— Вилучити ці пакети з пошти і тримати їх окремо. Гадаю, що наші дипломати і головний штаб подякують нам за цей багатий вилов.
На цьому вся діяльність "Днепра" закінчилась. Він відразу рушив до Росії. Заходив тільки в Джібуті, щоб поповнити запаси вугілля. У середині липня він прибув у Кронштадт.
"Тереку" було наказано зайняти район, розташований за сто-двісті миль на південний схід від острова Сікок. Через цей район лежать шляхи пароплавів, які йдуть з Південно-Китайського моря на Кобе або Йокогаму. Через кілька днів крейсер сам-один блукав у тихоокеанських водах, виконуючи такі самі завдання, які були покладено і на його собратів.
З чотирьох крейсерів "Терек" був озброєний артилерією гірше за всіх: дві 120-міліметрові гармати системи Кане і дванадцять американських 76— і 57-міліметрових скорострільних гармат. Мали • вони не оптичні, а прості, застарілі і почасти навіть поламані приціли. Не викликали довір'я і доморощені таблиці стрільби, нашвидку зроблені флагманським артилеристом, як то кажуть, на око, без перевірки на практиці. Подавання патронів, устатковане лібавським портом, було ручне, найпримітивніше. Як на те, начебто виконуючи чиюсь злу волю, крейсер укомплектували комендорами, яких призвали з запасу флоту. Раніше їм не доводилося навіть бачити гармати Кане, а тепер вони не встигли пройти курс навчальних стрільб. Дерев'яні надбудови, велика кількість кают з м'якими меблями, килимами, занавісками і взагалі безліч такого матеріалу, що може дати поживу вогню, при нестачі протипожежних засобів ще більш знижували боєздатність "Терека". Все це не могло сприяти піднесенню духу особового складу, який до того ж роз'їдала класова ворожнеча. Щоправда, люди не були боягузами, але душевний стан їхній був такий, що краще було б не зустрічатись із противником.
І все ж "Терек" намагався виконати своє завдання. Сигнальникиг перебуваючи на містку, пильно стежили за горизонтом. Біля заряджених гармат вдень і вночі чергували комендори і офіцери. Сам командир, вахтові начальники, штурмани більш-менш сумлінно виконували свої обов'язки.
З першого ж дня крейсирування "Терека" стали траплятися іноземні комерційні судна. Залежно від того, якої національності вони були і куди тримали курс, їх оглядали або ні. Так минали день за днем, і на протязі тижня оглянули близько двох десятків пароплавів. З них жодного не було з контрабандою.
Хмарного ранку 23 травня, як завжди, о 5 годині ЗО хвилин на "Тере-^ ке" засвистали дудки, загукали вахтові унтер-офіцери. Корабель ожив,, і почався новий дЬнь. За півгодини після побудки команди на горизонті праворуч показався двощогловий пароплав. Він ішов зустрічним курсом. Командир "Терека" наказав змінити курс на норд-вест і прискорити хід, щоб наблизитись до пароплава. За годину той підняв англійський кормовий прапор. Пролунав холостий постріл з "Терека", який підняв сигнал "стоп". Обидва судна застопорили машини. Через п'ятнадцять хвилин на спущеному з "Терека" вельботі мічман Андреев і прапорщик Гасабов рушили оглянути пароплав. О восьмій годині ранку вельбот повернувся разом з капітаном англійського пароплава "Айко-на". Зараз же "Терек" ліг На курс зюйд-ост 45°, маючи попереду "Айко-ну", щоб відійти в безпечніше місце для огляду. Через дві години ходу кораблі зупинились. Мічман Андреев і прапорщик Гасабов з англійським капітаном на вельботі пішли оглядати вантаж "Айкони". Більшу частину вантажу в п'ять тисяч тонн становили рис і пшениця, причому капітан пароплава Стон заявив, що йому невідомо, кому саме адресовано цей вантаж, що йде в японські порти Кобе і Йокогаму. Суднова* комісія на "Тереке" визнала вантажі "Айкони" воєнною контрабандою. Розвантажити пароплав поблизу японських берегів і при свіжому вітрі було неможливо, трму вирішили потопити пароплав. Командир Пан-фьоров схвалив рішення комісії, і о другій годині дня почалося перевезення екіпажу і речей з пароплава. О 5 годині 23 хвилини пароплав було висаджено в повітря двома підривними патронами. їх заклала, в машинному відділенні підривна партія під командою мічмана Андреева. Занурившись кормою, пароплав все ще залишався на воді. Командир Панфьоров довго і терпляче чекав, коли ж, нарешті, потоне "Айко-на". Неспокійний погляд його рухливих чорних очей безперервно перебігав то на впертий пароплав, що начебто не хотів поринути на дно, та на офіцерів, які стояли на містку. Очевидно, він починав хвилюватись. Раптом він схопився з місця і з рвучкими жестами, розмахуючи руками, звернувся до артилерійського офіцера лейтенанта Случевського:
— Володимире Володимировичу, що ж це таке? Так ми стоятимемо тут і дожидатимемося, поки з'являться японці і потоплять нас раніш за цього англійця. Розстріляйте його з гармат — все-таки практика буде-для комендорів.
— А ви, Юлію Готфрідовичу,— запитав командир свого помічника, старшого офіцера Шплет,— як вважаєте — чи не краще нам трохи ближче підійти до цієї цілі?
Обидва командирові накази було виконано. "Терек" наблизився до напівзатонулого пароплава, і незабаром загриміла його артилерія. Було зроблено двадцять два постріли з 76-, 120— і 57-міліметрових гармат. Незважаючи на підводні пробоїни в носу і в кормі, пароплав знову не потонув, тільки помітно занурився ще і носом. Крейсер, не відходячи, чекав його кінця. Об 11 годині ЗО хвилин ночі вахтовий начальник лейтенант Случевський, вахтовий офіцер прапорщик Кочин і вахтові нижні чини побачили на пароплаві яскраві зблиски вогню і почули вибухи і тріск палуб. На ці звуки вийшов із своєї каюти командир Панфьоров і жартома зауважив артилерійському лейтенантові Случевському:
— Нарешті дійшло. От лише коли, Володимире Володимировичу, долетіли ваші снаряди до цілі. Вони у вас, мабуть, із заводним механізмом, як пекельні бомби, вибухають лише через годину після влучання. Горе, а не артилерія.
— Мабуть, на пароплаві була якась вибухова речовина,— відповів Случевський.
Через двадцять хвилин після вибуху "Айкона" зникла під водою, а "Терек" рушив далі.
Верхня палуба спорожніла. На ній залишились тільки вахтові та ще, крім них, самотньо стояв англійський капітан. Цей скромний старик, морський трудівник, все життя якого, мабуть, було пов'язане з водними просторами, сумно дивився в темряву, де щойно потонув його пароплав. Він був такий пригнічений і засмучений, начебто розлучився з живою і дорогою істотою.