А он "геркулеси" ходять, повагом, весь час м'язи напружуючи і груди вперед випинаючи. І в кожного на руці номерок на резинці — від гардероба, — ніби всі "геркулеси" кимось пронумеровані.
— Здоров, Гарик!
— Привіт, ШурикІ
— Чао, Марик!
Це "геркулеси" між собою вітаються, не зупиняючись і голови не повертаючи, щоб не втратити статечність фігури. І всі оці нумеровані індикуваті Марики, Гарики і Шурики відрізнялись од решти людей тим, що були розмальовані татуїровками. Татуїровки були у них де тільки хочеш — на руках, на грудях, на ногах і навіть на спині. І чого тільки не було "виколото": і кораблі, і орли, і звірі, і жінки, і кинджали, і різні мудрі тексти, наприклад: "Смерть за измену" абощо Це по-перше. А по-друге, у всіх у них щось висіло на шиї. Такий собі лаяцюжок, а на ланцюжку або підківка, або бляха, або якась жіноча брошка, або ключ, або просто ланцюжок без нічого, або навіть... хрестик. І дивно було бачити хресінк на грудях, де був виколотий піратський корабель, кинджал та ще й оте "Смерть за измену". Ясно, що той хрестик нічого спільного з богом не мав, що то було просто модно.
"Чого доброго, у них ще попівська ряса в моду може увійти, — подумав я — І ходитимуть тоді київські Гарики у попівських рясах по Хрещатику..."
А он дядько який дивний. Там, де в людей волосся (на голові, наприклад), — у нього — лисина, а там, дев людей голо (на спині, наприклад), — у нього густа руда шерсть —як у ведмедя. А він лежить, загоряє. От дивак! Хіба шерсть може загоріти? До тіла ж сонцю крізь ту вовну не пробитися.
А он дід який! Із води тільки-но вискочив і ну гімнастику робити — присідає, на руках од землі оджимається, підстрибує — як хлопчик. Сам худий-худий, зверху лисина, а по боках і ззаду голови довге волосся аж до плечей. І усміхається на весь рот, підморгує комусь. Оце дід! Тю! Ви гляньте, що там робиться! Стара бабуся, сива й зморшкувата, у теніс . чи, як його, у бадмінтон ракеткою вимахує Так вимахує, що аж в очах мигтить. Ого-го! Цікаво було б подивитися на нашу бабу Триндичку з такою ракеткою. Все село б збіглося А тут ніхто й уваги не звертає.
Інтересні діди й баби в Києві. Якісь хлоп'якуваті. Наче старі діти. А молоді паруб'ята навпаки. Ондо йдуть двоє. Ну, років по двадцять, не більше. І обидва бородаті. Дива!
А он якась тьотя спить під деревом Загорнулася з головою у ковдру і хропе. Чого вона на пляж прийшла — незрозуміле Дома ж під ковдрою краще виспатись можна.
А скільки дітей! Дітей скільки на пляжі! Тільки й чути:
— Сьомо,вийди з води! Сьомо,вийди з води!
— Галочко, не запливай! Пливи назад!
— Сашо, де твої черевики? Де твої черевики, я тебе питаю?
— Алику,зніми мокрі труси.
— Толю, оддай йому м'яч, Толю! Це ж не твій м'яч, це його м'яч.
— Яшо, за вредність ти сьогодні купатись більше не будеш. Не будеш... За вредність...
— Фаню, ти знов насипала піску в мої черевики! Ану висип зараз же!
— Мамочко, ну з'їж яєчкої — Це говорить товста тьотя у смугастому купальнику, що тримає в руці облуплене яйце. А "мамочка" — товстий мордатенький здоровань років дванадцяти — одвертає кирпу і кривиться — не хоче.
— Мамочко, ну з'їж, я тебе прошу! — благає тьотя. А он з води захоплено верещить худенький жевжикуватий дошкільник років шести:
— Мамо, вода! Мамо, Дніпро! Мамо, я купаюсь! Мамо, вода! — наче ніколи в житті води не бачив і не купався ніколи.
Ми підійшли до самої води і почали роздивлятися, де б його покласти речі, коли роздягнемось. Між іншим, дивлячись на Дніпро, що кишів людьми, я подумав. "От якби хтось тонув, а ми його врятували. Краще б, звичайно, якби якесь дитинча тонуло — легше рятувати..."
То була наша постійна, поки що нездійсненна мрія — когось врятувати і взагалі стати героями. Особливо добре було б отак привселюдно, щоб усі бачили... Чого б оце тому жевжикуватому галалайку не булькнути, наприклад... Ми б його вмить —раз! — і будь здоров . І у "Вечірньому Києві" на другий день заголовок: "Юні герої з Васюківки".
— З "Вечірнього Києва" якраз цікавилися вчора, — почув я раптом веселий голос. І здригнувся — ніби хтось підслухав мої думки. Поряд з нами розмовляли двоє дядечків. Один, невисокий, кругловидий, стояв по коліна у воді. Другий, широкоплечий, з гачкуватим носом, стояв на піску біля самісінької води. Він був уже одягнений (мабуть, ішов додому), тільки босий, черевики тримав у руці.
— Все розпитували про роль царя, — вів далі кругловидий — Ні, кажу, нема про що говорити. Як буде готово, тоді й приходьте.
— Правильно, — підтримав "гачкуватий". — Ніколи не можна розказувати зарані. Я терпіти не можу, коли ото діляться творчими планами, обіцяють, беруть зобов'язання, а потім... пшик! — і нічого нема. Отож ні пуху ні пера! Я побіжу, бо вже й так запізнююсь на радіо!.. Бувай! Привіт Галинці. Я заскочу днями... Будинок я пам'ятаю... А квартира, якщо не помиляюсь, тринадцята? Так?
— Так так! Тринадцята! Заходь обов'язково! Бувай! — весело усміхаючись, гукнув кругловидий, а коли "гачкуватий" одбіг, неголосно, але так, що ми почули, буркнув:
— К чорту!
Ми з Явою перезирнулись і усміхнулися. Ми знали, що коли кажуть "ні пуху ні пера", треба посилати к чорту, але щоб це робив дорослий — уперше чули.
Кругловидий артист рвучко ступив кілька кроків, збираючись пірнути, і раптом спинився, звівши руки догори:
— Ух ти! Годинника забув зняти!
Обернувся, побачив нас:
— Хлопчики, будьте друзями, покладіть отам на сірі штани, щоб мені не вертатися. — І простягнув годинника. Я стояв ближче до нього, я й узяв. А артист одразу — шубовсть у воду і поплив кролем, спінюючи ногами воду, як моторний човен. Здорово плаває!.. Кілька секунд ми дивилися, як він пливе. І раптом десь ліворуч почувся зойк.
— Ой! Утонув! Утонув!.. Утопленика витягли!
— Де?
— Де? — аж підскочили ми. І кинулися туди, куди вже бігли люди.
А що? Коли б при вас кричали "утонув! утонув!", ви б хіба стояли на місці? Ви б, забувши все на світі, теж кинулися туди. Тим паче, коли ви тільки-но думали про те, щоб кого пебуть урятувати! Може ж, ви там ще знадобитесь... Та й до того якщо врахувати, що ви ще ніколи в житті не бачили справжнього живого утопленика... Тобто не живого, звичайно... а взагалі... ну, одним словом, утопленика.