Крок за кроком стежив він за доньєю Люс і, довідавшись про експедицію генерала, вирушив слідом за його загоном в прерію з підступним наміром викрасти дівчину при зручній нагоді. Здійснити цей намір, як ми це вже бачили, йому не пощастило і кінець кінцем він вирішив добитися свого силою.
Напасти на табір мексиканців несподівано, завдяки самопожертві капітана Агвіляра, теж не пощастило, а невдача першої атаки розхолодила його людей до такої міри, що йому насилу вдалося умовити їх зробити ще одну спробу.
Тепер він вирішив вдатися до нової хитрості. Він наказав своїм бандитам якнайкраще заховатись і до ночі не виявляти ніяких ознак життя, навіть якщо мексиканці робитимуть вилазку. Він сподівався, що в такий спосіб йому вдасться приспати пильність обложених і ввести їх в оману.
Цей хитрий план зрештою увінчався успіхом.
Сонце вже заходило. Червоний відблиск вечірньої заграви палав на верховітті дерев та на вершинах скель, і легкий вітерець освіжав повітря.
Глибоку тишу порушували тільки крики диких птахів, які жадібно живилися трупами вбитих під час першої атаки бандитів.
Сумно дивився генерал на цей страшний бенкет. Невже й тіло капітана Агвіляра, який віддав за них своє життя, спіткає така доля? Ні, цього не можна допустити! Генерал вирішив перенести тіло капітана в табір і поховати його. Вибравши чотирьох найсміливіших солдатів, він вийшов з ними з табору й повів їх до того місця, де відбувалася жорстока сутичка між відважним юнаком і озвірілими піратами.
Знайти труп капітана було неважко. Він лежав під деревом горілиць, тримаючи в одній руці пістолет, а в другій кинджал. Здавалося, і після смерті він викликав на бій своїх ворогів.
В похмурому мовчанні солдати поклали останки свого молодого командира на схрещені рушниці й повернулись до табору.
Генерал, взявши заступ, сам викопав юнакові могилу. Потім він обнажив голову й з молитовником в руках почав читати похоронну відправу. Донья Люс і всі присутні із сльозами в голосі вторували йому.
Ніщо не порушувало урочистої церемонії. Коли присутні віддали останню шану тілу героя, його загорнули в плащ, опустили в могилу, поклали біля нього зброю і закидали землею.
Тим часом настала ніч. Перевіривши варту, генерал порадив своїй племінниці трошки відпочити, а сам ліг біля входу до її намету.
Перші три години минули спокійно, і генерал задрімав.
В цей час двадцять бандитів крадькома перелізли через укріплення табору і, перше ніж вартові встигли зчинити тривогу, всіх їх повбивали. Відтак, уже не ховаючись, вони, несамовито виючи, вдерлися до табору. Почалася страшна різанина й грабіж.
Уактено відразу кинувся до намету доньї Люс, але наштовхнувся там на непередбачену перешкоду в особі генерала та семи-восьми відданих йому людей. Старий воїн вирішив заплатити за врятування племінниці ціною свого життя й стояв перед входом до намету, озброєний пістолетом і кинджалом. Побачивши його, Уактено завагався і не зважився відразу піднести на нього руку.
— Дайте мені пройти! — крикнув він, погрожуючи кинджалом,
— Спробуйте! — відповів генерал, наводячи на нього пістолет.
Вони кинулись один на одного: бандити й солдати наслідували їх приклад.
Це була жорстока, нещадна боротьба. Солдати не сподівалися пощади від ворога й стояли на смерть, їх було значно менше, і незабаром усі вони полягли як один.
Найдовше вистояли генерал і його негр Юпітер. Озброєний величезним дрюком, негр довго й уперто відбивався від тих, хто намагався захопити його хазяїна. Одним ударом оглушав він кожного, хто наважувався надто близько підійти до генерала, і бандити нічого не могли з ним вдіяти, аж поки не накинули на нього ласо й напівзадушеного повалили на землю.
Ватажок бандитів щадив життя генерала. Про всяк випадок він хотів мати дядька доньї Люс своїм заложником і під час битви оберігав його від ударів своїх бандитів. Тому генерал дістав лише кілька незначних ран і продовжував уперто відбиватись. Однак боротьба помітно підтяла його сили, і він, нарешті, впав. Уактено блискавично підскочив до нього й зв'язав своїм поясом.
Відтак, перестрибнувши через розпростерте тіло зв'язаного старого воїна, негідник кинувся всередину намету. І тут його чекало розчарування: там не було нікого. Донья Люс зникла.
Це відкриття приголомшило Уактено. Він негайно скликав людей і наказав оточити намет. В шаленій люті перекидав він тюки, за якими, на його думку, могла сховатися утікачка, але все було марно. Дівчини ніде не було. Вона зникла, мов привид, не залишивши за собою ніяких слідів.
Яким же чином пощастило їй втекти, коли табір був оточений з усіх боків?
Марно намагався Уактено розгадати цю таємницю. Ще раз оглянувши намет, він вибіг з нього і став блукати по табору, пильно придивляючись до всього навкруги. Якщо доньї Люс якимсь дивом вдалось утекти, думав він, то йому неважко буде її знайти. Куди подінеться вона сама серед ночі, не знаючи дороги?
Тим часом у таборі тривав нестримний грабунок. Пірати перекидали вантаж, мішки з припасами, оббирали мертвих і в гонитві за здобиччю забули про все на світі.
Раптом десь поблизу пролунали постріли й розлігся пронизливий крик. Дощ куль посипався на грабіжників. Тієї ж миті біля табору з'явилися індійці, а за ними трапери з Щирим Серцем, Веселою Вдачею і Чорним Лосем на чолі.
Становище піратів відразу стало критичним. Розрядивши свої пістолети й рушниці, вони, мов зграя яструбів, порозліталися хто куди й зникли в темряві ночі, захопивши з собою пораненого генерала та його відданого негра Юпітера. Уактено пішов з табору останнім. Розлючений невдачею, він, однак, не відмовився від свого наміру й гарячково обмірковував нові плани лиходійства й помсти.
Оглядаючи розгромлений, усіяний трупами й пораненими табір, Щире Серце проклинав себе за запізнення. Після короткої наради, Орлина Голова і його воїни кинулися в погоню за бандитами, а Щире Серце залишився господарем табору й негайно наказав обшукати всі хащі, високу траву та скелі, що з усіх боків обступили узгір'я.
Під час цього огляду мисливці в дуплі величезного дерева знайшли молоду служницю доньї Люс — Фебе та двох солдатів. Усі вони були налякані до смерті. Нещасні вважали, що вони все ще в руках піратів, і Щирому Серцю насилу вдалося їх заспокоїти. Привівши їх до намету, він попросив розповісти про щойно минулі події. Молода метиска відразу впізнала Щире Серце, і її не довелося довго умовляти. Докладно розповіла вона про все, що сталось.