Добре було дивитись на шалену клекотливу бистрину, що розметалась коло берега, слухати різноголосий шум води і ні про що не думати, намагатись не думати про все, що спричиняє страждання. Григорій годинами дивився на примхливі й безконечно різноманітні закрути течії. Вони змінювали форму щохвилини: там, де недавно йшла рівна струмина, несучи на поверхні ламані стебла очерету, пом'яте листя і коренища трав,— через хвилину утворювався чудернацьки вигнутий вир і жадібно засмоктував усе, що пропливало коло нього, а трохи згодом на місці виру вже закипала й клубо-
чилась каламутна вода, викидаючи на поверхню то почорнілий корінь осоки, то розстелений дубовий лист, то невідомо звідки принесений віхоть соломи.
Вечорами палали на заході вишнево — червоні зорі. Зза високої тополі сходив місяць. Світло його білим холодним по-, лум'ям розпливалось по Дону, мерехтячи відблисками й чорними переливами там, де вітер морщив воду дрібного хвилею. Ночами, зливаючися з шумом води, так само безугавно лунали над островом голоси численних гусячих зграй, що летіли на північ. Ніким не турбовані птиці часто сідали за островом зі східного боку його. У тиховодді, в затопленому лісі заклично дерчали чиркові селезні, крякали качки, тихо гелготіли, перегукувались білогорлики й гуси. А одного разу, безшумно підійшовши до берега, Григорій побачив недалеко від острова велику зграю лебедів. Ще не .сходило сонце. За далеким кряжем лісу яскраво палахкотіла зоря. Відбиваючи світло її, вода здавалась рожевою, і такими ж рожевими здавались на непорушній воді великі пишні птахи, що повернули горді голови на схід. Зачувши шурхіт на березі, вони зірвалися з гучним трубним криком, і, як підлетіли вище лісу,— в очі Григорію вдарив дивовижно сяючий, сніговий блиск їх пір'я. >
Фомін і його соратники кожен по — своєму збували час : хазяйновитий Стерлядніков, примостивши зручніше криву ногу, з ранку до ночі латав одежу і взуття, ретельно чистив зброю, Капарін, якому на шкоду пішли ночівлі на сирій землі, цілі дні лежав на сонці, укрившись з головою кожушком, глухо покашлюючи, Фомін і Чумаков безперестанку грали в саморобні, вирізані з паперу карти, Григорій блукав, по острову, подовгу просиджував над водою. Вони мало розмовляли між собою,— все було давно переговорено,— і збирались докупи тільки під час їди, та вечорами, ждучи, коли приїде брат Фоміна. Нудьга знемагала їх, і лише один раз за весь час перебування на острові Григорій побачив, як Чумаков і Стерлядніков, чогось раптом розвеселившись, зчепилися боротися. Вони довго тупцювали на одному місці, крекчучи і перемовляючись короткими жартівливими фразами. Ноги їх по кісточки вгрузали в білий зернистий пісок. Кривий Стерлядніков був явно дужчий, але Чумаков — спритніший. Вони боролись по — калмицькому, за паски, виставивши наперед плечі й пильно стежачи за ногами один одного. Обличчя їх стали зосереджені й бліді від напруження, дихання — уривчасте й .важке. Григорій з цікавістю стежив за боротьбою. Він побачив, як Чумаков, вибравши момент, раптово перекинувся на спину, тягнучи за собою противника і рухом зігнутих ніг перекидаючи його через себе. Через секунду гнучкий і меткий, як тхір, Чумаков уже ле-.
жав на Стерляднікові, вдавлюючи йому лопатки в пісок, а захеканий Стерлядніков, сміючись, ричав : "Ну, й стерво ж ти!.. Ми ж не умовлялись... щоб через голову кидати..."
— Зчепились, як молоді півні, годі, а то якраз ще поб'єтесь,— сказав Фомін.
Ні, вони зовсім не збирались битися. Вони мирно, обнявшись, сіли на піску, і Чумаков глухим, але приємним баском у швидкому темпі заспівав до танцю :
Ой, ви, морози! Ой, ви, морози!
Ви морози в водохреща лютії,
Зморозили в очереті вовцюгу,
Застудили дівчиноньку в теремі...
Стерлядніков підхопив пісню тоненьким тенорком, і вони заспівали узгоджено і несподівано гарно :
Виходила дівчинонька на поріг,
Виносила чорну шубку на руці,
Одягала урядничка на коні ..
Стерлядніков не витримав : він схопився і, приляскуючи пальцями, загрібаючи пісок кривою ногою, пішов у танець. Не припиняючи пісні, Чумаков узяв шаблю, викопав у піску неглибоку ямку і тоді сказав :
— Зажди, кривий чорте ! У тебе ж одна ніжка коротша, тобі на рівному місці танцювати незручно... Тобі треба або на косогорі танцювати, або так, щоб одна нога, котра довша, була в ямці, а друга за ямкою. Ставай довгою ногою в ямку і шквар, побачиш, як воно прехороше вийде... Ну, почали !..
Стерлядніков витер піт з лоба, слухняно став здоровою ногою у викопану Чумаковим заглибину.
— Ай справді, так мені зручніше,— сказав він.
Задихаючись від сміху, Чумаков ляснув у долоні, скоромовкою заспівав :
Будеш їхать — 1 до мене заїжджай,
Як заїдеш, розцілую я тебе... 1
Новини, які їм переказували, були втішні: Фоміна шукали на лівому березі Дону, в Рубіжному хоч і були червоноармійці, але, зробивши обшук вдома у Фоміна, зразу ж поїхали.
— Треба швидше йти звідси. Якого тут анцихриста сидіти ? Давайте завтра чкурнемо ? — запропонував одного разу під час сніданку Чумаков.
— Про коней треба розвідати спочатку,— сказав Фо-мін.— Чого нам поспішати ? Аби краще нас харчували — такої житухи до зими не облишив би. Дивіться, яка красота кругом! Відпочинемо і — знов підемо на діло. Нехай вони кас половлять, так ми їм в руки не дамося. Розбили нас, каюсь, через мою дурість, ну, прикро, звісно, тільки це не все. Ми ще людей назбираємо! Як тільки сядемо верхи, проїдемось по сусідніх хуторах, і через тиждень круг нас. уже півсотні буде, а там і сотня. Обростемо людьми, їй — богу..
— Дурниці! Дурна самовпевненість ! — роздратовано сказав Капарін.— Нас козаки зрадили, не пішли за нами й не підуть. Треба мати мужність і дивитись правді в вічі, а не потішати себе дурнячими сподіванками.
— Як це — не підуть ?
— А от так, як не пішли' спочатку, так і тепер не підуть.
— Ну, це ми ще побачимо ! — визивно кинув Фомін.— Зброї я не складу!
4 — Все це пусті слова,— стомлено сказав Капарін.
— Чортова голова ! — голосно крикнув, скипівши, Фомін.— Чого ти тут паніку наганяєш ? Осточортів ти мені з. своїми слізьми гірше гіркої редьки ! Нащо ж тоді було город городити ? Нащо було повставати ? Куди ти ліз, коли такий слабкий на втори ? Ти перший підбивав мене на повстання, а тепер у кущі ? Чого ж ти мовчиш ?