Далеко складніша робота відбувалася в цей час у баштах. Тут від людей вимагалося більше знань. Насамперед — що таке дванадцятидюймова башта? Це — громіздка споруда з досить тонким устаткуванням. Через усі палуби, починаючи з верхньої, прорізаний широкий колодязь, що спускається майже до самого дна судна. На рівні верхньої палуби цей колодязь прикритий платформою, яка може обертатися навколо своєї осі і на якій установлені станки для гармат. Платформа, гармати і станки обведені товстими броньовими стінами з кращої сталі. Утворене приміщення і зверху було вкрите броньовими плитами. Таке замкнуте з усіх боків приміщення має лише особливі отвори — амбразури для дул гармат і невеликі щілини для оптичних прицілів. Вхід до башти розташований з протилежного від гарматних амбразур боку і закривається товстими сталевими дверима. Вниз, спускаючись через колодязь, проходить прикріплена до платформи труба, через яку подають снаряди і заряди до гармат. Сам колодязь теж захищений нерухомими броньовими плитами. Всередині башти і подавальної труби розміщені численні і дуже складні механізми, що працюють за допомогою електричних двигунів (на деяких суднах — гідравлічних). Ці механізми виконують такі функції: вони обертають башту разом з гарматами, які внаслідок цього мають горизонтальну наводку; вони переміщають гармати в вертикальній площині, надаючи їм той чи інший кут підвищення; вони повинні підіймати до гармат снаряди і порохові заряди; вони відкривають і закривають гарматні затвори; вони виконують роботу безпосереднього зарядження, вштовхуючи в гармату снаряд і порох.
Під баштовим колодязем, на самому дні судна, в бомбовому погребі і крюйт-камері, що з'єднані між собою дверима, зібралось чоловік сорок матросів. Кипіла робота. Обслуга подачі поспішала брати зі стелажів двадцятипудові снаряди, хапаючи їх храпами візка, що пересувався по рейці на стелі, потім підвозили їх до гарматних зарядних столів і вкладали у верхні гнізда. В той же час інші діставали зі стелажів крюйт-камери півзаряди бездимного пороху і теж підвозили до зарядного стола, але вкладали їх уже в нижні гнізда. Два такі півзаряди вагою в десять пудів ішли на один постріл. Потім, коли зарядний стіл був навантажений, він з допомогою лебідки, гуркочучи, підіймався вгору в башту і зупинявся так, що вісь снаряда і вісь гармати ставали на одній лінії. На цей момент замок гармати був уже відкритий. А далі лунали ті самі команди і відповіді, які можна почути і при дрібній артилерії. Тільки клопоту тут було більше. Башту з двома гарматами обслуговували чоловік двадцять п'ять. І кожен з них виконував свій номер чітко послідовно, повертаючи той чи інший важіль або натискаючи на яку-небудь рукоятку, щоб привести в дію механізми.
Керував усім офіцер — баштовий командир. Він стежив за загальним ходом всіх робіт, а також мав вираховувати по таблицях стрільби величину цілика, беручи до уваги швидкість ходу свого і ворожого корабля, курсовий кут, силу вітру, деривацію. Діставши потрібні дані, він дивився на позначки циферблата і потім уже командував:
— Приціл сорок кабельтових, цілик сорок вісім!
Коли гармата була заряджена, комендор-навідник в свою чергу командував:
— Від башти геть! Башта вправо! Башта вліво! Трохи вище! Трохи нижче! Ще трошки нижче!
Обслуга поворотних та підіймальних механізмів безупинно працювала.
— Залп! — гучно і завжди з тривогою в голосі викрикував нарешті комендор-навідник.
В цю мить мав пролунати постріл, але його не було, бо гармати заряджались не справжніми снарядами й зарядами, а тільки болванками.
Під час навчання баштовий командир, хвилюючись, кричав і лаявся:
— Знову, негідник, приціл неправильно встановлений! Треба п'ятнадцять, а в тебе п'ятдесят чотири. Цілик теж набрехав.
Траплялось, що замість того, щоб повернути башту ліворуч, її повертали праворуч. І знову чулись роздратовані вигуки:
— Куди, куди поїхав? Що за телепеньї Не може правої руки відрізнити від лівої! Про що ти думаєш? На бак після роздачі койок! Там ти провітришся і помрієш!
У наших артилеристів не було достатнього тренування, і тому весь час траплялись затримки, прорахунки, перебої. Збивало з толку ще й те, що серед гарматної і баштової обслуги були і молоді матроси, і запасні, одні не скінчили спеціальної школи, а другі встигли забути свою практику, і крім того, система гармат та установок тепер була нова, не та, яку вони вивчали раніше. Погано йшло навчання і в батарейній палубі біля дрібних гармат.
У нас було коло двохсот чоловік артилерійської команди. Все питання тепер зводилося до того, чи зуміють вони повною мірою опанувати свою спеціальність до зустрічі з японцями. Адже морська битва — це змагання артилерії. Уявімо собі, що сили тієї і другої сторони будуть рівні — у нас десять бойових кораблів, стільки ж і в противника. Але японці можуть стріляти вдвічі швидше, ніж ми, та ще влучність їх переважатиме нашу вдвічі. Що тоді вийде? Сила противника порівняно з нашою стане більшою вчетверо,— інакше кажучи, десять його кораблів немовби перетворяться в сорок. Ми неминуче будемо розгромлені.
Буваючи в баштах, я не раз замислювався над тим, до яких удосконалень дійшли люди, винаходячи знаряддя руйнування. Зовсім інакше стоїть Справа з землеробськими знаряддями. Від мотики ми перейшли тільки до сохи, від сохи — до плуга. Мізерний прогрес! До цього часу нашу широчезну російську землю обробляють найпримітивнішими знаряддями, які вживалися в епоху Івана Грозного, тоді як знаряддя руйнування безупинно замінюються новими, кращими, і ті з них, що застосовувалися п'ять років тому, вже вважаються застарілими. Тепер дванадцятидюймовий снаряд в момент викидання з дула розвиває колосальну роботу, її вистачило б на те, щоб підняти на кілька футів цілий броненосець. Невже і в майбутньому людський розум буде скерований головним чином на нищення та вбивства?
О пі в на шосту з містка розпорядились:
— Закінчити всі роботи. На палубах прибрати!
А через півгодини засвистали дудки на вино і вечерю. їли гречану кашу з маслом. Трудовий день закінчився. Можна було співати пісень і веселитись.