За розпорядженням командира матроси взялися до устаткування табору. Дошки й брезенти, зняті з пароплава, пішли на будування палаток. Розпочинаючи роботу, люди виявили, що вони узяли з собою з кочегарки лопати, але сокиру та пилку з теслярської за поспіхом ніхто взяти не догадався. Ці інструменти довелося замінити ножами, що значно утруднило справу. Все ж таки надвечір на дикому місці табір мав устаткований вигляд: стояли недалеко одна від одної дві палатки, одну з них, офіцерську, назвали "кают-компанією", а другу — матроську—"кубриком"; викопана під продуктовий склад яма називалася по-корабельному "ахтерлюком"; зроблене в підгірку заглиблення з отвором для димоходу гордо іменувалося "камбузом". Головне багатство табору полягало у величезному запасі палива: з берега натаскали багато ящиків і бляшанок з гасом — згодяться для розпалювання вогнищ.
Командир і тут підтримував порядок і дисципліну. Щоранку старший офіцер Лейман шикував команду у фронт. Трегубов виходив із палатки, приймав рапорт від свого помічника і поважно, як на судні, вітався з матросами. Дехто з них чув, як він наказував своєму помічнику:
— Прошу вас тримати нижніх чинів у строгості. Я ні за яких обставин не допущу розбещеності. Якщо хто порушує дисципліну — повідомте мене, Я знайду міру покарання для винних.
Старший офіцер Лейман слабо заперечував:
— По-моєму, команда в нас хороша. І мені здається, нема потреби підтягати її. Ви самі бачили, як матроси працювали під час аварії на "Олдгамії". Тут всі стараються самі для себе.
— Я не кажу, що матроси в нас погані, але вони хороші, поки тримаєш над ними кулак напоготові. Треба, щоб кожен з них на кожному кроці відчував владу офіцера, як відчуває кінь узду свого хазяїна.
Три дні стояв туман. За цей час люди нічого не робили і тільки пили, їли та спали. Позмінно, вдень і вночі, чергував вартовий, охороняючи спокій табору і стежачи за мутним горизонтом — чи не з'явиться яке-небудь судно. Півень, прив'язаний на довгій мотузці до кілка, зустрічав кожний світанок голосистим співом. Це радувало нудьгуючих моряків. Але настав такий ранок, коли ніхто не почув його голосу. Виявилося, що вночі його вкрала лисиця. їй теж помстилися матроси — забрали в неї лисенят. Три ночі підряд вона приходила до табору і тихим гавкотом і повискуванням манила своїх дітей з людського полону.
Офіцери продовжували гадати, куди вони потрапили. Командир запевняв, що "Олдгамія" наткнулась на острів Ітуруп. Але яке ж було його здивування, коли 25 травня розвіявся туман і по сонцю вдалося нарешті визначити своє місцезнаходження: широта 45° 55' нордова і довгота 150° остова. А це означало, що вони потрапили на більш північний острів — Ур>|п, який відділявся від гаданого протокою Фріза. Командир пояснив своїм офіцерам:
— Значить, ось у чому була наша помилка. Згідно з настановами флагманського штурмана, я брав до уваги течію на вест-зюйд-вест. А її тут зовсім нема. Ось чому ми врізалися в середину острова Уруп.
Прапорщик Потапов заперечив:
— Так, але той самий флагманський штурман попереджав нас бути якомога обережнішими біля Курильського пасма. Ми не повинні були входити в протоку, поки точно не визначимо свого місцезнаходження. В противному разі нам треба було діждатися поки розсіється туман. Самі ми помилку зробили...
Трегубов спалахнув і хотів відповісти на це різкістю, але стримався. Люди відпочивали ще три дні, і, нарешті, зібравши офіцерів і команду, командир заявив:
— На шлюпках нам рисковано добиратися до Сахаліну. Треба придумати щось інше. По карті в десяти милях від нас буде маленький порт Товано. Якщо там буде яке-небудь судно, то ми або наймемо його, або захопимо збройною силою. Знайдуться охочі в розвідку?
Першим назвався машиніст Кучеренко, другим — матрос Леконцев, а за ними ще десять чоловік. їх розділили на два рівних загони. Один з них, під командою прапорщика Леймана, попрямував на північ, другий, на чолі з самим командиром, пішов на південь. Харчів з собою взяли на тиждень, озброїлись гвинтівками і револьверами.
Труднощі походу почалися відразу: ніяких доріг і навіть стежок ніде не виявилось. Доводилося то пробиватися крізь колючий чагарник, то підійматися по зривистих скелях, то спускатися в ущелини і переходити гірські річки по пояс у воді. За два дні подолали не більше семи миль. Ця відстань була дуже мала порівняно з окружністю острова, довжина якого становила більше п'ятисот миль. Знесилившись, обидві партії повернули назад, не принісши ніяких втішних відомостей. Уруп, очевидно, був безлюдний.
Перед моряками постало питання: як бути далі? За розрахунками, провізії в них вистачить тільки на два місяці. За цей чає тут може не з'явитися жодне судно. І тоді їм загрожуватиме голодна смерть.
Залишалося тільки одне — нехай який-небудь бот добереться з частиною людей до Сахаліну і дасть знати про інших. Командир наказав матросам шукати підходящі дерева для спорудження щогл. Далеко від табору були знайдені дві товсті колоди, прибиті до берега морем. Намоклі, вони були такі важкі, що їх ледве приволокли ближче до табору. З них треба було зробити дві щогли — по одній на кожний бот. Спочатку вирішили устаткувати один бот. Без сокири, без пилки, без рубанка, з одними тільки кухонними і кишеньковими ножами узялися за роботу. Стругали і різали товсту колоду, перетворюючи її в шлюпочну щоглу певної довжини і в руку завтовшки. Вбік летіли лише тоненькі стружечки. Особливо довго доводилося затримуватися, коли траплявся сучок, твердий, наче кістка. Машиніст Кучеренко, сидячи верхи на колоді і працюючи, бурчав на боцмана Гоцку, що стояв поруч:
— Хороший ти в нас начальник, а ось забув усе-таки найголовніше— сокиру і пилку. Тепер длубайся з цією справою. Це все одно, що гору язиком злизувати.
Боцман виправдувався:
— Не те в голові в мене було. Командир мене затуркав. Поспіх, метушня. А втім, не журіться, хлопці. Бобри самими зубами діють, та й то з деревом чудеса роблять. А у вас — ножі.
Табір набрав вигляду імпровізованої суднобудівельної верфі. Тих матросів, що втомлювалися, боцман зараз же заміняв іншими. Робота ні на одну хвилину не припинялася. І все-таки справа повільно посувалася вперед. Надвечір люди з подивом побачили, що колода мало зменшилася в своїй товщині.