Переклад А. Содомори
ДІЙОВІ ОСОБИ
ПОСЕЙДОН
АФІНА
ГЕКАБА
ХОР ТРОЯНСЬКИХ ПОЛОНЯНОК
ТАЛФІБІЙ
КАССАНДРА
АНДРОМАХА
МЕНЕЛАЙ
ЄЛЕНА
Дія відбувається в ахейському таборі після зруйнування Трої.
ПРОЛОГ
Біля входу в намет — простерта на землі Г е к а б а.
ПОСЕЙДОН
(появляючись на орхестрі)
Із вод егейських, що легкими танцями
Так гарно їх мережить нереїд гурток,
Сюди прибув я нині — Посейдон морський.
Відтоді, як ми з Фебом із камінних брил
Довкола Трої мури під висок звели,
Дивлюсь ласкавим оком я на місто це,
Що ось димить і гине, в прах повержене
Аргів'ян військом. Бо ж Епей, з Парнасу муж,
Фокеєць, хист Паллади запозичивши,
10] Коня зладнав, ущерть оружжям повного,
І згубний витвір тут же ввів у місто він.
Ітиме потім слух про "дерев'яного
Коня", що стільки ратищ у нутрі таїв…
Гаї принишкли; храми — кров'ю повняться,
А на жертовник Зевса, стража вогнища,
Пріам упав і душу, старець, видихнув.
Майно фрігійське, повні скрині золота
Ахейці вже вантажать; тільки б вітру їм
Діждатись ходового — і тоді б вони, —
20] Вже ж десять літ минуло, — жон, дітей своїх
Побачили, з походу повернувшися.
А я, аргоській Гері уступаючи
Й Афіні, що пліч-опліч на фрігійця йшли,
Лишаю славну Трою й вівтарі мої,
Бо як спустіє місто, то й богам нема
Ні честі, ані шани: дбати нікому.
Лунає над Скамандром полонянок плач —
Уже розподіляють їх за жеребом:
В Аркадію пливтимуть, у Фессалію,
30] Або в Афіни — щоб вожді втішалися,
Тесеєві нащадки. А в наметі цім —
Троянки, що без жереба призначені
Чільним провідцям війська; й Тіндаріда тут,
Єлена, — заслужила буть рабинею!.. [201]
Та хто б хотів побачить найнещаснішу —
Гекаба ось, мов мертва, на поріг лягла
Й за багатьма своїми сліз багато ллє:
Вже й Поліксена, донька, на Ахілловій
Могилі впала в жертву. Вже Пріам поліг
40] І діти, а Кассандру — ту, що Феб її,
Шалену, кинув, — Агамемнон силою
Для втіх собі готує — бога й честь забув.
Прощайте, місто й вежі гладко тесані,
Колись щасливі!.. Коб не донька Зевсова,
Паллада, ви ще довго височіли б тут.
Появляється Афіна Паллада.
АФІНА
Дозволь, найближчий мого батька родичу,
Серед богів могутній і шанований,
Колишній гнів забувши, слово мовити.
ПОСЕЙДОН
Й питать не варто: спілкування з рідними,
50] Володарко Афіно, звеселяє нас.
АФІНА
Хвалю твою прихильність. Що скажу тобі,
Владико моря, — нас обох стосується.
ПОСЕЙДОН
Нове якесь веління ти несеш мені
Від Зевса-батька чи від когось іншого?
АФІНА
Та ні. Турбує Троя, де зустрілись ми:
Мою — з твоєю об'єднати б силою…
ПОСЕЙДОН
Звільнивши серце від злоби колишньої,
Спішиш до Трої — до сумного погару?..
АФІНА
Не відхиляйсь од діла. Чи погодишся,
60] Щоб ми здійснили разом, що задумала?
ПОСЕЙДОН
Охоче. Та спочатку ось таке з'ясуй:
З ахейцями ти разом чи з фрігійцями?
АФІНА
Троянців, хоч карала, — звеселю тепер,
Ахейцям — нещасливе дам повернення.
ПОСЕЙДОН
То що ж такі мінливі в тебе настрої:
Стрибаєш од любові — й до ненависті. [202]
АФІНА
Мій храм і я — в зневазі. Не чував про те?
ПОСЕЙДОН
Авжеж: Аякс Кассандру, мов рабу, тягнув.
АФІНА
Ахейці ж хоч би словом присоромили.
ПОСЕЙДОН
70] Але з твоєї ж ласки Іліон взяли…
АФІНА
Зате з тобою нині їх карати рвусь.
ПОСЕЙДОН
Мене вмовлять не треба. Що надумала?
АФІНА
Поверненням нещасним хочу вдарить їх.
ПОСЕЙДОН
Іще на суходолі чи між хвиль морських?
АФІНА
Коли відсіль додому морем пустяться.
Тоді-то Зевс і зливу, й град розгонистий
Зішле на них і хмару, мов смола, густу.
Ще блискавку вогненну обіцяв мені,
Щоб розметать ахейців, кораблі спалить.
80] І ти не поскупися — аж до дна схитни
Глибінь егейську, хай вирує, піниться.
Евбейську гавань позагачуй трупами,
Хай сотому закажуть, як осквернювать
Мою святиню славну, й не лише мою.
ПОСЕЙДОН
Хай так. І тут не треба вже розводитись.
Гойдну всю хлань егейську — й охололими
Тілами мореплавців скелі Делосу
Міконське побережжя, далі й Лемнос весь
І передгір'я каферейське всіються.
90] Рушай же на Олімп свій; з рук отця прийми
Його гримучу зброю й на ту мить чекай,
Коли аргосці відпливуть од берега.
Афіна зникає.
Який же нерозумний, хто міста бере,
Могили, храми, все святе спустошує! —
Він завтра сам же не мине загибелі.
(Зникає). [203]
ГЕКАБА
(намагаючись піднятися)
О нещасна, чоло від землі одірви,
Не хили вже ти шиї — ні Трої нема,
Ні володарів Трої — все прахом пішло!
Перемінливій долі корись хоч-не-хоч:
100] Як за хвилею, — так і за нею пливи,
Не греби, нерозсудна, супроти життя,
Проти хвиль: за керманича — доля.
Гай-гай!.. Гай-гай!..
Вже й не знаю, на що б мені глянуть без сліз:
Ні вітчизни, ні мужа, ні діток моїх…
Нагромаджене предками пишне майно
Мов з водою спливло нині — сліду нема.
Чи мовчати мені,
Чи ридати?.. Та що з тої туги-журби?
110] Нещаслива ж я! Гнеться сама по собі
Моя спина додолу. Знесилена вкрай,
На камінному ложі, простерта, лежу.
Моя голово зболена! Скроні мої!..
Занімілі боки!.. Все б хитатись мені
Усім тілом отак — то сюди, то туди,
Догоджаючи слізній печалі-журбі,
Все б хитатись отак… Видно, муза своя
І в знедолених є — вони з болю того
Наболілу висновують пісню.
Строфа
120] Судна стрімкі, бистрохідні,
Що до Трої священної рушили
Через море пурпурне, лишивши
Тиховодні затоки Еллади далекої,
Під звуки флейт лиховісних,
Під оклики сурем лунких
Прив'язь надійну — Єгипту виріб —
Тут закріпили, у гавані нашій, —
Усі поклялися вернути
Жону Менелая — Еврота ганьбу,
130] Кастора, брата, сором,
Ту, що Пріама,
Батька п'ятдесяти синів,
Із світу звела,
Ту, що й мене, безталанну Гекабу,
Скинула в прірву горя…
Антистрофа
Горе мені!.. Де сиджу я?..
Край намету вождя Агамемнона — [204]
Мушу стати рабою на старість!..
Сиву голову з болю обстригла, спотворила…
140] О ви, міднозбройних троянців
Дружини, їх доні сумні,
Та й ви, наречені, злощасні діви,
Гляньте довкола — одна лиш пустеля:
В диму наша Троя — ридаймо!..
Мов птиця, почувши писк пташат,
Пісню почну; одначе,
Не ту, що, бувало,
На Пріамів опершися жезл,
Нею славила я
150] Світлих богів, а стопою тим часом
Лад одбивала фрігійський.
ПАРОД
З намету виходить перша половина хору.
ПЕРША ПОЛОВИНА ХОРУ
Строфа І
Що, Гекабо, за крик? Що за плач такий?