Юрій Олеша
ТРИ ТОВСТУНИ
Роман-казка
Переклав з російської ФЕДІР МАКІВЧУК
Частина перша
КАНАТОХОДЕЦЬ ТІБУЛ
Розділ І
НЕСПОКІЙНИЙ ДЕНЬ ДОКТОРА ГАСПАРА АРНЕРІ
Часи чарівників минули. Мабуть, їх ніколи не було насправді. Все це вигадки й казки для зовсім маленьких дітей. Просто деякі фокусники вміли так спритно обманювати всяких роззяв, що цих фокусників вважали за чаклунів і чародіїв.
Був такий доктор. Звали його Гаспаром Арнері. Наївній людині, ярмарковому гультяєві, недоучці-студентові він теж міг здатися чарівником. І справді, цей доктор виробляв такі дивовижні речі, що вони дійсно схожі були на чудеса. Звичайно, він не мав нічого спільного з чарівниками й пройдами, що обдурювали довірливий люд.
Доктор Арнері був учений. Мабуть, він вивчав близько ста наук. Принаймні в країні не було людини, ученішої і мудрішої за Гаспара Арнері. Про його ученість знали всі: і мірошник, і солдат, і дами, і міністри. А школярі виспівували про нього пісеньку за таким приспівом:
Як лисиць за хвіст ловить,
Воду з каменю робить,
Як здійнятись вище хмар,
Знає доктор наш Гаспар.
Одного разу влітку, у червні, коли видалась дуже хороша днина, доктор Гаспар Арнері надумав вирушити в далеку прогулянку, щоб зібрати деякі види трав і жуків.
Доктор Гаспар був людиною уже немолодою і тому боявся дощу й вітру. Виходячи з дому, він обмотував шию товстим шарфом, надівав окуляри від куряви, брав тростину, щоб не спіткнутися, і взагалі збирався на прогулянку з великою осторогою.
Цього разу погода була чудесна: сонце тільки те й робило, що сяяло; трава була така зелена, що в роті навіть з'являлося відчуття солодкого; літали пушинки кульбаби, насвистували птахи, легкий вітерець шелестів, як ефірне бальне плаття.
— Оце добре, — сказав доктор, — але все-таки треба взяти плащ, бо літня погода оманлива. Може задощити.
Доктор розпорядився по господарству, подув на окуляри, захопив свою схожу на валізу скриньку із зеленої шкіри й пішов.
Найцікавіші місця були за містом — там, де височів Палац Трьох Товстунів. Доктор частенько відвідував ці місця. Палац Трьох Товстунів стояв серед велетенського парку. Парк оперізували глибокі канали. Над каналами звисали чорні залізні мости. Мости охороняла палацова варта — гвардійці в чорних клейончатих капелюхах з жовтими пір'їнами. Довкола парку аж до обрію тяглися луги, що рясніли квітами, гаї та стави. Тут було чудове місце для прогулянок. Тут росли найцікавіші види трав, тут дзижчали найкрасивіші жуки і співали найспівучіші птахи.
"Але пішки йти далеко. Я дійду до міського валу і найму екіпаж. Він довезе мене до палацового парку", — подумав доктор.
Біля міського валу народу було більше, ніж завжди.
"Хіба сьогодні неділя? — здивувався доктор. — Не думаю. Сьогодні вівторок". Доктор підійшов ближче. Вся площа була заповнена народом. Доктор побачив ремісників у сірих сукняних куртках з зеленими вилогами; моряків з обличчями кольору глини; заможних городян у барвистих жилетах та їхніх дружин, спідниці яких нагадували кущі троянд; торговців з карафками, лотками, морозивницями і жаровнями; худих вуличних акторів, зелених, жовтих і строкатих, неначе зшитих із клаптикової ковдри; зовсім маленьких хлоп'ят, які тягли за хвости рудих веселих собак.
Усі юрмились перед міською брамою. Величезна, висока, як будинок, залізна брама була наглухо зачинена.
"Чому зачинена брама?" — здивувався доктор.
Натовп вирував, усі голосно розмовляли, кричали, лаялись, сварилися, але до пуття нічого не можна було второпати. Доктор підійшов до молодої жінки, що тримала на руках товсту сіру кішку, і спитав:
— Будьте ласкаві, поясніть, що тут відбувається? Чому людей так багато, яка причина їх хвилювання і чому зачинена міська брама?
— Гвардійці не випускають людей з міста…
— Чому ж їх не випускають?
— Щоб вони не допомогли тим, які вже вийшли з міста і пішли до Палацу Трьох Товстунів.
— Я нічого не розумію, громадянко, і прошу мені вибачити…
— Ой, та невже ви не знаєте, що сьогодні зброяр Просперо і гімнаст Тібул повели народ, щоб взяти штурмом Палац Трьох Товстунів?
— Зброяр Просперо?
— Так, громадянине… Вал високий, і по той бік засіли гвардійські стрільці. Ніхто не вийде з міста, і тих, що пішли із зброярем Просперо, палацова гвардія переб'є.
І справді, гримнуло кілька дуже далеких пострілів.
Жінка впустила товсту кішку. Кішка ляпнулась на землю, як сире тісто. Натовп заревів.
"І я проґавив таку значну подію, — подумав доктор. — Щоправда, я цілий місяць не виходив з кімнати. Я працював на самоті. Я нічого не знав…"
У цю мить десь ще далі вдарила кілька разів гармата. Гуркіт застрибав, як м'яч, і покотився по вітру. Не тільки доктор злякався і поспішно відступив на кілька кроків — весь натовп шарахнув і розвалився. Діти заплакали; голуби розлетілися, залопотівши крилами; собаки присіли і почали вити.
Залунала сильна гарматна стрілянина. Гармидер знявся страшенний. Натовп насідав на браму і кричав:
— Просперо! Просперо!
— Геть Трьох Товстунів!
Доктор Гаспар зовсім розгубився. Його помітили у натовпі, адже багато городян знало доктора в обличчя. Дехто кинувся до нього, немовби шукаючи захисту. Але доктор сам мало не плакав.
"Що там робиться? Як дізнатися, що там робиться, за міською брамою? Може, народ перемагає, а може, всіх уже перестріляли!"
Чоловік десять побігли в той бік, де від площі починалися три вузенькі вулички. На розі стояв будинок із високою старовинною баштою. Разом з іншими доктор вирішив вилізти на башту. Внизу була пральня, схожа на лазню. Там було темно, як у підвалі. Вгору вели кручені сходи. У вузенькі віконечка пробивалось світло, але його було мало, і всі піднімалися повільно, з великими труднощами, тим більше, що сходи були дуже старі, з поламаними поручнями. Неважко уявити, з якими зусиллями і хвилюванням доводилось підніматись докторові Гаспару на самий верх башти. В усякому разі, ще на двадцятій сходинці у темряві пролунав його крик:
— Ох, у мене лопається серце, і я загубив каблука!
Плащ доктор загубив ще внизу, після десятого пострілу з гармати.
На башті була площадка з камінними поручнями. Звідси відкривався краєвид щонайменше кілометрів на п'ятдесят довкола. Ніколи було милуватися краєвидом, хоча краєвид заслуговував на це. Усі дивилися в той бік, де відбувалася бійка.