Станіслав ЛЕМ
ЦИФРАНЬОВЕ ВИХОВАННЯ
Коли Кляпавція запросили бути ректором університету, Трурль залишився вдома, бо йому була осоружна будь-яка, зокрема й університетська, дисципліна. Отож, допечений до живого самотністю, він змайстрував собі зграбну цифрову машинку, таку кмітливу, аж він плекав надію, що матиме наступника і спадкоємця. Щоправда, всяко між ними бувало, і залежно від настрою, а також від успіхів у навчанні Трурль називав машиненятко коли Цифранеком, Цифранусем, Цифраненятком, а інколи — Цифраниськом. Певний час він грав із ним у шахи, аж поки воно почало ставити йому мат за матом. А коли машиненятко на міжзірковому турнірі перемогло в сеансі одночасної гри сто майстрів, поставивши їм гектомата, Трурль перелякався наслідків однобокого виховання і, щоб розвинути в Цифраньові духовні нахили, доручив йому вивчати поперемінно хімію і музику, і пополудні вони удвох бавилися невинними іграми на зразок знаходження рим до вибраних слів. Це, власне, вони й робили одного разу. Гріло сонечко, в майстерні було тихо, стрекотали реле, й чути було тільки римування у два голоси.
— Безодню? — мовив Трурль.
— Сірководню.
— Геннадій?
— Ванадій.
— Чебрець?
— Вуглець.
— Зірка?
— Сірка.
— Король?
— Пергідроль.
— Якого це лиха сама хімія та хімія! — напався Трурль. — Ти що, не можеш нічого іншого придумати? Плуг?
— Луг.
— Профан?
— Пропан.
— Химерний?
— Амфотерний.
— Офіцер?
— Ізомер.
— Капітуляція?
— Коагуляція.
— Досить уже хімії! — розгнівався Трурль, бачачи, що так може тривати без кінця й краю.
— А чому? — закомизився Цифранек. — Хіба її хто заборонив? Не можна ж змінювати правила під час гри!
— Не мудруй! Не тобі мене вчити, що можна, а чого не можна.
Тим часом малюк спокійнісінько мовив:
— Тепер ти. Бензол?
Трурль мовчав.
— Вапно? Берилій? Оксалат? Азот? Дякую, я виграв! — вигукнув Цифранек. Трурль якусь хвилину сопів, очима шукаючи викрутки, проте, опанувавши своє роздратування, сказав:
— Досить на сьогодні цієї забави. Візьмімося тепер до вищого мистецтва, а саме — до філософії, бо філософія — то королева всіх наук і як така стосується абсолютно всього. Спитай мене про щось, а я дам тобі дві відповіді, — одну звичайну, а другу — філософську!
— Чи білило це побілене чорнило? — спитало машиненятко.
Трурль чмихнув і сказав:
— Ні, йдеться не про такі запитання — це стосується тільки словника...
— Але ж ти тільки що сказав, що філософія стосується абсолютно всього, — затявся Цифранек.
— Спитай у мене про щось інше, коли тобі так кажуть!
— Чому добрий злодій не те саме, що злий добродій?
— Звідки ти береш такі ідіотські запитання? — напався на нього Трурль. — Ну, гаразд. Зрозуміло, ти ще не маєш досвіду. Чи ти знаєш, чого тобі хочеться?
— Трохи погиркатися.
— Та не цієї миті, віслюче, а в житті!
— Я прагну слави, більшої, ніж твоя!
— То марна річ, вона не варта, щоб на неї витрачати сили, і вже безперечно не може правити за життєву мету.
— А чого ж це ти тоді порозвішував на стінах усі свої дипломи й відзнаки?
— Просто так! Це не має значення. Не перебивай мене увесь час, бо я зараз візьму та й перепрограмую тебе!
— Ти не зробиш цього, бо так було б неетично.
— Ну, годі вже. Ходімо на горище — я дам тобі предметну лекцію з філософії, тільки слухай мене, вчися й не перебивай увесь час!
Отож вони пішли. Трурль приставив до комина драбину, виліз на неї, за ним видерся нагору Цифранек, і обидва стали на дасі, звідки відкривався широкий краєвид.
— Поглянь на драбину, якою ми вилізли з горища, — доброзичливо мовив Трурль. — Я її купив випадково, а оскільки вона була задовга, а я не хотів зробити її коротшою, бо вона зроблена з добрячого дерева, то я вибив у даху дірку й вистромив надлишок драбини через цей отвір. Як бачиш, вона стирчить тепер на два метри вище даху. Коли ти вилазиш по ній знизу, то кожен твій крок, зроблений на наступному щаблі, має водночас чіткий і однозначний сенс. Та якщо ти лізтимеш далі, залишивши під собою горище й дах, сенс, який був у твоїх попередніх кроках, зникне на рівні даху, і вже не буде ніякого, крім того сенсу, який ти сам визначиш! Отже, можна сказати "Лізу на дах", коли спитають про те, навіщо ми ставимо ноги на нижні щаблі драбини, але не можна так само відповісти, коли залізеш дуже високо! Там, нагорі, мій Цифраню, треба вже самому видумувати собі і мету, і сенс. In ovo то є ціла теорія вищого буття, або ж розуму, який, породжений вибриками й вихватками матерії, починає дивуватися з того, що він розумний, а не знає як того, що йому з собою робити, так і того, що означає цей його розлад! Запам'ятай мої слова, бо це дуже глибока притча з філософським підтекстом!
— А чи не означає це, що нас дуже високо занесло? — спитав малюк.
— Певною мірою самим пориванням, бо цей процес, коли вже набере розгону, мчить нестримно. А тепер зосередся, бо я говоритиму тобі про різницю між тим, що можливе, і тим, що неможливе.
— Я сам чув, як ти казав дядькові Кляпавцієві, що все можеш! — випалив Цифранек.
— Вгамуєшся ти нарешті? Я казав це в іншому розумінні. Знання усувають подив, бо того, хто все знає, ніщо не може здивувати! Отже, мене ніщо не може здивувати, утямив?
— А якби сталося те, що ти вважаєш за неможливе, ти так само не здивувався б?
— Не кажи дурниць. Те, що неможливе, статися не може. Якби, приміром, у цю мить до нашого садочка впав метеорит...
Він не докінчив, бо щось пронизливо свиснуло, будинок увесь задвигтів, з покрівлі зірвалося кілька черепиць, драбина затремтіла, а в садочку знявся стовп куряви, і враз усе скінчилося так само несподівано, як і почалося.
— Щось упало з неба! Напевне, метеорит! Тебе це не здивувало? — зрадівши, писнув малюк.
— Анітрохи, — збрехав Трурль, який мало не гепнувся зі стріхи. Те, що оце сталося, якраз служить для унаочнення лекції. Це був чистий випадок, або ж так званий збіг незалежних одна від одної подій. За даними статистиків, падіння метеориту на індиферентні житла є річ можлива, хоча й трапляється таке дуже рідко. Однак неможливо було б, щоб за першим меторитом упав одразу ж другий, і це тому, що...
Цифранек навіть не намагався слухати його дуже уважно, бо, перехилившись через край даху, він роздивлявся чималу вирву серед решток огорожі й полуниць. На дні вирви блищало щось схоже на скляну брилу.