"2 — го Сердобський полк здався нам. Всі солдатики роззброєні, чоловіка двадцять з них, которі були забухтіли, Боїатирьов звів Зі світу : наказав порубати. Здали нам чотири гармати (але замки, прокляті комуністи — батарейці встигли поздіймати),, понад 200 набоїв та 9 кулеметів. У нас — велика радість. Червоноармійці пороз-затикаємо по піших сотнях, примусимо їх бити своїх. Як там у тебе ? Да, мало не забув. Захоплено твоїх земляків — комуністів: Котлярова, Кошового і багатьох єланських. Всім їм урвуть нитку по дорозі до Вешок. Якщо дуже нуждается патронами, повідом дим подавцем — вишлемо штук 500. Кудінов".
— Ординарця !— гукнув Григорій.
Прохір Зиков підбіг зараз же, але, бачачи, що Григорій Змінився на виду, з переляку навіть під козирьок узяв:
— Що накажеш?
—— Рябчикова! Де Рябчиков ?
— У хвості колони.
— Жени! Живо його сюди!
Платон Рябчиков, риссю обминувши похідну колону, порівнявся з Григоріям. На біловусому обличчі його шкіра була вилущена вітрами, вуса й брови, припалені весняним сонцем, відсвічували лисячою рудизною. Він посміхався, на скаку димів цигаркою. Темногнідий кінь, тілистий, ані трохи не підупалий за весняні місяці, йшов під ним веселою інохіддю, поблискуючи нагрудником.
— Лист з Вешок? — крикнув Рябчиков, забачивши коло Григорія нарочного.
—Лист,— стримано відповів Григорій.— Приймай на себе полк і дивізію. Я виїжджаю.
— Ну,що ж, їдь. А що за спіх? Що пишуть? Хто? Ку-
ДІнов? .
— Сердобський полк здався в Усть-лопрі.
— Ну у-у? Живемо ще? Зараз їдеш?
— Зараз.
— Ну, з богом. Поки повернишся, ми вже в Астаховому будемо!
Застати б у живих Михася, Івана Олексійовича, дізнатись, хто Петра вбив... і визволити Івана, Михася від смерті. Визволити... Кров лягла проміж нас, але не чужі ж ми І!"— думав Григорій, люто шмагаючи коня нагаюм, учвал з'їжджаючи з горба.
иі
Як тільки повстанські сотні увійшли до Усть-Хоперської і оточили сердобців, що мітингували, комбриг 6 Бога-тирьов з Вороновським і Волковим пішли на нараду. Відбувалась вона тут же, біля майдану, в одному з купецьких будинків і була коротка. Богатирьов, не скидаючи з руки нагайки, поздоровкався з Вороновським, сказав:
— Все добре. Це вам зарахуються. А ось як це гармати ви не могли зберегти?
— Випадок! Чистий випадок, пане хорунжий! Артилеристи були майже всі комуністи, вони вчинили нашим шалений опір, коли їх почали обеззброювати; вбили двох чер-воноармійців і, знявши замки, втекли.
—Шкода!—Богатирьов кинув на Стіл захисний кашкет З виразним слідом недавно зірваної з околички офіцерської кокарди і, витираючи брудною носовою хусткою голооб-стрижену голову, піт на побурілому обличчі, скупувато посміхнувся: — Ну, тай це добре. Ви зараз ідіть і скажіть своїм солдатам... Побалакайте з ними добре, щоб вони не тез... не цею... щоб вони всю зброю здали.
Вороновський, прикро вражений начальницьким тоном козацького офіцера, запинаючись, перепитав:
— Усю зброю?
)
— Ну, я вам повторювати не буду! Сказано — всю чисто Значить всю.
— Одначе ж вами, пане хорунжий, і вашим командуванням була ж прийнята умова полк не роззброювати? Як же так?.. Ну, я розумію, звичайно, що кулемети, гармати, ручні гранати, все це ми безперечно новинні здати, а щодо зброї червоноармійців...
— Червоноармійців тенер нема!—люто відкопилюючи голену г бу, підніс голос Богатирьов і ляснув по обризканій гряззю халяві плетеним нагаь;м.— Нема зараз червояоар-мійців, а є, солдати, які боронитимуть дінську землю. Зро-Зу-мі-ло?.. А не боронитимуть, так ми зуміймо їх примусити ! Годі в піжмурки грати! Шкодили тут на нашій землі, та ще якісь там умови вигадуєш! Нема проміж нас ніяких умов! Зро-зу-мі-ло?..
Начштабу Сердобського полку, молоденький поручних Волков, образився. Схвильовано бігаючи пальцями по гудзиках стоячого коміра сво§ї чорної суконної сорочки, куйовджачи каракулеві закрутки кучерявого чорного чуба, він різко спитав:
— Отже, ви ма§те нас за полонених? Так, чи що?
— Я тобі цього не казав, а значить, нема чого й на-стирятись із своїми здогадами! — грубо урвав його козацький комбриг, переходячи на "ти" і вже явно показуючи, що співбесідники його пробувають від нього в прямій і цілковитій залежності.
На хвилину в кімнаті стало тихо. З майдану доносився глухий гомін. Вороновський кілька разів пройшовсь по кімнаті, похрускав суглобами пальців, а потім на всі гудзики застібнув свій теплий, кольору хакі френч і, нервічно поморгуючи, звернувсь до Богатирьова:
— Ваш тон образливий для нас і не гідний вас, як російського офіцера! Я вам це прямо кажу. І ми ще подивимось, коли ви нас на це викликали... Подивимось, як нам вчинити... Поручник Волков! Наказую вам: ідіть на майдан і скажіть старшинам, щоб ні в якому разі зброю козакам не здавали! Накажіть полкові стати збройно. Я зараз кінчу розмову от з цим... цим добродіям Богати-рьовим і прийду на майдан.
Обличчя Богатирьова чорною лапою поплямував гнів, комбриг хетів щось сказати, але, вже усвідомлюючи, що сильно передав куті меду, стримався, і зараз же круто Змінив поводження. Ривком насунувши кашкет, все ще люто помахуючи торочкуватою нагайкою, заговорив, і в голосі $ого з'явились несподівана м'ягкість і запобігливість:
— Панове, ви не так зволили мене зрозуміти. Я, звісно, вихованнів не діставав особливих таких, в юнкерських школах не проходив наук і, може, не так балакав, ну, та воно ж і не за всяку провину, мовляв, у спину. Ми все ж таки свої люди! Образи проміж нас не повинно бути. Як я сказав? Я сказав тільки, що треба зараз же ваших червоноармійців роззброїти, особливо которі для вас і для нас ненадійні... Я про цих і казав.
— Так дозвольте ж! Треба було говорити ясніше, пане хорунжий! І потім, погодьтесь, що ваш визивний тон, вся ваша поведінка... — Вороновський знизав плечима і вже миролюбніше, але з відтінком невщухлого обурення, продовжував :
— Ми самі думали, що нестійких, тих, хто вагаються, треба обеззброїти й передати у ваше розпоряджен-
НЯ
— Еге ж, еге ж! Оце саме!
— Так і я ж кажу, що ми вирішили самі їх обеззброїти. А щодо нашого бойового ядра, то ми Його збережемо. Збережемо, хто би там що! Я сам або ось поручник Вол-ков, якому ви, не бувши з ним коротко знайомі, взяли за дозволенне для себе "тикати"... ми візьмемо на себе командування і зуміймо з честю змити з себе ганьбу нашого перебування в лавах Червоної армії. Ви повинні дати нам цю можливість.