Ельмо Поульсен ледь помітно кивнув головою, але не підвів очей. Слідчі почекали, проте він нічого не сказав, тільки нервово всміхнувся і знов заломив пальці.
— Ви курите? — запитав Брант.
— Ні,— відповів Поульсен.
Голос у нього був тихий, видно, від природи, а не через прикре становище, в якому він опинився. Такий голос дуже личив йому.
— Може, вип'єте кави? — запитав Тюге. Поульсен вдячно кивнув головою.
Брантові довелося витримати досить бурхливу розмову по телефону, поки він домігся того, що їм було потрібне.
— Вас ув'язнили як підозрюваного у вбивстві медсестри Елли Гансен.— Тюге сидів на стільці рівно й говорив офіційним тоном.— Як я зрозумів, звинувачення вам зачитали і всіх формальностей дотримали.
Поульсен кивнув головою і боязко глянув на нього. Тюге відхилився назад і розпружився.
— Наше завдання — якомога швидше дошукатися правди. Бо чим довше триває слідство, тим важче її знайти. Людська пам'ять дуже коротка, вам не здається? Я б хотів, щоб ви зрозуміли одне: поки ви говоритимете правду, ми будемо на вашому боці. Ми не маємо до вас ніякого упередження. Але ми в першу чергу представники Елли Гансен. Ми ведемо її справу, і всі інші міркування відступають на другий план. Я хочу запропонувати вам відразу перейти до справи й попросити вас розповісти своїми словами, що сталося позавчора ввечері.
Ельмо Поульсен наморщив чоло.
— Я вже один раз розповідав. З чого мені починати? Приємна на вигляд жінка принесла каву. Тюге налив
три чашки. Брант завзято курив свою сигару. Поульсен відкашлявся.
— Елла... Елла Гансен була першою асистенткою в операційній. Працювала на цій посаді, коли я півтора року тому приїхав сюди. І ще кілька років до мого приїзду. Тепер [137] панна Мадсен, старша сестра, йде з роботи. Елла, звичайно, хотіла перейти на її місце.
Голос у нього був тихий, доводилось нахилятися, щоб почути, що він каже. Тюге час від часу навіть просив його говорити голосніше. Поульсен пробував підвищити голос, але скоро знову стишував його.
— Елла хотіла поговорити зі мною про це місце. В лікарні цього ніяк не можна було зробити. Там повно цікавих. От ми й домовилися, що я загляну до неї після вечірнього обходу. Вона працювала в нічну зміну і в цей час іще була вдома. Я прийшов і застав її... Ну, та ви про все це читали.
Тюге дивився на нього прихильним оком. Підозрюваний справляв гарне враження. Наче робив усе для того, щоб допомогти їм.
— Ми радо послухали б вашу розповідь про справу. Це зовсім не те, що читати про неї в рапорті. І коли я сказав, що ми поспішаємо, то вас це не стосувалось. Вас ми слухатимемо скільки завгодно. Стільки, скільки вам треба буде, щоб усе розповісти.
Ельмо Поульсен кивнув головою, поволі надпив кави і так і лишився сидіти з чашкою в руці. Рука ледь тремтіла, але, видно, кава трохи підбадьорила його, він став спокійніший, а розповідь його жвавіша.
— Отож я пішов до неї і подзвонив. Ніхто не відповів, а ми ж домовилися, що я прийду. Я поторсав двері. Вони були не замкнені. Я зайшов до кімнати й погукав Еллу. Вона не відповіла, але на програвачі крутилася платівка. Я подумав, що Елла вийшла кудись на хвилину, сів і почав чекати. Платівка дограла до кінця, я зумів якось вимкнути програвач, хоч не вельми на цьому розуміюся. І знов погукав її. Потім заглянув до суміжної кімнати. То була спальня, і двері до неї стояли прочинені. Там її не було. Але в кухні... Ви, певне, бачили знімки. Таке ж, мабуть, належить фотографувати, правда?
Чашка в його руці почала деренчати. Він поставив її на стіл і притулив руку до підборіддя, та однаково рука тремтіла. Брант швидко й непомітно занотовував усе. Такі речі він робив дуже вправно.
— Я не зважився підійти до неї. Хто ж би сподівався побачити таке...
Ельмо Поульсен замовк. І заплющив очі, в яких світився страх.
Тюге підбадьорливо кивнув головою. Поульсен допив каву, витер руки об холошу й повів далі:
— Не було сумніву, що її вбито, і вбито перед самим моїм приходом. Підозра могла впасти на мене. Перша моя думка була втекти, щоб не бути ні в що вплутаним. Ніхто не знав, що ми домовлялися зустрітись. Але вона накрила стіл на двох, мабуть, думала, що ми разом повечеряємо, поки розмовлятимем. Я прийняв зі столу одне накриття — тарілку, ніж, виделку, чарку. Знайти, де вона їх тримала, було не важко. Потім кухонними дверима тихо вийшов на чорний хід. Я пішов садком, гадав, що мене ніхто не побачив. Звичайно, зробив велику дурницю. Але я думав тільки про те, щоб швидше втекти звідти.
Він замовк, зняв окуляри й протер їх краваткою. На щоках у нього виступив ледь помітний рум'янець, чоло спітніло.
Тюге сумно похитав головою.
-. Так, ви зробили неймовірну дурницю, докторе Поуль-сене. Самі поставили себе в таку ситуацію. Поліція не мала іншої ради, як арештувати вас. Ви, певне, й самі згодні з цим?
Поульсен кивнув головою і знов надяг окуляри. Скельця трохи збільшували йому очі. Щелепа в нього тремтіла, і рука, якою він підпирав її, також.
— То не я її вбив. Усе було так, як я вам розповів, точнісінько так. Переді мною там побував хтось інший, якраз переді мною.
— Ми раді повірити вам,— заспокійливо мовив Тюге,— але важко зрозуміти, як ви, людина, що звикла брати на себе відповідальність і діяти розважно, повелися так безглуздо. Ви самі можете це пояснити? Мабуть, була якась причина, що ви так розгубилися?
Поульсен похитав головою. Пальці в нього почали сплітатися й розплітатися, мов гадюки в сачку.
— Я сам не знаю.— Відповідь була така тиха, що вони швидше вгадали її, ніж почули. Поульсен відкашлявся.— Я також не розумію, чому так повівся, мабуть, зі страху... Я отямився, аж як опинився вдома. Але тоді вже, мабуть, було запізно щось робити, правда?
Брант спостерігав за ним дедалі скептичніше.
— Ні, я так не вважаю,— відповів Тюге.— Ніколи не пізно. Хіба ви самі цього не бачите? Ви ще маєте щось додати?
Поульсен похитав головою. Брант нахилився вперед.
— Ви посварилися з панною Гансен? Так? Поульсен похитав головою, поправив краватку й розчесав пальцями чуба.
— Ні, я з нею не сварився.
— Хіба не дивно, що ви зайшли до помешкання, хоч на дзвінок ніхто не відповів? — питав далі Брант.— Більшість [139] людей пішли б собі або принаймні почекали б перед дверима, якби їм не відчинили. Мабуть, ви з нею були близькі знайомі?