Там і душу — так рішено — видихнеш ти.
(До слуг).
Та беріть же дитину! Звіщать ось таке [223]
Мав би хтось твердосердіший: легше йому,
Безсоромному, будь-якій справі служить,
Ніж мені, в кого інші засади.
Талфібій відходить разом із слугами, що несуть Астіанакта;
Андромаха від'їжджає на колісниці.
ГЕКАБА
Бідний сину нещасного сина мого!
Ти не житимеш!.. О, яка кривда гірка
Твоїй неньці й мені! Що могли б ми зробить,
Безталанний, для тебе?.. Хіба що б'ємо
800] Себе в груди та в скроні, й тільки на це
Ще спроможні ми… Трої нема вже, нема…
А тепер — і тебе… Де ж то горе таке,
Що на нас ще не впало і нам не дає
Зазирнути в безодню нещастя?..
СТАСИМ ДРУГИЙ
ХОР
Строфа І
Омитої морем навкруг
Землі, годувальниці бджіл, —
Саламіна — володарю, о Теламоне,
Острова, що до священних
Схилів близький; там уперше
810] Сизу оливкову гілку явила Афіна —
Неба вінець, її міста блискучого
Славну оздобу.
З луконосцем ти, сином Алкмени, прийшов,
З ним рівняючись мужністю,
Щоб Іліон, Іліон наш повергнути в прах, —
Ти, хто в цей край ще давніше прибув із Еллади.
Антистрофа І
Із цвітом Еллади Геракл,
Що в гнів через коней упав,
До швидкоплинних вод Сімоента
820] Судна пригнав морехідні;
Стріли дістав з них і лук, що ніколи не хибив —
Лаомедонтову смерть. І споруджені
Фебом твердині,
Багряніючи, впали. Троянські поля
Стали пусткою голою.
Двічі, у приступах двох кровожерливий спис
Вежі дарданські валив і рівняв із землею. [224]
Строфа II
Дарма ти, Лаомедонта сину,
830] 3 келихом золотосяйним
Мов не ступаєш — пливеш,
Зевсу підносячи вина,
Найсолодшій службі радий:
В полум'ї гине земля твоя батьківська,
Схлипує берег морський —
Як часом птах над гніздом
Кличе пташат розпачливо,
Так і тут: хто кличе жінку,
Хто — дітей, хто — неньку сиву.
840] Ні купалень твоїх рясноросих,
Ні бігових доріжок —
Пішло все прахом! Лиш ти цвітеш,
Ніжнолиций, при Зевсі престольному,
А Пріамову землю спустошив
Еллін-списоборець.
Антистрофа II
Колись ти, Еросе, з волі безсмертних
Гостем дарданців бувавши,
Величі Трої додав —
Нас поріднив із богами.
850] Та про Зевса я помовчу —
З сорому… Нині ж Зорі яснокрилої
Сяйво — розрада людей —
Землі страшну долю зрить,
Чує важке падіння веж.
Хоч відсіль, із того краю,
Мужа — красеня-троянця —
Повезла собі Рожевокрила
Повозом злотокутим
До спалень, зорями всіяних —
860] На велику надію вітчизні всій,
Та любов небожителів нині
Згаснула для Трої
ЕПІСОДІЙ ЧЕТВЕРТИЙ
У супроводі воїнів на сцену входить Менелай.
МЕНЕЛАЙ
О сонцесяйна днино, що до рук моїх
Мою жону ти віддаси, облудницю —
Єлену! Ось я, Менелай, прибув сюди
З ахейським військом, у трудах натомлений.
Та я на Трою не заради жінки йшов, [225]
Як то гадають, — гостя віроломного,
Що звів мені дружину, я скарать хотів.
870] Хвала богам, крадій той поплатився вже,
Упала й Троя під списами еллінів.
Ото прийшов я врешті по лаконянку —
Не дуже то приємно на ім'я назвать
Колишню жінку — разом з полонянками,
Що взяті в Трої, тут десь у шатрі вона.
Всі ті, хто списом у боях вернув її,
Веліли, щоб я підлу чи на місці вбив,
А чи одправив, як не вб'ю, до Аргосу.
Отож Єлену в Трої не каратиму —
880] Нехай судном на землю нашу еллінську
її доставлять. Щойно там убить велю —
У жертву друзям, що лягли в краю чужім.
Ідіть же, слуги, і з намету виведіть
Негідницю, вхопивши за сплямовану
Кровопролиттям гриву. Хай вітрець подме
Попутній — ми в Елладу з нею рушимо.
ГЕКАБА
(звівши до неба руки)
О ти, хто держиш землю й маєш трон на ній,
Незрозумілий Зевсе, хто б ти там не був —
Природи необхідність, а чи ум людський —
890] Тебе шаную: хоч твій шлях — невидимий,
Ти справедливо правиш смертних долею.
МЕНЕЛАЙ
Ти так незвично до богів звертаєшся?..
ГЕКАБА
Похвально, Менелаю, що ти жінку вб'єш.
Гляди, щоб лиш любов'ю не взяла тебе:
До себе вічі всіх мужів приковує,
Міста руйнує, житла палить, звабниця.
Це я і ти посвідчиш, як і жертви всі.
Слуги виводять із намету Єлену.
ЄЛЕНА
Початок, Менелаю, нажахав мене,
Й не марно: впали слуги й з твого розказу
900] Насильно із намету потягли мене.
Хоч ти, як бачу, геть жону зненавидів,
Але спитати хочу, як там елліни
Рішили повестися із життям моїм?
МЕНЕЛАЙ
А що рішати? Військо віддало тебе
Мені, хто має вбити свою кривдницю. [226]
ЄЛЕНА
А можна мовить слово й довести усім,
Що, коли вмру я, то — несправедливо вмру?
МЕНЕЛАЙ
Не мудрувати я прийшов, а вбить тебе.
ГЕКАБА
Хай мовить, Менелаю. Не вмирати ж їй,
910] Не висловившись. Потім і мені дозволь
Одповісти їй. Як вона нашкодила
Троянцям, ти не знаєш. Скажу коротко
Про все — і кари не мине злочинниця.
МЕНЕЛАЙ
Даремна трата часу. Та нехай вже там
Говорить. Щоб лиш знала: я цю поступку
Не їй роблю — тобі я ласку виявив.
ЄЛЕНА
Чи добре, чи погано говоритиму, —
Як ворога, ти, певно, й не послухаєш.
Та я, твої можливі звинувачення
920] Завбачивши, одразу ж відповім на них,
Тоді вже поміркую, хто з нас варт чого.
(Вказуючи на Гекабу).
Початком бід, гадаю, стала жінка ця,
Що повила Паріса. Потім старець той
Мене прирік і Трою, бо дитя зберіг —
Паріса — що приснився згубним факелом.
Послухай же, що далі відбувалося:
Для трьох богинь потому він суддею став.
Паллада обіцяла, що Елладу всю,
Очоливши фрігійців, завоює він.
930] А Гера, якщо б їй дісталось яблуко, —
Віддати владу і в Європі, й в Азії.
Кіпріда ж, мою вроду вихваляючи, —
Мене пообіцяла, тільки б їй вдалось
Узяти верх. Що далі — поміркуй лишень:
Перемогла Кіпріда. Й на добро пішов
Мій шлюб Елладі: варвар не скорив її —
Уникнула і рабства, й самовладника.
Еллада скористала, я — загинула:
Мене ж бо справді через вроду продано,
940] Й за що б вінець мав бути — лиш ганьба за ц
Найголовніше, скажеш ти, замовчую:
Чому твій дім я залишила потайки.
Богиню залучивши — й неабияку! —
Прийшов лихий мій демон (називай його
Чи Александром, чи Парісом — байдуже),
Так ось (хіба так роблять?) ти на Кріт тоді [227]
Судном майнув із Спарти, безсоромнику!
Тепер себе вже, не тебе, питатиму:
З якими ж то думками за поріг ішла
950] Із гостем, я, вітчизни, дому зрадниця?
Кіпріду звинувачуй, будь могутніший,
Ніж Зевс. А він же, хай владар богів усіх, —
Слугує цій богині. Тож пробач мені.