Мелехов Григорій Пантелейович
К а'ш у л і н Андрій Матвійович.
Бодовськов Федот Никифорович.
Богатирьов Архип Матвійович
Корольов Захар "Іеонтієвич
к/отаман, багатій, нажитий від чужої праці
Пускав пропаганди, щоб скинути радянську владу.
Те саме.
Одягав погони, горлав на вулицях проти влади.
Член Військового Кругу.
Підосавул, настроєний проти.
Небезпечний.
Брав участь у розстрілі червоних козаків Под-тьолкова.
Те саме.
Церковний титар. Проти влади виступав у караульці. Підбурювач народу і контра революції.
Відмовився здати зброю. Ненадійний.
Проти обох Мелехових та Бодовськова у примітці, не зачитаній Штокманом, було зазначено:
"Дані вороги радянської влади не приставляются, бо двоє з них у відсутності, мобілізовані в обивательські підводи, повезли до станції Боківської патрони. А Мелехов Пантелей лежить у тифі. По приїзді двоє будуть пегайно заарештовані і приставлені в округ, а третій — як тільки Зведеться на ноги".
Збори якусь мить промовчали, а потім вибухли криками:
— Неправильно!
— Брешеш! Говорили вони прйти влади!
— 3 такі подібні слід!
— В зуби їм заглядати, чи що ?
—— Наклепи на них!
о
І ПГгокман заговорив знову. Його слухали мовби й уважно, і навіть покрикували ухвально, та коли наприкінці він поставив питання про розподіл майна втікачів з білими, — відповіли мовчанкою.
— Чого ж ви води в рот набрали? — досаджуючи спитався Іван Олексійович.
Натовп покотився до виходу, як розсипаний шріт. Один З найбідніших, Сьомка, на прізвище Чавун, було нерішуча подавсь наперед, та потім одумавсь і мотнув рукавицею:
— Хазяї прийдуть, опісля очима лупай...
Штокман намагавсь умовляти, щоб не розходились, а Кошовий, мучниСто побілівши, шепнув Іванові Олексійовичу :
— Я казав — не братимуть. Це майно краще спалити тепера, ніж їм віддавати!..
ХХУ
Кошовий, задумано поляскуючи нагайкою по халяві, похнюпивши голову, помалу сходив приступками мохів-ського будинку. Біля дверей у коридорі, прямо на підлозі, лежали купою сідла. Хтось, видно, недавно приїхав: на одному із стремен ще не станула спресована підошвою вершника жовіа від гною грудка снігу; під нею ясніла калюжка води. Все це Кошовий бачив, ступаючи по вичовганій підлозі тераси. Очі його ковзали по блакитних різьблених бильцях з вищербленими ребрами, по пухнастому настилові інею, що бузковою облямівкою лежав попід стіною; мельки зиркнув він і на вікна, запотілі зсередини, мутні, як воловий пузир. Але все те, що він бавив, у сві-
домості не фіксувалось, ковзало невиразно, розпливчасто як уві сні. Жаль і ненависть до Григорія Мелехова переплели Михайлове просте серце... У передпокої ревкому густо смерділо тютюном, кінською збрудю, талим снігом. Покоївка, що одна зосталася з прислуги в домі після втечі Мохових за Дінець, топила голландську грубу. В сусідній кімнаті голосно сміялись міліціонери. "Чудно їм! Веселість Знайшли!.."—ображено подумав Кошовий, ідучи повз, і вже з досадою востаннє ляснув нагаюм по халяві, не стукаючи увійшов до наріжної кімнати.
Іван Олексійович у розхристаній ватяній теплушці сидів за письменним столом. Чорна папаха його була хвацьки зсунута набакир, а пітне обличчя — зморене й заклопотане. Поруч нього, на підвіконні, все у тій самій довгій кавалерійській шинелі, сидів Штокман. Він зустрів Кошового усмішкою, жестом запросив сісти поруч.
— Ну як, Михайле? Сідай.
Кошовий сів, розкинувши ноги. Допитливо спокійний голос Штокмана подіяв на нього витверезливо.
— Чув я від певної людини... Вчора ввечері Григорій Мелехов приїхав додому. Але я до них не заходив.
' — Що ти думаєш з цього приводу?
Штокман скручував цигарку і зрідка скоса поглядав на Івана Олексійовича, вижидаючи відповіді.
— Посадовити його до підвалу, чи як? — нерішуче спитався Іван Олексійович.
— Ти у нас голова ревкому... Дивись.
Штокман усміхнувся, ухильно знизав плечима. Умів він З таким глумом посміхнутись, що усмішка пекла не згірш від удару арапником. Спітніло в Івана Олексійовича підборіддя.
Не розтискаючи зубів, гостро сказав:
— Я — голова, так я їх обох, і Грицька і брата заарештую — і до Вешок !
— Брата Григорія Мелехова заарештовувати навряд чи З рація. За ним розпинаються Фомін. Тобі ж відомо, якої
він про нього прекрасної думки.. А Григорія взяти сьогодні, зараз же! Завтра ми його вирядимо до Вешенської, а матеріал на нього сьогодні ж пошли кінним міліціонером на ім'я голови ревтрибуналу.
— Може, ввечері забрати Григорія, а, Йосипе Довидовичу?
Штокман закашлявсь і вже після нападу, витираючи
бороду, спитав:
— Чому ввечері?
— Менше балачок.
— Ну, це, чи знанні... дурниці це!
— Михайле, візьми двох чоловіка і йди забери зараз же Грицька. Посадиш його окремо. Зрозумів?
Кошовий зліз з підвіконня, пішов, до міліціонерів. Щток-ман походив по кімнаті, човгаючи розтоптаними сивими валянками; спинившись проти столу, спитав:
— Останню партію зібраної зброї послав?
— Ні.
— Чому ?
— Не встиг вчора.
— Чому ?
— Сьогодні пошлемо.
Штокман нахмурився, але зараз же звів брови, спитав скоромовкою:
— Мелехови що здали?
Іван Олексійович, пригадуючи, зіщурив очі, посміхнувся.
— Та здали вопи акурат, дві гвинтівки й два нагани. Та, ти гадаєш це все?
— Ні?
— Ого! Знайшов дурніших за себе!
— Я теж так думав. — Штокман тонко стиснув губи. — Я б на твоєму місці після арешту влаштував у нього пильвий трус. Ти скажи між іншим комендантові. Думати ти думаєш, а крім цього й робиш треба.
Кошовий повернувсь через півгодини. Він різво біг по терасі, люто грюкав дверима і, ставши на порозі? переводячи дух, крикнув;
— Чорта з два!
— Я ак?! — швидко йдучи до нього, страшно округляючи очі, спитав Штокман. Довга шинель його збивалась під ногами, полами ляскала по валянцях.
Кошовий, чи то від тихого його голосу, чи то ще від чого, оскаженів, загорлав: "
— А ти очима не блискай!.. — І матерно вилаявся. — Кажуть, поїхав Грицько на Сінгінській, до тітки, а я тут що ж ? Ви ото де були ? Гвіздки тягали! От! Прогавили Грицька! А на мене нічого горлати! Мод діло теляче, — поїв та й у закут. А ви що думали ? — Задкуючи від Штокмана, що підходив до нього щільно, він уперся спиною в кахляну боковину печі й розсміявся. — Не напирай, Йосипе Давидовичу, не напирай, а то, їй богу, вдарю!