Удень туман розвіявся. Німецьке море було спокійне. Курс тримали на французьке портове місто Брест. Одне тільки було погано — нервував усіх бездротовий телеграф, перехоплюючи різні тривожні звістки з наших передових суден.
Уночі з 8-го на 9 жовтня посвіжів вітер, дійшовши до чотирьох балів. Починали розгулюватись хвилі, б'ючи з-за борту. З неба, обтяженого хмарами, сипалась паморозь, згущаючи пітьму.
На початку дев'ятої години плавуча майстерня "Камчатка" повідомила, що її атакували японці. Вона входила до загону контр-адмірала Енквіста і мала бути попереду нас принаймні миль на п'ятдесят. Але в неї сталося якесь пошкодження в одній з двох машин, тому вона відстала від свого ешелону і йшла самотньо позаду наших броненосців.
Як пізніше дізнались, між "Камчаткой" і "Суворовым" відбувся телеграфом такий діалог:
— Переслідують міноносці,— повідомила "Камчатка".
— За вами погоня. Скільки міноносців і від якого румба? — спитав "Суворов".
— Атака з усіх боків.
— Скільки міноносців? Повідомте докладніше.
— Міноносців біля восьми.
— Чи близько до вас?
— Наближались до кабельтова і більше.
— Чи пускали міни?
— Принаймні не видно було.
— Яким курсом ви йдете тепер?
— Зюйд-ост сімдесят.
Потім "Камчатка" просила показати їй місце ескадри. На це "Суворов" знову заговорив:
— Чи женуться за вами міноносці? Вам слід спочатку відійти від небезпеки, змінивши курс, а потім показати свою широту і довготу, і тоді вам буде показаний курс.
— Боїмось показати...
Об одинадцятій годині "Суворов" телеграфував:
— Адмірал запитує, чи бачите ви тепер міноносці? Через двадцять хвилин було одержано відповідь:
— Не бачимо.
По загону ще о дев'ятій годині вечора сигналом було дано наказ командуючого: "Чекати атаки міноносців ззаду". На "Орле" давно вже пробили бойову тривогу. Було заряджено гармати, біля них вбесідках зроблено запас снарядів і патронів. Всі люди були на своїх місцях. А вороги наші все ще не з'являлися.
Так хотілося, щоб світив місяць, але він сховався за хмари,— очевидно, надовго. Скиглив у темряві вітер, наганяючи млу, а море, важко ворушачись, роздратовано бурчало. Повільно, ніби липкий струмінь, тягся час. Чекання небезпеки свинцевим тягарем давило на серце.
Склянки пробили північ. Частина команди могла спати, але мало хто скористався з цього дозволу. На горизонті миготіли якісь вогні.
— Ех, хоч би скоріше ніч минула! — зітхнув один з купки матросів.
— Атож, вдень не насміляться підійти до нас,— промовив другий. Ніхто не замислювався над безглуздими повідомленнями "Камчатки". Являючи собою дешевий транспорт, вона мала у себе лише кілька
дрібних гармат, і втрата її ні в якому разі не могла б зупинити нашу ескадру. Для чого ж вона потрібна була японцям? Невже вони, якщо вже зважились атакувати нас, обрали її замість найновішого броненосця? 1 навіщо було потрібно висилати проти неї цілу флотилію міноносців, вісім штук, коли один з них легко може з нею впоратися? Невже японці такі дурні? Тут було щось не так. Тільки через хворобливу уяву командир "Камчатки" міг подумати, що його атакують "з усіх боків". Відзначився і наш командуючий. Одержавши такі відомості, він повірив їм, і, замість того, щоб послати якийсь крейсер на захист "Камчатки", почав наводити паніку на свій загін.
Десь опівночі наш загін проходив Доггер-Банку — мілину в Німецькому морі, відому великою кількістю риби. На цій мілині завжди можна бачити рибальські судна. Попереду нашого загону знялися триколірні ракети. "Суворов", вважаючи їх за ворожі сигнали, відкрив бойове освітлення, а слідом за цим з нього гримнули перші постріли. За його прикладом пішли й інші броненосці. Так почалося наше "бойове хрещення".*
На "Орле" все заворушилося, наче всередину броненосця вдерся ураган. Знялася иечувана метушня. Заголосили горністи, загриміли барабанщики, вибиваючи дроб-атаку. По рейках, підвозячи снаряди до гармат, застукали візки. Обидва борти, стрясаючи ніч, спалахнули блискавками гарматних пострілів. Пітьма заревіла гуркотом грому, завили сталеві птахи, пронизуючи її. На палубах не прининялося тупотіння безлічі ніг. Це бігли знизу нагору і назад люди; вони метушилися по всіх відділеннях і кружляли, як сміття в вихорі.
Чулись безглузді вигуки:
— Міноносці! Міноносці!
— Де? Скільки?
— Десять штук! —— Більше!
— Чорт візьми!
— Загинемо ми!
Доброволець Потапов вискочив із своєї каюти в самій білизні. На його маленькому обличчі відбилася цілковита розгубленість, очі тупо вертілись, нічого не тямлячи. Він кинувся було до трапа, але зараз же метнувся назад. Не придумавши нічого іншого, він скочив на умивальник і, мимрячи щось, ліг в його жолоб. Деякі матроси запаслись рятувальними кругами. Інші, вискочивши на верхню палубу, хапали коркові койки. Дехто хрестився, і тут же чулася гидка матірщина. В лівий борт дув вітер, ричало море і дерлося через відкриті півпорти всередину судна. З моторошним гуркотом розлилась по батарейній палубі вода. Ошаліло стріляли комендори, не цілячись, абикуди, стріляли прямо в простір або у вогні, що миготіли збоку, іноді прямо в воду біля борту, іноді туди, де зупинявся промінь прожектора, хоча б це місце було порожнє. Прислуга подачі, не чекаючи пострілу уже зарядженої гармати, тикала в замок новим патроном. Разом з дрібною артилерією бухали і шестидюймові баштові гармати. Нагорі тріщали кулемети і цим самим тільки більше нервували людей, посилювали замішання на судні.
В гуркоті пострілів, в галасі людських голосів іноді можна було розібрати лайку офіцерів:
— Що ви робите, верблюди? Куди стріляєте?
— Наводьте в освітлені міноносці І
З заднього містка збіг на палубу прапорщик з перекривленим обличчям і, тримаючи в руках порожній патрон, істерично закричав:
— У мене всі снаряди розстріляні! Гарматна обслуга здуріла, не слухається! Я їм морди побив! Дайте швидше ще снарядів!
Кільватерний стрій нашого загону зламався. Частина прожекторів освітлювала судна, які ми розстрілювали, а інші кидали своє проміння в різних напрямах, шматуючи ніч, створюючи безлад. Далеко попереду і праворуч, на відстані кількох миль, блискали спалахи сигналів. Тільки згодом дізналися, що там проходив ешелон адмірала Фелькерзама, а тепер його теж вважали за противника. Та як же всі здивувалися, коли ліворуч, зовсім близько, раптом засвітились прожектори і, засліплюючи людей, встромили своє проміння в наші броненосці! Склалось таке враження, що нас оточують ворожі сили з усіх боків.