ДІЯ ДРУГА
СЦЕНА 1
Афіни. Кімната в домі одного з сенаторів.
Входить сенатор з паперами в руці.
Сенатор А ще п'ять тисяч — у Варрона; дев'ять —
У Ісідора, а з моїми разом
Це буде двадцять п'ять. І трат безумних
Не припиняє! Ні, він не зуміє
Продержатися так, це неможливо!
Як треба грошей, вкрадь собаку в старця
Й віддай Тімонові — й почне собака
Монети карбувати. А як схочеш
За одного коня дістати двадцять,
Тімонові віддай його й нічого
В заміну не проси — і від коня
Приплід багатий матимеш. У нього
І воротар не стереже ворота,
А з усміхом запрошує до двору
Всіх перехожих. Ні, це неможливо!
Він явно розоряється. Гей, Кафіс!
Ти чуєш, Кафісе?
Входить Кафіс.
Кафіс До ваших послуг.
Сенатор Візьми свій плащ і миттю до Тімона,
Скажи, хай верне борг. Не відступайся
Перед відмовками, стій на своєму.
Коли ж, отак узявши в праву руку
Свій капелюх, він скаже: "Уклонись
Від мене панові",— скажи йому,
Що гроші вкрай потрібні, що без них
Я обійтись не можу, що всі строки
Уже минули і що мій кредит
Прострочені розписки підірвали,
Що я люблю його і поважаю,
Але не дам собі скрутити шию
Задля його мізинця. Невідкладні
Мої потреби, і не слів пустих,
А грошей, грошей жду я! Не барися ж!
Напорнішим, вимогливішим будь!
Бо я боюсь — коли все пір'я в нього
Ті вискубуть, кому воно належить,
Лишиться голим дурнем наш Тімон,
Що нині сяє феніксом. Іди ж бо!
Кафіс Біжу.
Сенатор "Біжу!" Та захопи розписки
І строки не забудь!
Кафіс Гаразд!
Сенатор Ну, йди!
Виходять.
СЦЕНА 2
Там же. Зала в домі Тімона.
Входить Ф л а в і й з пачкою рахунків у руках.
Флавій Ні впину, ані міри! Як безумний!
Усе марнує і не може більше
Ні втрат поповнити, ні зупинити
Потоку буйного! Не хоче бачить,
Як випливає з рук його багатство,
Ні думати про те, що буде завтра.
Ніхто серед людей, щоб добрим буть,
Не обирав таку непевну путь.
Що ж діяти? Аж поки не дошкулить,
Він не захоче й слухати. Хай тільки
Із полювання вернеться, про все
Я навпрямки скажу йому. О горе,
О горе, горе!
Входять Кафіс і слуги Ісідора та Варрона
Кафіс Гей, Варроне, здрастуй!
По гроші, га?
Слуга Варрона А ти?
Кафіс І я по гроші.
А, Ісідор! Ти теж за тим?
Слуга Ісідора Я теж.
Кафіс Якби ж то повернули їх!
Слуга Варрона Навряд.
Кафіс А ось і пан.
Входять Тімон, Алківіад, вельможі та інші,
Тімон Що ж, пообідаймо, Алківіаде,
Та й знову в поле.
(До Кафіса)
Ти до мене? З чим?
Кафіс 3 реєстром позик, ваша милість.
Тімон Позик?
А звідкіля ж ти?
Кафіс Я з Афін.
Тімон Звернись
До управителя.
Кафіс Добродію, він тільки обіцяє
Та відкладає з дня на день. Тим часом
Хазяїнові трапилася пильна
Потреба в грошах. Він уклінно просить.
Надіючись на ваше благородство,
Все повернути, що йому належить.
Тімон Мій добрий друже, я прошу тебе
Зайти до мене завтра.
Кафіс Ваша милість...
Тімон Не сперечайся ж.
Слуга Варрона Пане, від Варрона
Я посланий.
Слуга Ісідора А я від Ісідора.
Він вас уклінно просить розплатитись.
Кафіс Якби ви знали, як потрібні гроші
Моєму панові!
Слуга Варрона Ваш борг давно
Прострочений. Минає шостий тиждень...
Слуга Ісідора Зі мною вже не хоче й говорити
Ваш управитель. І тому до вас
Тепер я посланий.
Тімон Заждіть-но, дайте
Отямитись.
(До гостей)
Панове, йдіть до зали.
Я скоро буду знов до ваших послуг.
Алківіад і вельможі виходять.
(До Флавін)
Іди до мене, розкажи, будь ласка,
Що сталося? Чому мене так гучно
Зустріли тут і вимагають сплати
Прострочених боргів? Чому мене
Так осоромлено?
Флавій
(до слуг)
Панове, от що:
Нам зараз ніколи, Свою настійність
Ви загнуздайте до кінця обіду,
А я тим часом панові з'ясую,
Чому борги не сплачено.
Тімон Гаразд.
Хай буде так. Та пригости їх добре.
(Виходить)
Флавій Будь ласка, йдіть за мною.
Входять Апемант і блазень.
Кафіс
(до слуг)
Пождіть-но, пождіть! Ось іде блазень з Апе-
мантом. Давайте пожартуємо з ними.
Слуга Варрона Ану його, він вилає нас.
Слуга Ісідора Хай його чума візьме, собаку!
Слуга Варрона
(до блазня)
Як твої справи, дурню?
Апемант Це ти у своєї тіні питаєш?
Слуга Варрона Не до тебе річ.
Апемант Звичайно ж, не до мене. Ти звертаєшся сам до
себе.
(До блазня)
Ходімо звідціля.
Слуга Ісідора
(до слуги Варрона)
От дурень і завис на тобі!
Апемант Ти ще стоїш, а не висиш на ньому.
Кафіс Хто ж тепер дурень?
Апемант Той, хто останній озвався. Ех, ви, нещасні
волоцюги, лихварські полигачі! Звідники поміж золотом та злид-
нями!
Всі слуги— Хто пак ми такі, Апеманте?
Апемант Осли,
Всі слуги Чому?
Апемант Тому, що самі не знаєте, хто ви такі, й питаєте
в мене. Побалакай з ними, блазню!
Блазень Як ся маєте, панове?
Всі слуги Красненько дякуємо, ласкавий блазню. А що по-
робляє твоя пані?
Блазень Якраз гріє воду патрати таких курчат, як ви
лотілось би мені побачити вас у "Корінфі"!
Апемант Чудово! Дякую!
Входить паж.
Блазень Диви, паж моєї пані!
Паж
(до блазня)
Як справи, капітане? Що ти поробляєш у цьому
великорозумному товаристві? Як ся маєш, Апеманте?
Апемант Якби була в мене в роті різка, я відповів би
гак, щоб це пішло тобі на користь.
Паж Прошу тебе, Апеманте, прочитай мені написи
на цих листах. Я не знаю, який з них кому.
Апемант Хіба ти не вмієш читати?
Паж Не вмію.
Апемант Отже, небагато науки пропаде в той день, коли
тебе повісять. Цей — до Тімона, цей — до Алківіада. Іди собі. Ти
народився байстрюком, а помреш звідником.
Паж А ти народився собакою, собакою й здохнеш з
голоду. Не відповідай, я вже пішов!
(Виходить)
Апемант Отак утікаєш ти й від ласки богів. Слухай, блаз-
ню, я хочу піти разом з тобою до Тімона.
Блазень І покинеш мене там?
Апемант Якщо Тімон у себе.
(До слуг)
А ви троє служите у лихварів?
Всі слуги Так, тільки краще б вони нам служили.
Апемант І я б цього хотів... щоб вони вас так обслугову-
вали, як кат злодія.
Блазень Ви слуги трьох лихварів?
Всі слуги Еге ж, блазню.
Блазень Мені здається, немає такого лихваря, який би
не держав на службі блазня. Моя пані теж лихварка, а я в неї
за блазня. Коли люди позичають у ваших хазяїв, вони приходять
сумні, а додому йдуть веселі. А в дім до моєї пані вони заходять
весело, а виходять безрадісно. Знаєте причину?
Слуга Варрона Спробую відгадати.
Апемант Відгадай же й покажи нам, що ти розпусник
і шахрай, хоч це, правда, й не зменшить пошани до тебе.
Слуга Варрона А що таке розпусник, блазню?
Блазень Добре вдягнутий блазень і трохи схожий на те-
бе. Це — мара. Іноді вона з'являється в образі вельможі, іноді
в образі адвоката, а часом як мудрець, у якого, крім філософ-
ського камінця, є ще й пара власних; частенько з'являється вона
в образі лицаря. А взагалі — блукає серед людей в усіх образах,
притаманних чоловікові від тринадцяти до вісімдесяти років.
Слуга Варрона А ти не зовсім дурень.
Блазень Так само, як ти не зовсім мудрець: тобі не ви-
стачає стільки розуму, скільки в мене дурості.
Апемант Така відповідь гідна Апеманта.
Всі слуги Розступіться, розступіться, Тімон іде!
Входять Тімон і Флавій.
Апемант Ходім зі мною, блазню! Ходім!
Блазень Я не завжди слухаюсь закоханого, спадкоємця
і жінки. Іноді слухаюсь філософа.
(Виходить разом з Апемантом)
Флавій
(до слуг)
Пройдіть сюди. Ми потім поговорим.
Слуги виходять.
Тімон Я вражений. Чому всієї правди
Ти досі не сказав мені, щоб я
Ощадливіше жив?
Флавій Ви не хотіли
І слухати, коли пропонував я...
Тімон Пусте! Ти, мабуть, річ про це заводив,
Коли я був не в настрої, а нині
Цим виправдатись хочеш.
Флавій О мій пане!
Я ж вам приносив, ще й не раз, рахунки
І клав їх перед вами, але ви
їх відкидали, кажучи, що досить
Вам чесності моєї. А коли
Наказували щедро оплатити
Дешевий подарунок, головою
Хитав я тільки й плакав. І не раз
Я вас благав, порушуючи звичай,
Ощадніш витрачати ваші гроші;
Не раз я чув од вас гіркі докори,
Коли вас порівняти умовляв
Відплив прибутків із припливом боргу.
Мій любий пане, хоч уже й запізно,
Та краще, як дізнаєтесь тепер,
Що все багатство ваше не покриє
І половини боргу.
Тімон То продай
Мої маєтки.
Флавій Всі вони в заставі,
А деякі й пропали вже. А те,
Що залишилося, не зможе й пельку
Сьогодні лихварям заткнуть. А завтра
Настигнуть інші. Як же ми сей час
Переживем? Полагодим рахунки?
Тімон Моя земля тяглася аж по самий
Лакедемон.
Флавій Мій добрий пане, світ —
Це тільки слово, і якби увесь
Він вам належав, ви б його збулися
Єдиним подихом.
Тімон Ти правду кажеш.
Флавій Якщо ви розпорядливість мою
І чесність запідозрите, нехай
Якнайстрогіше судді перевірять
Всі наші справи. Свідок бог! Коли
Тут годувались юрби галасливі
И вином розлитим плакали льохи,
І всі покої сяяли огнями
Та п'яними піснями завивали,
Я у спустошений курник ховався
І сльози лив.
Тімон Прошу тебе, замовкни.
Флавій О небо, я казав, який він щедрий!
І як багато ласого добра
Ті мугирі й раби пожерли за ніч!
Хто з них Тімонові не рад служити?
Хто серце, меч і все своє багатство
Тімонові віддати не готовий?
Тімонові, найкращому між кращих!
А зникли гроші — пропадає й голос
В облесників, і настає похмілля.
Війнуло холодом — і мух не стало!
Тімон Покинь свої повчання. Я ніколи
Гулякою розбещеним не був.
Хоч нерозумно жив, та з чистим серцем.
Чому ж ти плачеш? Як ти можеш думать,
Що друзі у біді мене полишать?
Опам'ятайся! Ледве з бочки дружби
Я вийму чіп і вивірить серця
Захочу позичкою, то напевне
Так само легко зможу скористатись
І друзями, й багатством їх, як зараз
Тебе примусити заговорити.
Флавій Нехай же все це збудеться!
Тімон Я лихо
Вважатиму за благо: перевірю
Я друзів ним — і ти тоді побачиш,
Як помилився ти в моїх достатках.
Моє багатство — друзі. Гей, сюди,
Фламінію, Сервілію!
Входять Ф л а м і н і й, С є р в і л і й та інші слуги.
Сервілій Я тут!
Тімон Я розішлю вас поодинці. Ти йди до Луція, а ти
до Лукулла; я полював з ними сьогодні. А ти — до Семпронія.
Привітайте їх від мене й скажіть, що я радий скористатися на-
годою і звертаюсь до них з проханням позичити мені грошей. Ну,
хоч би п'ятдесят талантів.
Фламіній Все зробим, ваша милість.
Флавій
(убік)
Лукулл і Луцій? Гм...
Тімон
(до іншого слуги)
Ти — до сенаторів. На їх увагу
Я маю право, бо своїй вітчизні
Я чесно послужив. Скажи, щоб зараз
Мені прислали тисячу талантів.
Слуга виходить.
Флавій Я вже насмілився до них звернутись,
Бо думав, що найкраще перед ними
Прислужиться печатка ваша й підпис.
Вони лиш головами похитали —
І повернувся я ні з чим додому.
Тімон Невже це правда? Як могло це бути?
Флавій Вони одноголосно заявили,
Що саме скрута в них... що грошей мало...
Що руки в них не вільні... що вони...
Вас поважають... що вони хотіли б...
Що це недобре... що й достойним людям
Трапляється спіткнутися... бажають
Вам усіляких благ... жаліють... потім,
Важливішими справами зайнявшись,
Незадоволено кривились, косо
На мене позирали і з такою
Холодною байдужістю кивали,
Що заморозили в мені бажання
Провадити розмову.
Тімон Хай боги
За це відплатять їм! Підбадьорися!
Невдячність тих дідів — цілком природна,
Бо зсілась їхня кров, і захолола,
І ледве цідиться. У них замало
Вже теплоти, тому вони й недобрі.
Людська природа, хилячись до смерті,
Готується до трудних, довгих мандрів.
(До одного із слуг)
Навідайсь до Вентідія.
(До Флавін)
Не треба
Журитися. Ти чесний і надійний.
По щирості, ні в чому ти не винен.
(До слуги)
Недавно поховав Вентідій батька
І спадщину велику відібрав.
Коли в тюрмі він був, забутий всіми,
Я визволив його за п'ять талантів.
Вклонись від мене і скажи йому,
Що тільки крайня змусила потреба
Про борг йому сьогодні нагадати.
Слуга виходить.
(До Флавія)
Як їх одержиш, передай відразу
Тим посланим, що сплати вимагають
Негайної. Мовчи! Забудь і гадку,
Що друзі нас допустять до упадку!
Флавій Ця думка — ворог наш. Хто щедрий, пане,
Той бачить щедрих скрізь, куди не гляне.
Виходять.