Тричі мені являлась любов

Сторінка 42 з 49

Горак Роман

Про весілля Івана Франка і Ольги Хоружинської залишилось багато спогадів. Близькі Ольги згадували, що Франко не привіз із собою необхідних документів, потрібних для одруження іноземців із підданими Російської імперії, а тому весілля відбулося не у квітні, як хотіла Ольга, а в травні. Ольга, як стверджує Антоніна, вважала, що травневі шлюби нещасливі. Вона мріяла про красиве весілля: щоб молодий ішов до шлюбу у фраку та білих рукавичках, а вона у фаті і щоб неодмінно їхали четвіркою білих коней. Нічого подібного, звичайно, не було. Щоправда, молодий позичив фрак і білі рукавички, але до церкви йшли пішки. Та і як же їхати, коли церква була поряд і відділялась від квартири Трегубових лише вузеньким коридором.

На додачу перед виходом до вінця Франко побачив у бібліотеці Є. Трегубова один дуже цікавий давній документ і тут же у весільному одязі сів вивчати його.

Ті білі коні довго тривожили хвору уяву Ольги. Вона часто розповідала про них, а тому не дивно, що багато хто в це увірував. Людмила Старицька-Черняхівська у своїх спогадах пише, що молоді таки виїжджали кіньми з їх дому і ніби, коли бричка рушила, коні почали бити, — і тут всі згадали старе повір'я: б'ють коні — значить, бути шлюбу нещасливому...

Ольга до останніх днів жалувала, що вони обвінчались у травні. Якби у квітні, може б, життя склалося щасливіше. Франко і Ольга сфотографувалися у салоні В. Висоцького. Пізніше Франко вишле шлюбну фотографію Елізі Ожешко, вона збереже її і віддасть у музей Франка, що був тоді при Науковому товаристві ім. Шевченка.

На весільний обід було запрошено багато гостей і передусім тих, хто горнувся до "Громади". Молодих вітали, бажали здоров'я, успіху, багато дітей і "многая літа". Павло Житецький, поздоровляючи молодих, сказав, що в їхньому шлюбі він бачить відтворення сокровенної мрії українського народу, розділеного кордоном, про возз'єднання. Ці слова гості зустріли оплесками. Хтось крикнув "гірко", і молодий розгубився, не знаючи, що робити. Тоді Єлисей Кипріянович підказав йому. Після поцілунку Франка Ольга заплакала...

Київська таємна поліція слідкувала за Франком. Генерал Новицький дав розпорядження "зорко смотреть и докладывать" за всім, що відбувається на квартирі у Трегубових.

Опіка жандармів була така відчутна, що молоді змушені були виїхати з Києва. На вокзалі гості, які їх супроводжували, продовжували виголошувати тости, промови. Прощаючись, Є. Трегубов прошептав Ользі на вухо: "Глядіть, Ольго, щоб жилося Франкові добре вдома, а інакше вас отруять..."

Після від'їзду Івана Франка над учасниками весілля почалося слідство. На допит були викликані Трегубови, Житецький, Старицький та інші. На квартирах було проведено обшук. Симеона Трегубова, який вінчав молодих, звинувачували в тому, що він дав шлюб соціалістові. За всіма було встановлено таємний нагляд. Власникові пансіону "Минеральные воды" В. Качалі, де зупинявся Франко, було відмовлено у російському підданстві.

Після цих подій кияни вважали, що відтепер Франкові назавжди заборонять в'їзд на територію Російської імперії. Справді, в'їзд Франкові був заборонений, але пізніше, в 1892 році, за розпорядженням міністерства внутрішніх справ. Про цю заборону сам Франко довідався аж 1897 року, про що повідомив "Громадський голос":

"Тов. д-р Іван Франко хотів удати у власнім інтересі до Росії, тим часом російські урядники не пустили його за границю Австрії, заслонюючись якимсь секретним циркуляром, про котрий навіть російський консул у Львові не знає нічогісінько". Коли Наукове товариство ім. Шевченка делегувало Франка па археологічний з'їзд у Києві, Іван Франко звернувся до генерал-губернатора М. Драгомирова з проханням зняти цю заборону: "...Нижеподписавшийся... никогда ни в каком предосудительном действии ни в самой России, ни вообще против России уличен не был и в настоящее время намерен прибыть в Россию исключительно с научными целями, то надеется, что ваше превосходительство не откажет его прошению". Генерал-губернатор не задовольнив прохання Франка.

Ill

У Львові Іван Франко та Ольга вселяються у "партеровій кам'яниці" на вул. Голембій, 9 (нині вулиця Глібова). "Патріотичний" Львів одруження Франка з "росіянкою" чи, у кращому разі, "малороскою", зустрів неприязно. Львів'яни їх уникають, і вони живуть самотніми. "Живемо, як пустельники", — писав у той час Франко.

Лиш Осип Маковей часто навідує Франків і веде щоденник "про свої візити". Ось один із перших записів відвідин: "Фронт займають два покої і кухня. Укладання дуже поодиноке: в першій кімнаті два ліжка, комод, стіл, закиданий паперами. В другій кімнаті стоять шафи з книжками, стіл з паперами і ще кілька предметів. Простота можлива. З вікон видно Львів і замок". Франки, знаючи про матеріальну скруту Маковея, запрошують його обідати. Маковей записує: "Шість днів я в нього обідав".

На новий, 1887 рік Ольга їде до рідні в Київ, вона збирається стати матір'ю.

"Відколи ти виїхала, — пише Франко, — я прямо стався сам не свій, чую, що мені хибує цілої половини мого существа. Еге, Олічка, признаюсь тобі, я й не думав сам, що так сильно зжився з тобою. Ходжу цілими годинами по хаті, то по вулиці, щоб заповнити нуду, хапаюсь до роботи і рука опадає..."

Франко пише про те, як ходив шукати нову квартиру, та всюди великі ціни, а тому найкраще пересидіти в старій до літа, а там, може, ціни впадуть. "Бюджет наш на сей місяць так обтяжений, що бог його знає, як звести кінці... Рахунки записую всі докладно, так що, надіюсь, приїхавши, не будеш мала за що мене висікти. Здаєсь, після всего сказаного й зовсім лпшнє додавати, що я здоров і о тобі щохвилі згадую". Ольга прийшла до нього у найтяжчі хвилини життя, Ольга врятувала його. Вона — його спокій, його пристанище і захист.

З осені 1887 року Франко змінює квартиру і переходить жити па вулицю Зиблікевича, 6 (нині частина вул. Івана Франка). У Франків народився син, якого назвали Андрієм і ласкаво кличуть Андрусем, або Андрусиком. Василь Щурат про Франка того часу пише так: "Тоді Франко звертав на себе увагу прохожих не так занедбаним виглядом, як... гарно вишитим по народному передом і ковніром сорочки".