"...а що за неподобства діються у вас в Петербурзі і по інших місцях європейської Росії! Панькання під час війни до добра не доведе. Це саме час, коли слід тримати все в кулаках і кулаки самі в цілковитій готовності до дії, а у вас усі голови повтрачали і займаються балаканиною. Тепер саме треба військами все задушити і всім вільностям край покласти: заборонити страйки найблагонаміреніші і душити немилосердно верховодів".
У відставці Рожественський безвиїзно жив відлюдьком у Петербурзі та був прив'язаний до своєї квартири, як пугач, що лякається ясного світла, до свого дупла. "Я — чорний ворон",— похмуро повторював адмірал слова божевільного мельника з опери "Русалка". Манія величності не покидала
поки
uvm
Рожественського, що й раніш ставився з презирством до людей, аж пі життя його раптом не обірвалося. У ніч під 1 січня 1910 року в нього па квартирі у тісному колі готували традиційну вечірку. По-святковому був сервірований, стіл, але бокал господаря так і не піднявся назустріч новому рокові. Під час гри в карти з гостями "чорний ворон" Цусіми по-адміраль-ському розхвилювався, почав сіпатись, посинів і, впавши з стільця, одразу вмер.
3& У Ленінградському військово-мррському архіві, фонд № 417, справа по опису № 81 — "Олдгамія", зберігся цей документ, який був представлений в головний морський штаб Трегубовим при донесенні про плавання. Зміст його такий: "Прапорщику Трегубову, командиру загиблого призового судна "Олдгамія". Рапорт. Доводжу до відома Вашого благородія, що Ваше спорядження вважаю ганебною І передчасною втечею від ввірених Вам людей, що суперечить обов'язкові честі і є ганебним інстинктом самозбереження, є нічим не обгрунтованим перевищенням влади, і крім того; тим, що не служить на користь і врятування людей в розумінні некомпетенції прапорщика Зайончковського в морській справі і вважаю Ваш наказ одним із тих безглуздих розпоряджень, основаних на особистих взаєминах, що їх. неодноразово робили Ви. Прапорщик Володимир Потапов. 22 червня 1905 року".
40 В англійській газеті "The Japan Daily МаіІ", що видавалася в ІокогамІ, від 31 травня 1905 року було надруковано: "Крейсер "Ідзумі" (раніш "Эсмеральда" 2950 тонн) був тяжко пошкоджений і мусив покинути поле бою".
41 Згодом Н. Новиков написав такі книги: "Похід 2-ї ескадри Тихого океану", вид-во Морського генерального штабу, 1914 р.; "На кораблях Крузенштерна", "Молодая гвардия", 1930 р.; "Кругосветное, путешествие "Литке", вид-во МТП, 1933 р.
42 Ось що самі японці пишуть про бій з "Громким": "Ворог хоробро бився; коли наш загін збив його прапор, він негайно підняв його знопу, потім він вправно випустив міну, якої "Сірануї" ледве уник; снаряди його лягали добре, і в "Сірануї" влучило понад 20 штук, так що, втративши можливість користуватись правою машиною і рульовим приводом, не можна було як слід управляти ним, і він опинився в невигідному становищі, змушений" битися, крутячись на одному місці. На "Сірануї" уже понад 4 ра:ш міняли бойовий прапор..." ("Опис воєнних дій на морі в 37—38 pp. МсЙдзЬ.
Упоряджено Морським —генеральним штабом в ТокГо. Том IV, с. 158— 159).
48 Як згодом виявилось, з семисот чолрвік команди "Наварина" врятувались, крім Седова, ще двоє: кочегар Порфирій Тарасович Деркач і комендор Степан Дмитрович Кузьмін. Після загибелі броненосця вони обидва тримались на воді чотирнадцять годин, плаваючи на кришці ящика. Такі самі страхіття, як і Седов, пережили на хвилях Деркач і Кузьмін; У напівнепритомному стані їх підібрав англійський' пароплав і здав у Тянь-Цзіні російському консулові.
44 Російським крейсерам все ж довелося роззброїтись. Згодом уряд не знав, як поставитись до адмірала Енквіста і його офіцерів: чи віддати їх під суд за те, що вони не виконали бойового наказу, чи нагородити їх за те, що вони врятували три судна. На них просто махнули рукою.
Енквіст незабаром вийшов у відставку, оселився в тихій Гатчині і зовсім не з'являвся на людях...
45 У японській книзі "Опис воєнних дій на морі в 37—38 pp. Мейдзі", на с. 156 говориться: "В "Отава" також влучило два снаряди, причому вбило мічмана Міязака'І чотири нижніх чини та поранило старшого лейтенанта Ісікава, ревізора Номура, дев'ятнадцять нижніх чинів і два нестройових".
46 Наступного року моряки "Быстрого" повернулися з японського полону на батьківщину, де прокотилась широка хвиля революційних подій. Мабуть, багато хто з .матросів "Быстрого" дізнались про те, що сталося в 1906 році в.Естонії. Там придушували революцію особливі каральні загони.
Але навряд чи хто-небудь з команди "Быстрого", розкиданої ао різних містах і селах, дізнався про те, що на чолі одного з цих страшних каральних загонів був їхній командир, якому вже надали звання капітана 2-го рангу,— Отто Оттович Ріхтер.
47 У книзі "Опис воєнних дій на морі в 37—38 pp. Мейдзі", яку видано Морським генеральним штабом у Токіо, на с. 157, про "Быстрого" сказано на закінчення ось що: "З ворожого міноносця було взято в полон одного унтер-офіцера, що залишився на міноносці, але судно для дальшої служби вже було непридатне".
48 Командир "Бодрого" Іванов і пізніше, непохитно додержувався таких самих поглядів про розміри втрат японського флоту при Цусімі і навіть висловив їх документально, хоч і трохи іншими словами, в своєму офіційному донесенні. (Див. "Русско-японская война", випуск II, с. 215—216).
49 Читачеві вже відомо, як безнадійно дивились на похід ескадри командир броненосця "Орел" Юнг і командир броненосця "Александр III" Бухвостов (див. першу і другу частини). *
З такими самими важкими настроями плив до Цусіми і командир броненосця "Бородино" капітан 1-го рангу Серебренников. З Мадагаскару він послав 28 лютого 1905 року в Петербург лист, в якому висловлювався дуже одверто: "Кажуть, що ми незабаром ідем до Владивостока. Мабуть, неправда. Іти туди після падіння Артура, іти в тому складі, що ми маємо, не можна, безглуздо; та ми, я в цьому певен, і не підемо, навіть коли з'єднаємось з 3-м загоном. Після того, як здали Мукден, про що нам розповіли сьогодні французькі телеграми, йти ми не можемо; цього не повинно бути, бо це буде рокова помилка..." (див. видання в. к. А. М. "Военные флоты", 1906, с. 66, додатки).