— А й справді моторошна історія, — сказала вона. — Правда, я тепер не розумію, хто кого там утопив. І яку участь брала в цьому місіс Траут?
— Вона не брала в тім участі, моя люба, — сказала міс Марпл. — Вона була лише персоною — не дуже приємною персоною — в нашому селі.
— О! — сказала Джейн. — У селі. Але в селі нічого не відбувається, чи не так? — Вона зітхнула. — Я переконана, у мене взагалі б не було мізків, якби я жила в селі.
Розділ дев'ятий
ЧЕТВЕРО ПІДОЗРЮВАНИХ
Розмова оберталася навколо нерозкритих і непокараних злочинів. Усі по черзі висловилися на цю тему: полковник Бентрі, його пухкенька й мила дружина, Джейн Гел'єр, доктор Ллойд і навіть старенька міс Марпл. Єдиною особою, яка промовчала, був той, чия опінія, на думку всіх, була б найавторитетнішою. Сер Генрі Клітерінґ, відставний комісар Скотленд-Ярду, сидів мовчки, підкручуючи собі вуса — чи, радше, погладжуючи їх, — і, здавалося, ледь помітно всміхався якійсь своїй внутрішній думці, що розважала його.
— Сер Генрі, — не витерпіла зрештою місіс Бентрі. — Якщо ви нічого не скажете, я закричу від розпуки. Чи справді так багато злочинів залишаються непокараними, чи їх не дуже багато?
— Ви думаєте про газетні заголовки, місіс Бентрі. Скотленд-Ярд знову спіймав облизня. А нижче довгий список нерозгаданих таємниць.
— Які насправді, гадаю, складають дуже низький відсоток від загальної кількості? — запитав доктор Ллойд.
— Атож, це справді так. Сотні злочинів, що розкриваються й виконавці яких отримують належне покарання, не так часто прославляють і оспівують. Але ж суть нашої розмови полягає зовсім не в тому, чи не так? Коли ми говоримо про не відкриті злочини і не розкриті злочини, то ми говоримо про дуже різні речі. До першої категорії належать усі ті злочини, про які Скотленд-Ярд ніколи й не чує, злочини, про які ніхто навіть не знає, що вони були скоєні.
— Але, я сподіваюся, таких злочинів небагато? — запитала місіс Бентрі.
— Ви так думаєте?
— Сер Генрі! Ви ж не хочете сказати, що їх багато?
— Я схильна думати, — сказала міс Марпл замисленим голосом, — що їх таки має бути дуже багато.
Чарівна стара дама, з її незворушним старомодним виглядом, промовила своє твердження тоном цілковитої безтурботності.
— Моя дорога міс Марпл… — Так прокоментував її слова полковник Бентрі.
— Звичайно, — провадила міс Марпл, — на світі дуже багато дурних людей. А люди дурні нічого не спроможні приховати, хоч би що вони робили. Але є також дуже багато людей, яких дурними назвати не можна, і тебе охоплює тремтіння, коли подумаєш про те, чого вони можуть накоїти, якщо їм бракує міцно вкорінених принципів.
— Атож, — погодився сер Генрі, — існує багато людей, які не є дурними. Як часто той або той злочин стає відомий лише тому, що його було скоєно вкрай невміло, і щоразу ти ставиш собі таке запитання: якби його було скоєно вміло, чи хтось коли-небудь про нього довідався б?
— Але ж це вселяє нам велику тривогу, Клітерінґу, — сказав полковник Бентрі. — справді, дуже велику тривогу.
— Та невже?
— Ви ще й жартуєте! А тут зовсім не до жартів.
— Ви кажете, злочин залишається не покараним; але чи це справді так? Не покараним із погляду закону, можливо; але причина й наслідок працюють поза межами закону. Сказати, що кожен злочин веде за собою своє покарання, — може, й банальність, а проте, на мою думку, немає нічого правдивішого.
— Можливо, можливо, — сказав полковник Бентрі. — Але це не робить менш серйозним… е… е… серйозним…
Він замовк, не знаючи, як закінчити свою фразу.
Сер Генрі Клітерінґ посміхнувся.
— Дев'яносто дев'ятеро людей зі ста, безперечно, поділяють вашу думку, — сказав він. — Але знайте, що насправді не провина має значення, а невинність. Та, на жаль, ніхто цього не розуміє.
— Я не розумію, — сказала Джейн Гел'єр.
— А я розумію, — втрутилася до розмови міс Марпл. — Коли міс Трент виявила, що з її сумки зникло півкрони, то особою, яка постраждала через це найбільше, була жінка, котра приходила робити їм поденну роботу, місіс Артер. Звичайно ж, Тренти подумали, що монету поцупила вона, але будучи людьми добрими й знаючи, що вона має велику родину й чоловіка-пияка, вони, природно, не стали вдаватися до крайніх заходів. Але їхнє ставлення до неї змінилось, і вони не стали залишати її вдома, коли йшли куди-небудь, а для неї це було великою образою; та й інші люди також почали ставитися до неї з недовірою. А потім раптом з'ясувалося, що винна гувернантка — місіс Трент побачила крізь двері її відображення в дзеркалі. Звичайнісінька випадковість — хоч я воліла б назвати це Провидінням. І саме це, я думаю, має на увазі сер Клітерінґ. Більшість людей схильні цікавитися лише тим, хто поцупив їхні гроші, а нерідко з'ясовується, що винна особа, яку вони підозрювали найменше, — як то буває в детективних романах. Але справжньою особою, для якої цей злочин був питанням життя або смерті, була бідолашна місіс Артер, яка не вкрала нічого. Саме це ви мали на увазі, чи не так, сер Генрі?
— Атож, міс Марпл, ви точно зрозуміли, що я хотів сказати. Поденній служниці пощастило в тому випадку, про який ви розповіли. Її невинність було доведено. Але деякі люди все життя мусять ходити під тягарем підозри, насправді не обґрунтованої.
— Ви думаєте про якийсь конкретний випадок, сер Генрі? — спробувала спіймати його на гарячому місіс Бентрі.
— Справді, місіс Бентрі, мені пригадався один конкретний випадок. То була дуже цікава справа. Справа, розслідуючи яку ми були переконані, що скоєно вбивство, але не мали найменшого шансу коли-небудь довести це.
— Певно, отруєння, — схвильовано видихнула Джейн. — Щось таке, після чого не залишається слідів.
Доктор Ллойд неспокійно засовався, а сер Генрі похитав головою.
— Ні, моя люба леді. Ішлося не про затруєну стрілу південноамериканських індіанців. Я хотів би, аби це було щось таке. Нам довелося мати тоді справу з чимось набагато прозаїчнішим — прозаїчним настільки, що ми не мали ніякої надії добутися до автора того злочину. Старий джентльмен упав на сходах і зламав собі шию; один із тих прикрих нещасливих випадків, які відбуваються мало не щодня.