— Дивився зараз по карті. На всьому північному березі острова Ітуруп нема жодної затоки, де б можна було сховатися від вітру і відпочити. Та й бот треба полагодити. Спробуємо в Кунашірській затоці своє щастя. За цей час погода, може, покращає.
Назад по протоці бот понісся майже з попутним вітром. Весла були вже непотрібні. У людей тепер була одна турбота— боротися з течею. Крім Леконцева і Кучеренка, воду почали відливати ще двоє: рульовий Рекстен і матрос Кошелєв. Так пливли близько двох годин.
Північно-східний край острова Ітуруп обходили вже в темряві. Тут розташована зручна Ведмежа бухта, де можна було переночувати. Але, наближаючись до неї, моряки помітили вогонь на березі. Безперечно, це були японські рибалки. Щоб не потрапити в полон, бот пішов далі і сховався за виступом скелі. Захищений від вітру, він зупинився. Командир наказав направити його ближче до берега, але підійти до нього не вдалося — перешкоджало підводне каміння. Всю цю тиху й темну ніч по черзі відливали воду. На світанку 24 червня всі взялися за ремонт бота, законопачуючи пази клаптями одягу, сигнальними прапорцями і носовими хусточками.
До восьмої години ранку боротьба за плавучість судна була закінчена— теча припинилась. Люди почали снідати. Раптом з північного сходу налетів шквал, надув парус, бот вибрався з-за прикриття скелі і попрямував на південь вздовж острова Ітуруп. Течі більше не було. Це втішало людей, ресь день була хороша погода. Люди могли відпочити і набратися сил. Але увечері вітер затих, і моряки знову взялися за весла. Бот пішов повільніше.
Вночі наплив густий туман. Чергуючись з дощем, він не припинявся ще два дні, які без вітру були дуже тяжкими для людей. Відстань понад сто миль вздовж острова Ітуруп було пройдено. Вони порівнялися з південно-східним мисом цього острова, що обривався скелястим підвищенням. Тут починався вхід у північну Кунашірську протоку. Моряки спершу зраділи, але тут же з жахом побачили, що течією протоки їх несе в океан. Для них це означало загибель. Люди напружили останні зусилля, але бажана протока від них віддалялася: течія була значно бистріша, ніж хід бота. Догадалися стороною підійти до попереднього місця, але при спробі ввійти в протоку їх знову підхопило тією ж течією і понесло на схід. Так повторювалось декілька разів. Вони, як люди, що видираються по крутому підйому льодяної гори, сковзаючи, котилися вниз. Змученим гребцям нічого більше не залишалось, як переночувати під берегом острова.
Ранок 17 червня приніс нещасним бл у качам полегкість: подув південний вітер. Вони обійшли мис і при попутному вітрі, перемагаючи течію, увійшли в північну Кунашірську протоку. Ліворуч на північному березі острова Кунашір, поблизу якого вони держались, височіла величезна гора. Вона мала форму двох зрізаних сопок, що виходять одна з другої, і нагадувала собою роблений обеліск.
— Це відомий пік Антонія, висотою понад сім тисяч футів,— пояснив командир, дивлячись на карту.
Матрос, що сидів, склавши руки під парусом, відповів йому:
— От гора! Як справжній пам'ятник!
— Дивіться — маяк перед нею стирчить, як сірник перед телеграфним стовпом,— сказав його сусід, показуючи рукою на шестикутну білу вежу.
Матрос Леконцев, що сидів на носу і мав дивитися вперед, неголосно вигукнув:
— На березі бачу сигнали прапорцями. Нас помітили японці.
— Це, мабуть, їхній телеграфний пост,— мовив командир.
При цих словах всі люди, як по команді, пригнулись на сидіннях" а бот, ніби виконуючи їхнє бажання, продовжував іти своїм шляхом. Але чомусь погоні за ним не було. Мабуть, японцям і в голову не могла прийти думка, що росіяни можуть опинитися в такому глибокому їх тилу, в необжитій, суворій місцевості.
Небезпека зустрічі з японцями минула. Бот, який підганяли попутний вітер і течія, мчав по хвилях, як на гоночних змаганнях. Всіх здивувало— чому при вході в протоку течія була в зворотний бік, а тепер, наче змилостивившись над моряками, вона несла їх вперед.
— Як на тройці скачемо по вибоях! — вигукнув хтось на носу, а голос з корми йому відповів:
— Так ми через два дні будемо на Сахаліні чай пити.
Скоро маяк залишився позаду ледве помітною білою вишкою, і тільки величезний пік Антонія, що упирається в небо, все ще добре було видно здаля. Проходячи повз північний берег острова Кунашір, моряки дивились на голі відроги трьох гірських кряжів, на лісисті ущелини між ними і долини.
Ідучи під парусами, люди відпочивали і, розважаючись новими краєвидами, що відкривались, почали забувати про перенесені злигодні тяжкого шляху, але знегоди наче підстерігали їх кожного разу. Почалось дивне явище — вітер поволі слабшав, а брижі все збільшувались. На середині шляху в повітрі настало повне затишшя, паруси обвисли, як шмаття, а бот зовсім зупинився. Але кругом, на всьому просторі протоки між островами, вода вирувала, як окріп у каструлі на пекучому вогні. Тут не було правильного чергування хвиль, які звичайно ходять по морю. Короткі і круті, ніби виштовхувані знизу, вони дибилися на висоту до двадцяти п'яти футів, і, як кудлаті велетні, з люттю обрушувались одна на одну, роздрібнюючись і обливаючи людей солоними бризками.
Усе це походило від того, що тут стикалися дві протилежні течії: одна — холодна з Охотського моря, друга — тепла з боку Великого океану. Таким чином океан і море провадили тут віковічну боротьбу. Багато морів уже поглинув Великий океан і ще хотів поглинути одне, але воно відгородилося від нього Курильським пасмом. В цій битві море висунуло проти океану острови, наче неприступні фортеці, а протоки між ними були ареною запеклого бою. Утлий бот з російськими моряками потрапив тут у суперечку стихій і на собі відчував бурхливу війну течій, що натискали одна на одну з двох боків — від моря і океану. Він повертався, крутився, танцював на хвилях, але не рухався з місця, наче стояв на приколі.
— Знову ми в мертвому просторі! — з досадою сказав командир. Моряки зрозуміли, що справа їхня погана, і почали щосили гребти.
Однак вони не могли на веслах справитися з натиском води, щоб спрямувати бот по своєму шляху: він бовтався, як тріска в ополонці. Багатьох з команди це доводило до відчаю, вони не знали, що робити, як не знали й того, чи довго будуть перебувати в такому становищі. Була загроза, що бот може розвалитися. Частина людей відливала воду, інші поправляли ті місця в пазах, де ослабла конопатка.