Перепочинок тривав півгодини. Повернувшись на місток, Керн знову помітив позаду ворожий міноносець і наказав пробити бойову тривогу. Може, це був той самий корабель, з яким уже вели бій. Очевидно, він упорався з пожежею і знову кинувся в погоню. Саме в цей час "Громкий" минав північний край острова Цусіма і входив у Японське море. Близько одинадцятої години попереду праворуч з'явився другий міноносець, який мав намір перетяти курс "Громкого". Керн наказав розвинути найбільшу швидкість. Задній міноносець почав відставати, а той, що йшов праворуч, зближувався і почав стріляти. Мав відбутися бій з нерівними силами. Треба було наважитись на щось надзвичайно сміливе, щоб вийти з тяжкого становища. І командир Керн на це зважився. Спеціальність мінера підказала командирові думку, ща настав час розрядити по ворогові два вцілілих мінних апарати. Вони стояли на верхній палубі. За* його розпорядженням обидві міни приготували до стрільби. "Громкий" круто повернув і помчав до противника, що йшов позаду. Як згодом дізнались, це був винищувач "Сірануї". Керн вирішив висадити його в повітря, а потім уже провадити артилерійський двобій з другим міноносцем. Відстань між "Сірануї" і "Громким" швидко скорочувалась. Команда розуміла, що настав рішучий момент.
Комендори підсилили вогонь. Але в иі хвилини головну роль відводили мінерам, які стояли напоготові біля своїх апаратів. Раптом коло них, блиснувши короткою блискавкою, закучерявився дим, як вихор на курній дорозі. Від вогню та диму щось важке відділилось і полетіло за борт. Старшого офіцера Паскіна відштовхнуло повітрям до кожуха біля задньої димової труби. Отямившись, він кинувся до місця вибуху. Біля апарата лежали вбиті мінери Абрамов і Телєгін, а від мінного кондуктора Бездєнєжних залишився тільки кашкет, який відкинуло до стояка бортового леєра. Лейтенант Паскін поставив до апаратів мінерів Цепелєва, Богорядцева і Радязієвського. Ворог наближався вже до траверза. Відстань до нього не перевищувала двох кабельтових. З містка командир скомандував випустити міну з апарата № 1. Але вона ледве висунулась і, зачепивши хвостом за борт, впала в воду, як колода.
— Потонула, падлюка! — скрикнув на містку зіркий сигнальник Скородумов і круто вилаявся.
Командир, який пильно стежив за діями мінерів, стиснув кулаки і чи то у відповідь йому, чи то, щоб з'ясувати собі самому те, що сталося, крізь зуби процідив:
— Порох погано зайнявся — відволожився.
Друга міна, яку випустили навздогін противникові, пішла правильно до цілі. Уже чекали вибуху, але коли вона досягла майже до самої корми, її відкинуло вируючими потоками від гвинтів, і вона раптом завернула вбік.
У цій атаці всі переваги були на боці "Громкого". Противник, мабуть, свої міни за минулу ніч розстріляв, і його апарати були закріплені по-похідному. Але чому ж він не ухилився від зближення і допустив "Громкого" на відстань мінного пострілу? "Сірануї" рискував в одну мить злетіти в повітря. Таку поведінку японців можна пояснити виключно розгубленістю і тактичною помилкою.
Розрахунок Керна на вибух ворожого міноносця не справдився: перешкодила непередбачена випадковість. Проте йому потрібні були нелюдські зусилля і міцність нервів, щоб не занепасти духом і нічим не виказати свого хвилювання. "Громкий" потрапив під перехресний обстріл. З двох боків линув на нього ураган вогню і заліза, бризок і диму. Це, проте, не паралізувало командирової волі. Міцніше вхопившись за поруччя, він стежив, куди лягають ворожі снаряди, і, ухиляючись від них, маневрував міноносцем.
Під час мінної атаки, зближаючись на контркурсах, японці і росіяни зазнали особливо важких втрат.
На "Громком" перший снаряд вибухнув у машинному кубрику, проломив борт біля ватерлінії і вивів із ладу динамо-машину номер перший. Вона відразу зупинилась. Водна партія, керована лейтенантом Паскіним, поспішно забивала пробоїну пластиром. Ледве встигли закінчити, роботу, коли ударом другого снаряду в те ж таки місце пластир знову зірвало. В пробоїну ринула вода. Незабаром у "Громкого" утворився диферент на ніс. Раптом усі відчули, що міноносець начебто підстрибнув і хитнувся ліворуч. Снаряд влучив у ліву вугільну яму. Назустріч судновому механіку Саксу з кормової кочегарки виповзли стогнучі, ошпарені кочегари. Звідти було чути шиплячий свист і валила густа пара. Серед кочегарів не було Боярова — він залишився мертвий біля топки. Поки виявили, що біля котла номер четвертий перебито трубки, вийшов з ладу і котел номер третій: у нього пробило паровий колектор.
Сакс наказав кочегарному квартирмейстеру Притводу:
— Вивести обидва котли!
При двох котлах носової кочегарки, що залишились, "Громкий" одразу зменшив хід до сімнадцяти вузлів. Тепер і другий міноносець наблизився до нього. Він був змушений відбиватися на два боки. З безприкладною хоробрістю матроси й офіцери почали боротьбу із стихією вогню, води і розпеченого заліза. При зменшеному ході вони не мали змоги відступати і не було звідки чекати допомоги.
Зайнялись командирова каюта і шкіперська. Через велику пробоїну в кают-компанії заливало водою кормовий патронний погріб. Щохвилини становище корабля гіршало. Снаряди поражали людей. Проте не тільки здорові, а й поранені не залишали свого поста, і геть усі, від командира до матроса, виконували свій обов'язок. Вони, знемагаючи, весь час гасили пожежі, забивали пробоїни, стріляли з гармат і кулеметів. А біді кінця-краю не видно було. Від нових пробоїн зовсім затопило обидва патронні погреби — носовий і кормовий. Щоб зберегти патрони, пустили турбіну від динамо-машини номер другий, але вона не встигала відкачувати воду. Подання патронів до гармат припинилося. Комендори дострілювали останній запас їх на верхній палубі. Заклопотаний гасінням пожеж старший офіцер Паскін був дуже здивований тим, що стрільба з гармат все ще триває. За його розрахунками, вони повинні були замовкнути — про затоплення погребів він уже доповів командирові.
— Чим це вони стріляють? — питав він зустрічних матросів, проходячи по жилій палубі до носового патронного погреба. І те, що він там побачив, було над усяке сподівання. Люди по черзі спускались у затоплений погріб, як"у плавальний басейн, і виринали з патронами. Ніхто не давав такого розпорядження, і взагалі це було щось нечуване, таке, що навряд чи практикувалось будь-коли в історії морських боїв. Підійшовши ближче, Паскін здивований побачив, як з води виринула голова мінно-артилерійського хранителя Антона Федорова, який із самого початку бою був на подаванні бойових припасів. Слідом за ним виринув із патронами матрос Молоков. Приготувався зануритись і третій чоловік.