— Сядь, не маяч перед очима,— з досадою сказав Фомін.
Не звертаючи уваги на його слова, Григорій довго метався по тісній козачій кімнатці,, потім сказав:
— Мені, це обридло, Фомін ! Кінчай грабунки та гулянки !
— Поганий сон тобі сьогодні приснився ?
— Теж мені жарти... Народ про нас починає погано говорити !
— Ти ж бачиш, нічого не можу зробити з хлопцями,— нехотя сказав Фомін.
— Та ти ж нічого й не робиш!
— Ну, ти мені не указ ! А народ твій доброго слова не вартий. За них же, сволочів, страждаємо, а вони...' Я про себе думаю, та й годі.
— Погано й про себе думаєш. За пияцтвом думати ніколи. Ти четверту добу не прохміляєшся, і всі інші п'ють. Навіть у заставах ночами п'ють. Чого ти хочеш ? Щоб нас п'яних спіткали й вирізали денебудь у хуторі ?
— А ти думаєш, це нас мине ? — усміхнувся Фомін.— Колись таки доведеться помирати. Занадився глек по воду ходити ... Знаєш ?
— Тоді давай завтра самі поїдемо у Вешенську й піднімемо руки вгору : беріть, мовляв, нас, здаємося.
— Ні, ми ще погуляємо...
Григорій став навпроти стола, широко розставивши ноги.
— Якщо ти не наведеш порядку, якщо не припиниш грабежі й пияцтво, я відколюсь від тебе й заберу з собою половину людей,— тихо сказав він.
— Спробуй,— погрозливо протягнув Фомін.
— І без спроби вийде !
— Ти... ти мені не загрожуй! — Фомін поклав руку на кобуру нагана.
— Не лапай кобуру, а то я тебе через стіл швидше дістану!— поквапно сказав Григорій, збліднувши, до половини витягши шаблю.
Фомін поклав руки на стіл, усміхнувся.
— Чого ти причепився до мене ? Без тебе голова тріщить, а ти з дурними балачками. Вклади шаблю в піхви! І пожартувати з тобою не і іожна, чи що ? Скажи, будь ласка— строгий який! Просто як дівчина шістнадцятка ...
— Я вже тобі сказав, чого хочу, і ти це закарбуй собі на носі. У нас не всі таким духом дихають, як ти.
— Знаю.
— Знай і пам'ятай! Завтра ж накажи, щоб випорожнили в'юки. У нас — кінна частина, а не в'ючний обоз. Відрубай їм це, як ножем! Теж мені, борці за народ називаються! Обвантажились грабованим добром, торгують ним по хуторах, як колись, бувало, купці — коробейники ... Згоріти з сорому ! І на чорта я з вами зв'язувався? — Григорій плюнув і відвернувся до вікна, блідий від обурення і злості.
Фомін засміявся, сказав :
— Жодного разу кіннота нас не натиснула ... Ситий вовк, коли його верхівці женуть, все, що зжер, на бігу відригує. Так і мої стерваки — все покидали б, якби на нас натиснули як слід. Нічого, Мелехов, не хвилюйся, все зроблю ! Це я так, трошки духом занепав і попустив віжки, але я їх натягну ! А ділитись нам не можна, давай горе горювати вкупі.
їм перебили розмову : в кімнату увійшла хазяйка, несучи миску паруючого борщу, потім юрбою зайшли козаки, яких вів Чумаков.
Але розмова таки вплинула. Ранком Фомін віддав наказ випорожнити в'юки, сам перевірив виконання цього наказу. Одного з запеклих грабіжників, що вчинив опір при огляді в'юків і не схотів позбутись награбованого, Фомін застрелив у строю з нагана.
— Приберіть це падло! — спокійно сказав він, штовхнувши ногою мертвого, і, оглянувши строй, підвищив голос : — Годі вже, сучі сини, по скринях лазити ! Я вас не Для того підняв проти радянської влади ! З убитого против-'ника можете знімати все, навіть закаляні підштаники, якщо не погребуєте, а сім'ї не чіпайте! Ми з жінками не воюємо. А хто буде противитись — дістане такий самий рощот!
В строю покотився і вщух тихий гомін...
Порядок був начебто відновлений. Днів зо три. банда гасала по лівобережжю Дону, знищуючи в сутичках невеличкі загони місцевої самооборони.
В станиці Шумилинській Капарін запропонував перейти на територію Воронізької губернії. Він мотивував це тим, що там вони напевне матимуть широку підтримку населення, яке недавно повставало проти радянської влади. Але коли Фомін об'явив про це козакам, ті в один голос заявили : "З свого округу не підемо !" В банді замітингували. Довелося змінити рішення. Протягом чотирьох днів банда безупинно йішт* на схід, не приймаючи бою, який нав'язувала їй кінна група, що почала переслідувати Фоміна невідступно від самої станиці Казанської.
Замітати свої сліди було не легко, бо скрізь на полях ішла весняна робота і навіть у найглухіших закутках степу копошились люди. Втікали темними весняними ночами, але як тільки вранці спинялись денебудь підгодувати коней — неподалік з'являлась кінна розвідка противника, короткими чергами бив ручний кулемет, і фомінівці під обстрілом починали квапливо загнуздувати коней. За хутором Мельниковим Вешенської станиці Фоміну хитрим маневром удалось .обманути противника й одірватись від нього. З донесення своєї * розвідки Фомін знав, що командує кінною групою Єгор Журавльов — наполегливий і тямущий у військовій справі козак Букановської станиці; знав він, що кінна група майже вдвоє більша за його банду, має шість ручних кулеметів і свіжих, не виснажених довгими переходами коней. Все це примушувало Фоміна ухилятись від бою, щоб дати можливість відпочити людям і коням, а потім, при можливості, не у відкритому бою,. а раптовим наскоком, розбити групу і, таким' чином, позбутися настирливого переслідування. Гадав він також коштом противника поживитись кулеметами й патронами для гвинтівок. Але розрахунки його не виправдались. Те, чого побоювався Григорій, трапилось 18 квітня на узліссі Слащевської діброви. Напередодні Фомін і більшість рядових бійців перепились у хуторі Севастья-нівському, з хутора виступили на світанку. Вночі майже ніхто не спав, і багато бійців заснули тепер у сідлах. Годині о дев'ятій ранку недалеко від хутора Ожогіна стали на привал. Фомін виставив сторожову охорону й наказав дати коням вівса.
Зі сходу віяв дужий поривчастий вітер. Бура хмара піскового пилу закривала горизонт. Над степом висіла густа імла. Ледве просвічувало сонце, запнуте високою звихреною млою. Вітер тріпав поли шинелей, кінські хвости' і гриви. Коні оберталися до вітру спиною, шукали захисту біля рідких, розкиданих по узліссю кущів глоду. Від колючого піщаного пилу сльозились очі і було трудно щонебудь побачити навіть на недалекій відстані.