А сьогодні з великим запізненням надруковано статтю, в якій більш-менш докладно повідомлялося про дві битви на морі. Суть статті була така:
28 липня 1-а Тихоокеанська ескадра зробила спробу прорватися до Владивостока, але кінчилося це цілковитою невдачею. На світанку наша ескадра почала витягатися на рейд, а годині о дванадцятій, за сорок миль від Артура, вона зустрілася з японцями. Зав'язалася перша перестрілка на далекій дистанції. З нашого боку участь у бою брали шість броненосців, які вів "Цесаревич" під прапором адмірала Вітгеф-та. Проти них адмірал Того, тримаючи свій прапор на броненосці "Мі-каса", виставив чотири броненосці і три броненосні крейсери. Дрібні судна з тієї і другої сторони на хід подій майже не впливали. Незабаром обидві ескадри розійшлися контргалсами, не завдавши одна одній істотних пошкоджень. І тільки о четвертій годині знову зав'язався бій уже на паралельних курсах. Битва тривала до самої ночі. Ні та, ні інша сторона не поступалась. Але о шостій годині вечора японський снаряд крупного калібру розірвався на "Цесаревиче" біля бойової рубки. Адмірала Вітгефта було вбито, штабні чини і командир судна були тяжко поранені. Броненосець з пошкодженим рульовим приводом викотився із строю і почав описувати циркуляцію. Тоді броненосець "Ретви-зан", маючи намір прикрити собою флагманський корабель, кинувся вперед, у бік ворога. Японці, перелякавшись рішучих дій "Ретвизана", відступили. Насувалася ніч. Перед нашою ескадрою уже відкрився вільний шлях на Владивосток. Але в ній самій сталося замішання. Частина суден пішла в нейтральні порти, а інші, побиті, керовані нерішучим адміралом Ухтомським, повернулися назад до Порт-Артура. Не краще стояла справа і з владивостоцьким загоном, що складався з трьох крейсерів: "Россия", "Громобой" і "Рюрик". Вони вийшли було на з'єднання з Артурською ескадрою, але 1 серпня зустрілися з кораблями адмірала Камімура. Відбувся бій. В результаті "Рюрик" відразу ж загинув, а два інші крейсери, змушені були повернутися у Владивосток.
— Тепер могила їм,— зітхнувши, сказав машиніст самостійного управління Сичов2.
До нього обернулося кілька голів.
— Кому могила?
Сичов лежав горілиць, прикривши віями очі від сонця. Обличчя у нього було бліде. Витримавши коротку паузу, він стомлено відповів:
— Кораблям першої ескадри. Не вирватися більше їм з Порт-Артура. Наших морських сил там поменшало, а японці нічого не втратили.
А втім, великим верховодам нашим де буде наука. Тільки людей шкода.
Артилерійський унтер-офіцер Бобков, жвавий, червонощокий хлопець, спробував заперечити:
—-Скоро вирушить Друга Тихоокеанська ескадра. Вона врятує їх.
Сичов підвівся на лікоть і, відкривши чорні, проникливі очі, подивився в очі артилериста.
— Голова у тебе, як у вола, а тями чортма. Зрозумій: поки твоя друга ескадра збирається, поки рушить в путь та поки доповзе туди, Порт-Артур до того часу, як спіле яблучко, попаде в руки японцям, а всі тамтешні судна лежатимуть на дні морському.
Раніш, коли 2-а Тихоокеанська ескадра тільки спішно озброювалась, багато хто ще не вірив, чи буде вона справді послана на Далекий Схід. Але тепер ніякого сумніву не було. Днів дев'ять тому більша частина суден цієї ескадри прийшла з Кронштадта в Ревель. Ми бачили їх на власні очі. На рейді вишикувалися рядами броненосці: "Князь Суворов", "Император Александр НІ", "Бородино", "Ослябя", "Сысой Великий" і "Наварин"; крейсери 1-го рангу: "Аврора", "Адмирал Нахимов", "Дмитрий Донской" і "Светлана"; крейсер 2-го рангу "Алмаз"; міноносці: "Бедовый", "Безупречный", "Блестящий", "Бодрый", "Буйный", "Быстрый" і "Бравый". Командував ескадрою адмірал Рожественський, тримаючи свій прапор на— "Суворове". Пізніше мали приєднатися до ескадри броненосець "Орел" і два крейсери — "Олег" та "Изумруд". Ці кораблі тим часом добудовувались в Кронштадті.
В газетах я прочитав уголос бадьору статтю. Автор, розповідаючи про 2-у Тихоокеанську ескадру, покладав тепер на неї всі надії. Вона, об'єднавшись з залишками 1-ї Тихоокеанської ескадри, розіб'є японський флот і заволодіє морем. А тоді й сухопутні ворожі війська, відрізані водним простором від батьківщини, змушені будуть здатися. Словом, наша перемога забезпечена.
Хтось із матросів промовив:
— Кажуть, наш флот втричі сильніший за японський. А от, маєш, лушпарять нас.
— Дурнів і в олтарі б'ють,— додав Сичов. Він закурив цигарку і знову заговорив: — Ні чорта з цієї витівки не вийде. Перша ескадра була сильніша за другу, мала бойовий досвід, була знайома з місцевими умовами плавання. І що ж вийшло? Замкнули її в Порт-Артурі, як у западні. А з цією — куди вже лізти нам?!
З ним погодились інші:
— Так, спорядили кораблі нашвидкуруч, абияк. Посадили на них запасних. Який може бути дух у людей?
— Хоч би ж було за що воювати, а то за дрова.
В розмовах, всупереч офіціальним повідомленням, усе частіше вказували, як на причину війни, на лісні концесії в Кореї, на ріці Ялу, де були замішані адмірали Абаза, Безобразов та височайші особи. Чутка про це давно вже почала проникати на кораблі. Навіть серед матросів . захитався престиж влади, а війна дедалі більше втрачала свою популярність.
На палубі просвистала дудка, а слідом за нею пролунав голос:
— Баталера Новикова — до командира!
Щось важливе сталося, коли кличе до себе сам глава судна. Кинувши газети, я помчав до знайомої каюти, обсмикуючи фланелівку. Переступив через поріг розчинених дверей і, скинувши з голови безкозирку, сказав:
— Маю честь з'явитися, ваше високоблагородіе.
Капітан 1-го рангу, типовий німець, законник, рився в цей час у книжковій шафі. Почувши мій голос, він обернувся до мене, високий і широкоплечий. Я стурбовано вп'явся в нього очима, намагаючись угадати, навіщо він викликав мене. Але ні в рисах його великого обличчя, грубуватого, з короткою щетинистою борідкою, ні в суворих сірих очах не було ніяких ознак роздратування. Він мирно привітався зі мною, а потім, підійшовши до письмового стола, взяв папірець і хриплувато заговорив:
— Саме прийшов наказ штабу порту. Мені дуже не хотілося б тебе, як досвідченого баталера, відпускати з свого судна, та нічого не можу вдіяти. Тебе переводять на інше. Зараз же здай свої"справи ревізорові і підеш за призначенням.