Троянки

Сторінка 4 з 10

Евріпід

Бо це мені, нещасній, співчуття додасть.

Володарка — пішла я за володаря

І діток незрівнянних привела йому,

Не так числом їх горда — благородністю.

Такими ні троянка не похвалиться,

Ні еллінка, ні інша — із країв чужих.

їх — бачила я — спис повергнув еллінський,

На їх могилі я обстригла голову.

Й Пріама-батька, не переказ чуючи,

490] Оплакала я: впав він на очах моїх,

Скривавлений, при вівтарі Хранителя;

Упала й Троя. Виплекала й дочок я,

Щоб женихам найкращим були парами, —

Для чужини плекала: одірвали їх

Від неньки; не надіюсь, що мене колись

Побачать, та й мені вже їх не бачити!

І ще ось наостанку — всіх нещасть вінець:

В Елладу, сива служка, попливу тепер…

Усе, що старшій жінці аж ніяк не йде,

500] На плечі мої звалять: чи замків дверних

Я пильнувати буду — мати Гектора,

Чи хліб пекти. Не в постіль, гідну владарки,

До сну лиш на долівку голу кластимусь,

А під боки зболілі підкладатиму

Старого лаття. Було щастя — сором жде.

О горе! Через жінку, через шлюб один

Я стільки настраждалась і страждатиму!

Кассандро, доню! Шал з богами ділячи, [214]

За дівування платиш, ой, як дорого!..

510] А Поліксена… Де ти, безталаннице?..

Ні доні побіч, ані сина жодного,

Хоча було їх стільки, хто б підняв мене.

А втім, навіщо?.. Чи на щось надіюся?..

Спрямуйте ж мої стопи, вже невільницькі,

Недавно — ніжні, Троя б це посвідчила,

Спрямуйте-но до кручі: там, наплакавшись,

У прірву кинусь… Хоч би як велось кому —

Поки не вмер, — не майте за щасливого.

СТАСИМ ПЕРШИЙ

ХОР

Строфа

Про Іліон мені пісню,

520] Музо, нову нашепчи,

Пісню, сповнену сліз,

Виснуй з серця, жалобну —

Співом-зойком озвусь

Нині про Трою.

Ті, що в повозі чотириногому, —

Збройні аргосці — мене

Повергнули в прах, нещасну:

Коня, що бряжчав небосяжно,

Блискучого повен оружжя,

530] При брамі лишив ахеєць.

Тут в один голос гукнув

Люд, що на скелі троянській збивсь:

"Гей, ви, хто стільки зніс трудів!

До Діви, зродженої Зевсом,

Ще цю подобу священну втягніть!"

Із дому всяк тоді спішив —

Дівчата, старці — спів лункий

Бринів, дзвенів — приймали

В місто цей дар підступний.

Антистрофа

540] фрігія вся юрбою

Збіглась до брами, гула:

Збитий з сосен гірських

Зруб — для данайців пастку —

Прагнули всі піднести

Діві безшлюбній —

Тій, що кіньми керує безсмертними.

Линвами зруб обтягли

Й, мов чорний кістяк корабельний, [215]

В камінну пропхали оселю,

550] Де кров із землі проступала,

Й вмістили там — дар Палладі.

Втіхами труд увінчавсь;

Далі прослалася мла нічна,

Лівійська флейта вторила

Фрігійській пісні. Діви в танці,

Звисока землю стопою б'ючи,

Перекликались лунко: "Гей!"

В домах же відблиски вогнів

У сутінках тонули,

560] Сон геть усе долав там.

ЕПОД

Тоді в покоях діву гір,

Безшлюбну Зевсову дочку,

Піснями, танцями також

Я славила. Та тут жахний

Від стін Пергама знявся крик

На місто все. До матерів

Припали дітки, за поділ

Хапались — ляк їх огортав.

Паллади виріб — сховок свій —

570] Покинув лютий бог війни.

Фрігійці падали в крові

При вівтарях; розпука жон

У спальнях осамітнених

Вінцем була для юнаків —

Еллади вихованців,

Для фрігійців — печаллю.

ЕПІСОДІЙ ДРУГИЙ

Появляються ма колісниці Андромаха з Астіанактом.

ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ

Андромаху он, бачиш, Гекабо, везуть

На чужинському повозі? Астіанакт,

Найдорожче дитя її, Ректора син,

580] їде з нею — припав до тремтливих грудей.

(Звертаючись до Андромахи).

Ти куди на високім повозі цім

Вирушаєш, нещасна?.. Й Ректора тут

Мідносяйне оружжя, і все, що в бою

Із полеглих зняли,

Чим пишавсь Іліон, чим у Фтії своїй

Вівтарі син Ахілла прикрасить. [216]

АНДРОМАХА

Строфа І

Вожді ахейські в чужину провадять.

ГЕКАБА

Гай-гай!..

АНДРОМАХА

Ти що? Спів снуєш печальний?

ГЕКАБА

Ой-ой!..

АНДРОМАХА

Про жереб мій?..

ГЕКАБА

О Зевсе!..

АНДРОМАХА

Про біль важкий?..

ГЕКАБА

590] ДІТИ!..

АНДРОМАХА

Були ми дітьми…

Антистрофа І

ГЕКАБА

Пішло все прахом — щастя, Троя наша…

АНДРОМАХА

Біда!..

ГЕКАБА

Як жаль діток благородних!..

АНДРОМАХА

Ой-ой!..

ГЕКАБА

Гіркі мої…

АНДРОМАХА

Страждання…

ГЕКАБА

Печальний день…

АНДРОМАХА

Трої… [217]

ГЕКАБА

Що в клубах диму…

АНДРОМАХА

Строфа II

Вернись же, мій муже!..

ГЕКАБА

Кличеш ти сина мого?..

Не тут він — в Аїді.

АНДРОМАХА

Порятуй дружину!..

ГЕКАБА

Антистрофа II

А ти, грозо ахейців,

600] Старший з-між діток моїх!

До мужа — в світ тіней

Ти й мене спроваджуй.

АНДРОМАХА

Строфа III

Прагнеш надмірного ти…

ГЕКАБА

А біль мій хіба не надмірний?

АНДРОМАХА

Трої — кінець!..

ГЕКАБА

До страждань додаються свіжі страждання…

АНДРОМАХА

З волі ворожих богів, коли смерті син твій уникнув —

Той, що троянський Пергам зруйнував

ради шлюбу гидкого.

От і лежать біля Діви Паллади скривавлені трупи —

Радість для коршака… Вже під рабським ярмом

наша Троя…

ГЕКАБА

Антистрофа III

Плачу, тебе покидаючи, о нещаслива вітчизно!

610] Бачиш сумний мій кінець! Бачиш дім, де я

діток родила!.. [218]

Діти, діти мої!.. Залишити вас мушу, вигнанка!..

Скільки скорботи тут, зойків та окликів!..

Сльози дощем рясним дім заполонюють.

Бо лише той, хто вмер, не пам'ятає вже

Горя — і сліз не ллє.

ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ

Яка ж то дивна втіха для стражденного

В сльозах і зойках! Як він скорбній музі рад!

АНДРОМАХА

О мати мужа-списоборця Гектора,

Що вклав стількох ахейців, чи ти бачиш це?

ГЕКАБА

620] Авжеж. Одних — до слави, хоч нічим були,

В неславу — славних божество скеровує.

АНДРОМАХА

Йду з сином із вітчизни — здобич ворога —

З пошани — в рабство… Переміна болісна!

ГЕКАБА

Конечність — сила грізна: та й від мене он

Відібрано Кассандру… Повели її…

АНДРОМАХА

Гай-гай!.. Як видно, другий на дочку твою

Аякс найшовся. Та чекай ще й інших бід.

ГЕКАБА

Ні міри моїм бідам, ні числа нема:

Наперебій на мене, хижі, падають.

АНДРОМАХА

630] Убито Поліксену: на Ахілловій

Могилі впала — дар німому прахові.

ГЕКАБА

О горе!.. Це ж Талфібій — пригадалося —

Неясними словами виклав ясно все.

АНДРОМАХА

Побачивши нещасну, я із повоза

Зійшла… Плащем окрила… Сльози вилила.

ГЕКАБА

О доню, доню!.. Так жахливо згинути!..

Ганебною такою впасти жертвою!..

АНДРОМАХА

Упала — як упала… її смерть, однак,

Гадаю, щасливіша від життя мого. [219]

ГЕКАБА

Умерти, доню, й жити — не одне і те ж:

640] Мертвець — ніщо. В живого — хоч надія є.