, що не з Закуття.
— Веселої забави! — кликнула у слід за ним баронова.
— Куди він так? — запитав один офіціяліст свого сусіда.
— Мандатор заманив його до себе на "вілію".
— Еге! Хитрий той Яричовський. Він його для своєї Клявдзі "штифтує"... Шкода його!
Михась, не задягаючи кожуха, пішов на ман-даторівку таки в капоті — не було далеко.
Яричовські ладились на приняття Михася, як на приняття королевича. Все, що лише було в хаті з срібної посудини, вийшло на стіл. Яричовська повишукувала всі старі календарі, перечитала всі записки з баби-прабаби, аби зладити вечерю так, щоби і королівському ротові було в смак. Від часу до часу відбувала вона конференції з Клявдзею, що до одягу на нинішній вечір. В тій квестії засягли жінки також опінії старого Яричовського, що з нагоди такого дня і строгого посту не знимав зі себе шляфрока, покурював люльку на довгім цибуху і попивав горілку, закусуючи задля посту горіхами. Яри-човській так порадив:
— Криноліни не брати! На криноліну жаден шляхтич не зловиться, а радше втече. Одягтись гладко, причесатися гладко, на пальці понакладати перстені, на шию гранатки... і всьо буде гаразд...
По полудні мандатор при помочі двох гайдуків і наймички прятав у покоях. На вимитім чисто помості постелено пів фіри сіна, внесено до кута великий вівсяний сніп, на столі розстелено сіно тонкою верствою і понатикано зубчиків часнику. На те прийшла взориста велика скатерть — тай робота його була покінчена. Проче належало до жінок, бо якже давати неповторимому гайдукові порцелянову тарілку в руки? Вони розкладали при тарілках ножі і вилки в срібній оправі. Винесли також срібний збанок на мід, поставили фляшку з горілкою.
Жінки пішли одягатися. Яричовський також.
Вже добре смерклося, а Михася не було.
— Може не прийде? — завважала Яричовська.
— Прийде, бо слово дав... а тоді він наш, не устоїться покусі... Наша Клявдзя виглядає нині знаменито...
І справді панна Клявдзя могла нині і найвибаг-ливішого очарувати своєю красою. Надягла шовкову сукню, зеленої краски з широкими по лікті розпореними рукавами, котрі звисали в низ, відсло-нюючи білу ручку, прикрашену золотими бранзо-лєтками і перстенями. Своє гарне чорне волосся причесала гладко на спосіб закутнянських шляхтянок: На шиї у неї блистіли гарні червоні гранатки і велика золота брошка, зображаюча звиту гадюку з брилянтовими очима і розтвореним грізно ротом. Друга дочка, була одягнена звичайно в широку криноліну.