Першими числами травня на станції Чертково, де стояло кілька зведених червоноармійських полків, вивантажувався загін школи ВЦВК'у. Чертково була одна з кінцевих станцій на Південно — східній залізниці, що безпосередньо межували із західньою дільницею повстанського фронту. Козаки Мигулінської, Мешкінської та Казанської станиць в той час величезними кінними масами скупчувались на грані Казанського станичного юрту, вели запеклі бої з червоно-армійськими частинами, що перейшли в наступ.
На станції поширились чутки, що козаки оточили Чертково, і що вони, видно, начнуть наступ. І не зважаючи на те, що до фронту було не менше як п'ятдесят верстов, що попереду були червоноармійські частини, які сповістили б в разі прориву козаків, — на станції почалась паніка.
Вишикувані червоноармійські ряди завагались. Десь за церквою гучний командний голос горлав: "До зброї!" По вулицях забігав, заметушився народ.
Паніка була ложна. За козаків прийняли ескадрон чер-воноармійців, що підходив до станції з боку слободи Мань-ково. Курсанти і два зведені полки виступили в напрямку стан иці Казанської.
Через день козаками був майже цілком знищений тільки недавно прибулий Кронштадський полк.
Після найпершого ж бою з кронштадцями козаки вночі вчинили наскок. Полк, виставивши застави й секрети, ночував у степу, не ризикнувши зайняти покинутий повстанцями хутір. Опівночі кілька кінних козацьких сотень оточили полк, відкрили шалену стрілянину, широко використовуючи винайдений кимсь спосіб страхання — величезні дерев'яні торохтілки. Торохтілки ці вночі заміняли повстанцям кулемети, у всякому разі, звуки, роблені ними, були майже невідрізним від справжньої кулеметної стрілянини...
І ось, коли оточені кронштадці почули в нічній непроглядній темряві гомін численних "кулеметів", метушливі постріли своїх застав, козаче гикання, виття і гучний гуркіт кінних лав, що наближались, вони кинулись до Дону, пробились, але були кінною атакою збиті. З усього складу полку врятувалось тільки кілька чоловіка, що зуміли переплисти розбуялий весняною повінню Дін.
У травні з Дінця на повстанський фронт почали прибувати все нові підкріплення. Підійшла 33 Кубанська дивізія, і Григорій Мелехов відчув уперше всю силу справжнього удару. Кубанці погнали його 1 дивізію без передишки. Хутір по хуторі здавав Григорій, відступаючи на північ, до Дону. На Чирському рубежі біля Каргінської він затримався на день, а потім, під тиском значніших сил противника, змушений був не тільки здати Каргінську, а й негайно просити підсилення.
Кіндрат Медведдв прислав йому вісім кінних сотень сво§ї дивізії. Його козаки були екіпіровані напрочуд. У рсіх
ш було досить патронів, у всіх була справна одежа й добротне взуття,—-все добуте з полонених червоноармійців. Багато козаків — казанців, не зважаючи на спеку, хизувались у шкіряних куртках, майже в кожного був або наган, або бінокль...
Казанці на якийсь час затримали наступ 33 Кубанської дивізії, ЩО йшла напролом. Скориставшись з цього, Григорій вирішив обиденкою з'їздити до Вешенської, бо Кудінов настирливо просив його приїхати на нараду.
1
Характерно, що справжні розміри верхньодінського повстання, не визначені нашими істориками, що працюють над відтворенням історії громадянської війни, і досі. Так, в дуже грунтованій і цінній праці Н Какуріна "Как сражалась революция" (Госиздат, 1925 р., том І) верхньодінське повстання описується так:
"Найбільшими й найорганізованішими рухами, до того з певним контрреволюційним характером, у сфері червоних фронтів у межах Великоросі!* та Уралу були іжевсько — воткінське повстання в серпні
1918 р. і повстання дінських козаків у північній частині Дінської області в березні 1919.
.. .Дінське повстання з особливою силою розгорілось у березні
1919 р. в тилу 9 армії нашого південного фронту, якраз у той період, коли обидві сторони зосередили на цьому фронті свою переважну увагу. Протилежно до тількищо описаного повстання (іжевсько — воткінського.— М. НІ.), що вибухло тоді, коли фронти обох противників тільки ще намічались, це повстання виникло в тилу досить насиченого військами і вже виразно визначеного фронту, в безпосередній од нього близині і в момент розвитку рішучих операцій, через що його негативний вплив на хід цих операцій позначився куди істотніше і вимагав від червоного командування витрати значних сил і часу для боротьби з ним. Центром повстання була станиця Вешенська; площа, охоплена повстанням, займала до І 0000 кв. км., простираючись від станиці Усть — Медведидької до
LIII
До Вешенської він прибув рано-вранці. Повінь на Доні почала спадати. Нудно — солодким клейким запахом квітнучих тополь було напоєне повітря. Коло Дону соковите темнозелене листя дубів дрімотно шелестіло. Оголені гря-дини землі дарували. На них уже вирунилаоь гострожала трава, а на низинах ще блищала застояна вода, басовито гули водяні бугаї, і у вогкому, пройнятому запахом мулу й твані, повії ря, дарма що сонце вже зійшло, густо кишіла мошка.
У штабі деренчала старенька друкарська машинка, було людно й накурено.
Кудінова Григорій застав за дивним заняттям: він, не глянувши на Григорія, що тихо ввійшов, із серйозним і задуманим виглядом обривав ніжки спійманій великій ізумрудно-зеленій мусі. Відірве, затисне в сухому кулаці і, підносячи його до вуха, зосереджено схиливши голову, слухач, як муха то басовито, то тонко брунчить.
Побачивши Григорію, з огидою й досадою кинув муху під стіл, витер об штани долоню, стомлено приваливсь до витертої, аж глянцовитої, спинки крісла.
— Сідай, Григорію Пантелейовичу.
— Здоров, начальнику !
— Ех, здорова, та не сімейна, як той мовляв. Ну, що там у тебе? Тиснуть?
— Тиснуть щосили!
— Задержався по Чирі?
— Чи надовго? Казанці виручили.
— Ось яка справа, Мелехов,— Кудінов намотав на палець сировий ремінчик свого кавказького ласка і, з нарочитою увагою, розглядаючи почернене срібло, зітхнув:
— Як видно, справи наші будуть ще гірші. Щось таке діються коло Дінця. Або там наші дуже пхають червоних і рвуть їм фронт, або ж вони зрозуміли, що ми їм — увесь корінь зла, і намагаються нас взяти в лабети.