Він мало не задихнувся —від наринулої на нього отрутної, мов газ, ненависти, заскрипів зубами, застогнав. Потім довго розтирав волохаті груди, губи йому тремтіли; йому здавалося, що ненависть скипілася в грудях у гарячу грудку шлаку, тліючи, заважає дихати і завдає цього болю в лівому боці під серцем.
Він не заснув до ранку. А на світанку пожовтілий, похмур-ніший ніж звичайно, пішов до комітету залізничників, умовився, що козацький ешельон з Нарви не випустять і за годину вийшов на розшуки членів залогового комітету.
Повернувся до ешельону о восьмій годині.' Йшов, усім тілом відчуваючи ранкову теплувату прохолоду, невиразно радіючи і1 можливому успіхові своєї* поїздки, і сонцеві, що перелазило через іржавий дах пакгавзу, і музичному співливому темброві жіночого голосу, що долітав звідкілясь. Удосвіта відзвенів дощ, буйний, зливний і короткий. Пісочана земля на коліях була розмита, звелюжена слідами малесеньких струмочків, прісно пахла дощем і ще зберігала на своїй поверхні, там, де встромлялися дощові краплі, густий засів ледве підсохлих, малесеньких ямочок, — ніби віспа зря-била її.
Обходячи ешельон, назустріч Бунчукові йшов офіцер у шинелі і високих заляпаних болотом чоботях. Бунчук пізнав осавула Калмикова, трошки притишив кроки, вичікуючи
Вони зійшлись. Калмиков зупинився, холодно виблиснув косими чорними очима:
— Хорунжий Бунчук? Ти на волі? Пробач, руки я тобі не подам...
Він туго стиснув губи, сунув руки в кишені шинелі.
— Я не збираюсь простягати тобі руку... Ти. поквапився,— глузливо обізвався Бунчук.
— Ти, що ж, рятуєш тут шкіру? Чи... приїхав з Петрограду? Чи не від душки Керенського?
— Це що — допит?
— Законна зацікавленість долею дезертира, що колись служив разом.
Бунчук, заховавшй усмішку, знизав плечима.
— Можу тебе заспокоїти: я приїхав сюди не від Керенського.
— Алеж ви тепер перед обличчям близької небезпеки, зворушливо єднаєтесь. Отож, хто ти? Наплічників немає, шинеля салдатська... —т— Калмиков, ворушачи ніздрями, зневажливо і жалкуючи оглянув згорблену постать Бунчука: — політичний комівояжер? Вгадав? — не чекаючи відповіді, повернувся, розмашисто закрокував.
Коло свого вагону Бунчука'зустрів Дугін:
— Чого ж ти? Мітинг уже почався..
— Як почався?
— А так. Наш сотенний, осавул Калмиков у відлуці був, а нині приїхав з Пітеру на паротязі, скликав козаків. Допіру пішов їх умовляти.
Бунчук затримався, розпитуючи про те, з якого часу був відряджений до Петрограду Калмиков. Зі слів Дугіна дізнався, що той був відсутній майже місяць.
"Один з тих душителів революції, яких Корнілов посилав до Пітеру з приключкою вивчення бомбометання. Отже — надійний корніловець. Ну, гаразд!" — уривчасто подумав він, прямуючи разом з Дугіним до місця мітингу.
За пакгавзом сіро-зелений частокіл козацьких гімнастівок та шинелів. Посередині, оточений офіцерами, на перекинутій діжці, стояв Калмиков, гостро, роздільно кричав:
— ...довести до переможного кінця! Нам довіряють— і ми виправдаємо це довір'я. Зараз я прочитаю телеграму генерала Корнілова до козаків.
Він з надмірною квапливістю витяг з бокової кишені френчу зім'ятий аркушик, пошептався з ешельонним.
Бунчук і Дугін підійшли, змішалися з козаками.
"Козаки, дорогі станичники! — виразно і не без піднесення читав Калмиков: — Чи не на кістках ваших предків ширилися і розсувалися межі держави росій-
ської? Чи не вашою могутньою доблестю, чи не вашими подвигами, жертвами і геройством була міцна велика Росія? Ви, вільні сини Тихого Дону, красуні Кубані, буйного Тереку, залітні могутні орли уральських, оренбурзьких, астраханських, семиріченських і сибірських степів та гір і далеких Забайкалля, Амуру і Уссурі, завжди стояли на варті чести і слави ваших прапорів і повно переказів на руській землі про под-' виги ваших батьків і дідів. Нині настала година, коли ви мусите допомогти батьківщині. Я обвинувачую Тимчасовий уряд в нерішучості дій, у невмінні і нездатності керувати, в допущенні німців до повного господарювання всередині країни, про що свідчить вибух у Казані, де вибухло коло мільйона гарматнів і загинуло 12.000 кулеметів. Більше того. Я обвинувачую деяких членів уряду в безпосередній зраді батьківщини і наводжу цьому приклади: коли я був на засіданні Тимчасового уряду в Зимовому палаці, 3-го серпня, міністер Керенський і Савінков зазначили мені, що не можна всього говорити, бо серед міністрів є люди непевні. Ясно, що такий уряд веде країну до загибелі; що такому урядові вірити не можна, і разом з ним не може бути порятунку нещасній Росії... Тому, коли вчора, Тимчасовий уряд, щоб догодити ворогам, вимагав, щоб я залишив посаду верховгіого головнокомандувача, я, як козак, з обов'язку сумління і чести примушений був відмовитися виконати цю вимогу, воліючи смерть на полі бою, аніж ганьбу і зраду батьківщини. Козаки, лицарі землі руської. Ви обіцяли повстати разом зі мною на оборону батьківщини, коли я визнаю це за потрібне. Час настав — батьківщина напередодні смерти. Я не корюсь наказам Тимчасового уряду і ради порятунку вільної Росії іду проти нього і проти тих безвідповідальних радників його, що продають батьківщину. Підтримайте, козаки, честь і славу безприкладно відважного козацтва, і цим ви врятуєте батьківщину і волю, завойовану революцією. Слухайтеся ж і виконуйте мої накази. Йдіть за мною. 28-го серпня, 1917 року. Верховний головнокомандувач генерал Корнілов".
Калмиков помовчав, згортаючи аркушик, вигукнув:
— Агенти більшовиків і Керенського перешкоджають нашим частинам просуватися залізницею.' Одержано наказа верховного головнокомандувача: в разі не можна буде посуватися залізницею, іти на Петроград похідно. Сьогодні ж ми виступаємо. Приготуйтесь виладовуватися.
Бунчук, грубувато працюючи ліктями, продерся на середину, не підходячи до— кола офіцерів, гучно, по-мітинґовськи-гукнув:
— .Товариші; козаки! Мене послали до вас петроградські робітники і салдати. Вас ведуть на братовбивчу війну, на розгром революції. Коли вам хочеться йти проти народу, коли вам хочеться відновити монархію і продовжувати війну, аж доки ви всі перетворитеся на мертвяків і калік,— ідіть... Але петроградські робітники і салдати сподіваються, шо ви не будете каїнами. Вони надсилають вам гаряче братерське привітання і хочуть бачити вас не ворогами, а спільниками...