Тонн би двадцять — двадцять п'ять вугілля. У відповідь злиденно, нудно тягнули голоси:
Господи, подай, припливемо у Шанхай.
Говорили про їжу й питво, як про щось недосяжне; стогнали й марили тяжко поранені.
Усе це було таке ненормальне, немов люди перебували не на військовому кораблі, а на естраді і ставили безглуздий спектакль.
Боцман "Бодрого" захворів. Його місце зайняв боцман з "Блестящего" Фомін, тверда й рішуча людина. Він же виконував роль і вахтового начальника. Тепер усі розпорядження по кораблю йшли тільки від Фо-міна. Він підбадьорював людей, умовляючи їх потерпіти ще добу. Вночі, вступивши на вахту, він без відома командира наказав підняти на щоглі два червоних ліхтарі. Випромінюючи червоне світло, вони кидали в буряну пітьму сигнал, що корабель терпить біду, вони безмовно волали про допомогу. Посилювався вітер, ревіла, ніч, вселяючи в душі безнадію. Море обливало міноносець потоками шиплячої води. Але багато хто з матросів, не звертаючи уваги на це, не йшли з верхньої палуби і, промоклі, вглядалися в усі сторони горизонту. Походжаючи по містку, напружував свій зір і боцман Фомін. Під завивання вітру і сплески хвиль він думав про завтрашній день. Якщо погода заспокоїться, то він разом з мічманом Ломаном або з мічманом Зубовим і п'ятьма гребцями вирушить на вельботі в далекий і рискований шлях шукати порятунку для корабля і для самого себе. Для відплиття в нього вже були наготовані бочка води й мішок сухарів. Цілий день він прововтузився над запайкою банок з-під парафіну, припасовуючи їх під сидіння вельботу, щоб цим збільшити його плавучість.
А тепер Фомін відчував себе змореним. Щоб зберегти сили для наступного дня, він о десятій годині здав свою вахту мінному квартирмейстеру Бугоркову, а сам тут-таки, на містку, загорнувшись у брезент, ліг спати. Але не встиг він заплющити очі, як почув знайомий голос:
— Уставай, Іване Абрамовичу! На горизонті — вогник!
Фомін швидко скочив. Перед ним стояв Бугорков. Обидва вони пильно подивились в далечінь, звідки наближався білий вогник. Побачили його й інші матроси і з радістю сповіщали про це один одного. Бугорков, зійшовши в кают-компанію, збудоражив новиною офіцерів. Командир Іванов, рушаючи слідом за мічманами до містка, боязко озирався— чи не обман це з боку матросів, що намірились його вбити. Але коли побачив відмітні вогні невідомого судна (ізумрудний і рубіновий), він схвильовано відкашлявся, як артист, що прочищає своє горло. Всі матроси, крім тяжкопоранених, заповнили верхню палубу. Чути було глухий гомін. З нього можна було зрозуміти лише одне— чий би корабель не наблизився до "Бодрого", але настає кінець нестерпному життю. З містка командир Іванов гучно командував:
— Зарядити гармати! Приготувати мінні апарати! Пустити ракети! Засвітити фальшфеєри!
Метушня на палубі супроводжувалася безглуздими вигуками.
"Бодрый" спочатку освітився фальшфеєрами, а потім з нього одна за одною шугнули ракети, пущені комендором Ключегорським; розсипаючись іскрами, вони прорізали темряву, як дві вогненні змії.
У темряві виступали обриси корабля, що наближався. З міноносця, радіючи, розгляділи невеликий комерційний пароплав. Звідти хтось у мегафон прокричав по-англійськи. Проте з російських офіцерів ніхто не знав англійської мови. Відповіли по-російськи:
— Міноносець російський... Аварія... Гинемо...
Те ж саме повторили по-французьки. Та це не допомогло. Переговори йшли даремно — люди не розуміли один одного. Що робити? Як скоріше розтлумачити англійцям, що врятування людей "Бодрого" залежить тільки від них? Офіцери розгублено метушились на містку і безпорадно хапалися за голову, з палуби доносилося ремствування стривоженої команди. Всі боялись, що англійці можуть розсердитись і піти геть.
У цю мить матроси згадали, що на міноносці був врятований з "Руси" рульовий, чудний естонець. В попередні дні, коли команда так хвилювалась, він один ні в що не втручався і тримався окремо, цілком
спокійно, немов попав до себе додому. Пробували з ним розмовляти, але він відмовчувався і байдуже походжав палубою, як турист. Від нього дізналися лише одне, що до війни він багато плавав на іноземних комерційних суднах. А такі моряки звичайно говорять по-англійськи. Кілька чоловік І звернулися до естонця. Припущення їхні справдилися. Він неквапливо піднявся на місток і взяв у руки мегафон. Офіцери і матроси, затаївши дихання, почули незрозумілі слова, вимовлені естонцем. З пароплава щось відповіли йому. Він роз'яснив по-росій-ськи, звертаючись до командира Іванова:
— Англійський пароплав "Квейлін". Іде в Шанхай. Запитує, в чому справа.
Командир наказав естонцеві:
— Запитай, чи не може він дати нам вугілля? Скажи — у нас нема ані продуктів, ані прісної води. Ми гинемо.
Хвилі заважали Іпароплавові підійти ближче до "Бодрого": вони могли зіткнутися. Естонець стояв на містку і, напружуючи всю силу легенів, намагався перекричати шум вітру й моря. З пароплава "Квейлін" доносились лише уривки англійських фраз. Розмова затягнулась, нетерплячка на міноносці посилювалась. Більше ніж сто чоловік оточили місток, підвели голови, витягли шиї, ловили і вимовляли про себе кожне слово, хоч і не розуміли його змісту. Випадково врятований ними естонець несподівано перетворився на героя і тепер визволяв їх з тяжкого становища. Застигши на місці, всі дивилися на нього з таким сподіванням, з яким підсудні дивляться на свого захисника, і з нетерпінням, з тремтінням у серці чекали вирішення своєї долі. Нарешті він сповістив, що пароплав не може дати вугілля, але стане поблизу на якір, а завтра вдосвіта візьме "Бодрого" на буксир.
Заворушились офіцери і команда, захитали головами. На час забули про, голод і спрагу. Пожвавлений гомін заповнив палубу. Багато хто з команди підходив до естонця, тис йому руки, а він тільки мовчки посміхався на це і намагався скоріше зійти в нижнє приміщення.
Ранком "Квейлін" узяв "Бодрого" на буксир і потяг за собою.
ЛЮДИНА, ПОВЕРНУТА МОГИЛОЮ
, Ескадрений броненосець "Бородино", так само як і "Орел", вступив до складу 2-ї ескадри прямо від будівників. Він почав своє життя передчасно, не встигши позбутися багатьох вад у механізмах. Через те в поході на ньому раз у раз траплялися різні аварії з. рулем, машинами і котлами. На поворотах він часто вилітав із строю, загрожуючи сусіднім кораблям зіткненням. На ньому не раз спостерігалася втрата великої кількості прісної води, призначеної для живлення котлів. Крім того, броненосець був надзвичайно хиткий, особливо коли йшов перевантажений вугіллям. Під час шторму він так лягав на той або другий борт, що старі й бувалі моряки, хитаючи головами, говорили: — Не минути лиха.