— Треба йти до Владивостока.
"Буйный" ішов разом з крейсерами: "Светлана", "Владимир Мономах", "Изумруд" і "Дмитрий Донской". Вночі ці крейсери розійшлися в різні боки. Він лишився в компанії "Донского" і двох міноносців. Пізніше він і від них почав відставати.
Під покровом ночі, погойдуючись на брижах, "Буйный" сам, без вогнів, посувався вперед тихим ходом. Але все більше виявлялась його непридатність до дальшого плавання. В машині лопнув теплий ящик, котли доводилося живити забортною водою. Один котел зовсім засмітився, і його виключили. Стукотіла машина. Вугілля кінчалося. Отже, мрія досягти Владивостока змінилася цілковитою безнадійністю. З другого боку, японці продовжували переслідувати рештки нашої ескадри. Небезпека відсунулася тільки на деякий час.
Було далеко за північ, коли командир міноносця вирішив порадитися з штабом. Для цього він спустився в к^ют-компанію і, розбудивши
Клап'є де Колонга і Філіпповського, що спали там, розказав їм, в якому стані "Буйный". Наприкінці він додав:
— Лишається тільки одне — поистати до якого-небудь берега, зняти адмірала й решту людей, а потім висадити в повітря міноносець.
Здавалося, тільки того й чекали чини штабу. Полковник Філіпповський зараз же вніс пропозицію:
— По-моєму, заради врятування адмірала при зустрічі з японцями в бій не слід зовсім вступати, а підняти білий прапор і вступити з японцями в переговори.
З ним погодився капітан 2-го рангу Семенов і додав:
— Тим більше, що міноносець зовсім втратив своє бойове значення і не являє собою ніякої цінності. Він завантажений пораненими і напівмертвими людьми. Коли на ньому підняти прапор Червоного Хреста, то це буде госпітальне судно.
— Так, але таке питання ми не можемо розв'язати без самого адмірала,— вставив Клап'є де Колонг.
А командир Коломейцев категорично заявив:
— У всякому разі, я настоюю на тому, щоб про все доповісти адміралові.
Філіпповський, Клап'є де Колонг і командир міноносця пішли до Рожественського, що лежав в окремій каюті. Коломейцев узяв його за руку. Адмірал розплющив очі. Тоді Філіпповський доповів йому про становище міноносця і про необхідність, в разі зустрічі з японцями, здатися в полон.
І грізний адмірал, вислухавши його, на цей раз смиренно відповів:
— Нехай вас не турбує моя присутність і робіть так, ніби мене зовсім нема на міноносці.
Штабні чини зрозуміли його. І з цього моменту серед них почалося пожвавлення. Командир Коломейцев пішов наверх дізнатися про думку своїх офіцерів, а в кают-компанії радились, сперечались. Але все зводилося до того, як зберегти життя адмірала, а разом з ним, значить, зберегти і свої голови. Лишалося умовити командира Коломейцева. Він вимагав від штабних писаного протоколу. А як можна було видати йому такий документ? Він вважався за хороброго командира, він, крім усього, міг затаїти злобу проти адмірала і штабу за несправедливі на^ падки на нього, і нічого не буде дивного, коли він арештує їх всіх, бо начальство, яке задумало здати судно ворогові, перестає бути начальством. Побачивши суднового офіцера, низькорослого товстуна, лейтенанта Вурма, штабні чини наказали йому дістати простиню, а потім послали його з нею на місток до командира.
— Це що значить? — суворо запитав Коломейцев.
— Штаб розпорядився, якщо зустрінемося з японцями, то підняти простиню замість білого прапора,— пояснив лейтенант Вурм.
Командир розсердився і закричав:
— Що за трагікомедія? Я, командир російського військового судна, і раптом повезу свого адмірала в полон?! Цього ніколи не буде!
Він вихопив з рук лейтенанта Вурма простиню і викинув її за борт. А потім додав:
— Ідіть униз і попросіть у них писаний протокол. Тоді побачимо, що треба робити.
Коли лейтенант Вурм спустився в кают-компанію, всі штабні чини вже спали, а може, тільки удавали,, що сплять. Він розбудив їх і переказав їм доручення командира. Вони вислухали його, але нічого на це не сказали.
А що сталося з покинутою ескадрою? Тепер це питання нікого більше не цікавило. Ніхто також не згадав і про "Суворова". На броненосці лишилися сотні живих людей. Можливо, вони сподівалися, що штаб подбає про них і віддасть розпорядження зняти екіпаж з гинучого флагманського корабля на інше судно. Але штаб, заклопотаний собою, своєю втечею, про це забув.
А тим часом "Суворова" спіткала страшна доля. В кінці денного бою, після семи годин вечора, з японської сторони з'явилися міноносці і, як зграї гончаків, 'накинулися на колись могутнього, а тепер умираючого звіра. Але і в цю хвилину він озвався передсмертним риканням. В кормовому казематі заблимали спалахи пострілів останньої тридюймової гармати. Там на своєму посту лишався вірний кораблю прапорщик Курсель. Тільки зайшовши з носу і вийшовши з-під обстрілу кормового каземату, японці змогли випустити свої міни майже в упор. Три чи чотири удари одночасно дістав і без того понівечений броненосець, на якусь мить високо викинув полум'я, і, обгорнувшись хмарами чорного і жовтого диму, швидко потонув.
Врятованих не було.
А за п'ять кабельтових від "Суворова" через кілька хвилин загинула і "Камчатка". Вона намагалась захистити свій флагманський корабель, маючи в себе на борту всього лише чотири маленькі 47-міліметрові гармати. Великий снаряд розірвався в її носовій частині, і вона швидко пішла на дно за броненосцем.
З "Камчатки", на якій плавали переважно вільнонаймані робітники, мало лишилося свідків.
КРЕЙСЕР "ДМИТРИЙ ДОНСКОЙ" У ВІРНИХ РУКАХ
Двотрубний крейсер "Дмитрий Донской", водотоннажністю в шість тисяч двісті тонн, з двома машинами системи компаунд, що працювали на один вал, був спущений на воду в 1885 році. Замолоду він міг розвивати хід до сімнадцяти вузлів. За правилами німецького флоту, строк служби для крейсерів вважається двадцять років. У Цусімську протоку він прибув саме в такому віці. Це був уже старик із спрацьованими механізмами, з пониженим ходом, що не перевищував тринадцяти вузлів. Тільки артилерія на ньому була замінена новою. Незважаючи на бойове переозброєння, в очах адмірала Рожественського це судно здатне було нести лише караульну службу в гавані або на рейді, і через те мало особливу кличку "Брандвахта".