Палуба пустіла. На ній, розшукуючи рятувальні засоби, метушилася1 решта постатей у матроській формі. Вони вже не звертали уваги на-людину з ад'ютантськими аксельбантами, в збитому на потилицю кашкеті. Зате він стежив за всіма. Побачивши, що комендор Фомов обв'язує круг себе матрац надто низько, він кинувся до нього і закричав:— Що ти робиш, чортова перечнице? Хіба так треба користуватися' матрацом? Подивися за борт —дехто вже догори ногами плаває.
Зуров відтяв ножем кінець від фали і прикріпив ним матрац на грудях комендора. І
— Ну, з богом,— сказав Зуров, показуючи на борт. Фомов скочив у море.
Зуров спустився на батарейну палубу і заглянув у лазарет. Помітивши там людину у білому халаті, він суворо запитав:
— А ви чому не рятуєтесь?
До нього повернулось знайоме обличчя з великим носом, з густим; і скуйовдженим темно-русявим волоссям. Це був старший судновий лікар Карлов. Він відповів:
— Тільки-но віднесли останніх поранених. Я зараз...
Вибух заглушив його мову. Навколо нього все затріщало, і уламки лазарету завалили розтерзане тіло старшого офіцера. Пробиваючись крізь дим, судновий лікар побіг наверх.
Командир стояв на містку, оглядаючи в останній раз судно. Навіщось він зняв білі рукавички, пом'яв їх і знову надів. Очі його раптом; розширились, побачивши знайому постать офіцера, що лежала на баку. Голову його було накрито тужуркою. З-під неї стирчала закривавлена-кукса, що залишилась від лівої руки, а права вхопилась за якірний канат. Усі впізнали в ньому старшого штурмана. Очевидно, він вирішив не розставатись з крейсером. Командир Шеїн, не одриваючи погляду від цієї людини, сказав голосом, що затремтів:
— Лейтенант Дьяконов...
І раптом хитнувся і, ніби від жаху, закрив руками обличчя. Білі: рукавички його одразу почервоніли. Здавалося, що він заплакав кривавими сльозами. Матроси допомогли командирові спуститись з містка,, а далі він не захотів, щоб його проводжали, а сам поволі рушив, прямуючи до корми. Але тут-таки, поранений удруге, впав мертвий.
Кілька людей з рульових і сигнальників кинулись до свого безпосереднього начальника — штурмана Дьяконова. Це був ідеал моряка,, відданого морській справі, і улюбленець усієї команди. Вони не могли; примиритися з тим, щоб ця людина залишилась на кораблі, який потопає. Незважаючи на його заперечення, його обв'язали корковим матрацом і спустили за борт. Плаваючи, вони і-на воді не залишали його.
Багатостраждальна "Светлана", яку майже півгодини розстрілював ворог, хилилася на лівий бік, через відкриті кінгстони і продірявлений корпус вона сама приймала в себе свою загибель— море. На ній залишились тільки трупи. А ті, кого під час бою пощадили снаряди, намагались скоріше відплисти від неї якомога далі. Але дві живих істоти і тепер не залишали її: мавпочка Попо і старий мудрий папуга. Він був у клітці, що висіла в кают-компанії, і, стежачи за моряками, які з тривогою залишали крейсер, щось сердито вигукував їм на своїй пташиній мові. А мавпочку Попо бачили вже з води. Вона піднялася до самої верхівки зламаної фок-щогли і застигла там, чекаючи своєї долі. Пройшли ще дві-три хвилини, і "Светлана", провалюючись, зникла з поверхні моря, як привид.
На блискотливих хвилях залишились тільки людські голови, широко розкидані течією. В кашкетах і непокриті, вони гойдалися, як буйки, :і волали про допомогу. Для моряків була єдина надія — їх врятує .крейсер "Отава". Він повним ходом попрямував до них, а вони, в свою —чергу, повертали йому назустріч. Але яке ж було розчарування, коли на свої зойки вони почули з його палуби тріумфуючі крики: "Банзай". В цьому було щось жорстоке і безсердечне. А він врізався в гущу російських моряків і, не зупиняючисБ, пішов далі. Багато хто з них були розчавлені його залізним корпусом або розрізані гвинтами. Так загинули квартирмейстер Соломенський, матрос Сироченко, священик Ханда-лєєв, кок Єгоров. З корми судна, що віддалялось, один японець показав російським морякам патрон, високо піднявши його над головою, а другою — погрозив їм кулаком.
Крейсер "Отава" зник зовсім, наче розтанув у сяючій далині. Плавці —залишились без усяких шансів на врятування. Над ними байдуже розпросторилась голуба височінь. Під весняним сонцем яскріло і ніжилось зибуче море. З одного боку невиразно окреслювались, ніб,и димуючи, "скелі острова Дажелет, а з другого — синіли корейські береги. Це було все, що могли бачити покинуті люди. Жахом сповнились їхні серця. Більше всіх страждали кочегари і машиністи. З своїх,жарких приміщень вони, розгарячені і спітнілі, кидались у холодну воду. Деякі недовго витримували ці тортури і вмирали, інші божеволіли. Були й такі, .що, звільнившись від рятувальних засобів, вкорочували собі життя.
Минуло більш ніж дві години, сповнені розпачем і жахом, перш ніж побачили японський двотрубний транспорт — "Америка-мару". Він зупинився і спустив три шлюпки. На них підбирали людей майже до вечора.
"Америка-мару" з російськими полоненими рушив до своїх берегів. З екіпажу "Светланы" не долічили сто шістдесят сім чоловік. Життя цих захисників корабля поглинуло море. А решта їхали на борту ворожого судна в чужу і невідому країну. Але сумління їхнє було спокійне. Не шкодуючи себе, вони, як могли, відбивались від сильнішого ворога. Тепер у них були інші переживання. В хоробрих серцях російських моряків вогнем і залізом були викарбувані почуття безмежної зненависті до тих, чию жорстокість вони на собі випробували вже після бою, і до тих '.внутрішніх ворогів, з чиєї вини не здобули вони перемоги.
ЧОГО ДИВУВАЛИСЬ ЯПОНЦІ
Вибравшись на берег, моряки "Быстрого" попрямували вглиб Корейського півострова, в гори. За однією з них вони зупинились і перевірили команду. Не вистачало трьох чоловік, які, напевне, загинули & морі під час рятування.
Стрільба припинилась, і можна було рушити далі. Тільки тепер почули від корейців разючу новину, про яку російська ескадра не підозрівала: на всьому корейському узбережжі були влаштовані спостережні пункти, що мали бездротові телеграфні станції. З уваги цих спостережних постів не міг випасти жодний рух на морі. Звичайно, і про російських моряків, яких обставини війни загнали на берег, стало відомо* японцям. До вечора їх вже оточив десант, висаджений з крейсера "Ній-така". Зморені за два дні боїв, не маючи при собі зброї, вони змушені були здатися в полон.