Він радиться з Драгомановим: "А от ще одну штуку хотів я Вам розказати і просити Вашої помочі і поради. Видавець липський Вільгельм Фрідріх започав видавання "Історії всесвітньої літератури" "in Eizeldarstellungen". Я подавав йому літом деякі звістки про нашу літературу й польську до його "Magazin fur die Literatur des In und Auslandes", і от він запросив мене опрацювати для його видавництва історію літератури української. Правда, розмір дає невеличкий — десять листів печаті, — але все-таки на 10-ти листках можна би, думаю, зладити гарну штуку... Я гадав би ось що зробити: коли б удалося розкрутити дещо грошей, поїхати за паспортом у Росію, в Київ, і там одно те, що призбирати матеріали, а друге — обговорити всю річ з ученими і критичними людьми, яких у нас в Галичині нема...
Не знаю тільки, чи можна буде мені безопасно їхати в Росію. Д. Антонович, бувши у Львові, запрошував мене і говорив, що, діставшися до Києва, міг би я там хоч в його домі пробувати спокійно, працюючи чи то в хаті, чи в бібліотеці. А паспорт я надіюсь дістати..."
22 січня 1883 року Франко приїхав у Львів, а слідом за ним полетіли рапорти в президію намісництва: "Франко приїхав до Львова і зупинився в Иосифа Ольшевського, по вул. Курницькій, № 1. Він має намір перебувати тут декілька днів для того, щоб порозумітися з професором учительської семінарії Омеляном Партацьким, редактором літературного журналу "Зоря" про історичну повість, яку закінчує для цього журналу.
30 минулого місяця приїхав до Львова Михайло Павлик, зупинився в готелі Лазаруса. Він має намір оселитися тут постійно. Зразу ж після приїзду дуже зацікавився розвитком соціалістичного руху в останній час. Він відновлює давнішні знайомства і намагається ввійти між студентську молодь. За ними встановлено віповідний поліцейський нагляд".
Франко зустрічається з М. Павликом, як і було домовлено раніше. М. Павлик погодився до співпраці над історією української літератури. Однак знову одна і та ж одвічна проблема — гроші. Без них Франко не може поїхати в Київ, без Києва він не може написати задуману роботу, гонорар за яку потрібен для організації спільного господарства. Однак доля знову посміхнулася Франку: у березні він отримує запрошення від Владислава Федоровича, а разом із запрошенням гроші, щоб приїхати у його маєток в село Вікно на Тернопільщині.
"Приїхав я, — повідомляє Франко про це М. Драгоманова. — Дає мені ось яку роботу: по його батькові Івану осталося багацько писем — філософія, а властиво соціологія, хоч і недокінчена, а крім того, велика кореспонденція від р. 1835 по 1870, всього 8 — 10 тисяч листів".
Федорович просить на основі цих листів написати біографію його батька Івана Федоровича, котрий у свій час був послом до віденського сейму. Франко погоджується, працює цілий місяць, а відтак на короткий час приїздить у Нагуєвичі. У селі крайня нужда. Зима затягнулась, не стало чим годувати худобу, котра з голоду гине. Переднівок обіцявся бути важким, голод заглядає у вікна навіть найзаможніших селян. "Погано жити на нашім Краснім Підгір'ю", — напише він М. Драгоманову. З Нагуєвичів він повертається в село Вікно.
У травні редакція "Зорі" оголошує передплату на повість Івана Франка "Захар Беркут". Невеликий гонорар від журналу, гроші, зароблені у Федоровича, дають Франкові надію на поїздку в Київ.
З Вікна він їде у Дрогобич і подає прохання дрогобицькому старості на видачу паспорта для поїздки в Росію, а одночасно з тим повідомляє Павлика: "Я незадовго, — пише він йому, — надіюсь на пару годин заїхати до Вас до Коломиї, бо буду в Станіславі, де маю виписувати різні старі папери і документи, тож, будь ласка, відпишіть мені, чи є Ви ще тамечки і де Вас шукати. Не знаю ще напевно, коли приїду, бо доперва нині пишу до Федоровича о гроші на дорогу. Думка є у мене їхати сеї осені до Росії і зібрати матеріал для історії укр[аїнської] літератури..."
26 вересня 1883 року дрогобицьке староство доносило президії намісництва: "Поспішаю донести ц. к. президії, що соціалістові Івану Франкові сьогодні я видав 6-ти місячний паспорт (для виїзду) до Росії (№ 75 пп), куди він їде, як твердить, для того, щоб зібрати матеріал на написання історії Червоної Русі. Під час перебування в Нагуєвичах вів себе зовсім спокійно. Коляжовський".
Отже, між 10 і 26 вереснем 1883 року Франко був у Станіславі. Чого їздив туди? Для біографів Франка ця поїздка так і залишилась загадкою.
У Франка на руках закордонний паспорт. Що ж було такого поспішного, що примусило його їхати у Станіслав? Робота над історією літератури? Станіслав не був тим містом, звідки він міг би щось почерпнути.
Можливо, він поїхав у справі організації комуни до Дзвонковських, яких він знав і у яких був невеликий запущений маєток? Він навмисне не пише про це в лисгі Павлику, а, скажімо, повідомляє його про це при зустрічі.
Можливо, причина була інша. Розповіді Фелікса та Гната Дашинських, Владислава Дзвонковського про гурток, що існував у Станіславі, про еміграцію, а також про Дескурів та інших керівників минулих повстань зацікавили Франка, і він починає збирати про них матеріал. Тема польської інтелігенції завжди цікавила Івана Франка.
Станіславські друзі Франка постійно згадують одне іі те ж ім'я — Юзефа Дзвонковська. З їх розмов виходить, що Юзефа надзвичайно вродлива, розумна дівчина з досить-таки поступовими і оригінальними поглядами. Хлопці не приховують перед Франком, що Юзефа була прикрасою їхнього гуртка і що всі вони були закохані в неї. Однак Юзефа нікому не відповіла взаємністю, хоч з усіма була однаково привітна, добра... Може, це від того, гадали вони, що Юзефа "високого походження". А може, вона посвятила себе чомусь високому, їм не зрозумілому. Вона таки справжня загадка. Про польську патріотичну літературу "духа" вона судить зовсім інакше, ніж інші, має свої думки відносно минулого польського народу і польської шляхти, досить цікаво висловлюється про поезії Міцкевича.
Розмови про Юзефу інтригують Франка. Інтригують настільки, що він прагне побачити її. У нього є трохи часу перед від'їздом до Києва, і він ще встигне заїхати до Дескурів, до Дзвонковських.