Начальник міліції (кричить). Бунтувати? Самоуправничать? Я вас!.. Немає такого закону і не може бути, щоб забирати чуже добро. А ви що робите? Що робите? (Виймає з кишені папірець). Ану, хто серед вас є той призвідник, небезпечний бунтар Степан Соколенко? Виходь наперед! Підеш з нами.
З натовпу виходить столяр. Степан. Я Соколенко.
Начальник міліції. Ти? (Розглядає його). Так оце ти баламутиш народ, порушуєш закони Тимчасового уряду... Та чи знаєш ти, що тобі буде?
Степан. Не страшусь ані Тимчасового уряду, ані утвореної цим урядом міліції.
Начальник міліції. Ну, ну, говори, та не заговорюйся!
С т е п а н. Я нікуди з вами йти не збираюсь.
Начальник міліції. Підеш, коли звелю... А відмовишся,— накажу силоміць тебе взяти.
Ст е п а н. Ну, то бери... якщо зможеш!..
Біля Степана стає з рушницею Хома-мисливець; виходять з натовпу сол-дати-фронтовики, озброєні гвинтівками, приєднуються до них селяни з відгостреними косами та замашними кілками.
Що? Заціпило відразу? Так ось що я скажу вам, хлопці хороші. Повертайте туди, звідки ви прибули... І не потикайте сюди більше свого носа... Якщо хочете жити. Чули? А зараз слухать мою команду: кру-угом; а-арш!
Каральники виконують команду і поспішно зникають у лісі.
Пробачте, люди добрі, що така замішка сталася, але не ми в цьому винні. Гей, Савко! Савка. Я тут!
Степан. Продовжуй пісню! Рушаймо всі до великої поляни.
Озвалась гармонь, полинула й пісня:
Свергнем могучей рукою Гнет вековой навсегда И водрузим над землею Красное знамя труда!
Іліодора. Ненавиджу вас! Ненавиджу... Ненавиджу! (Свариться посохом на слободян).
Хома. Отак, люди, отак прямісінько і йдіть за червоним прапором!
Іліодора (затихає, підводить руку до неба). Всевишній боже! Чи ти чуєш, чи ти бачиш, що твориться в тебе на грішній землі?
Завіса
КАРТИНА П'ЯТА
Келія ігумені. Двоє бокових дверей. Важка добротна берестова мебля, стіл, шафа для священних книг, крісла. В кутку ікона богоматері з немовлям на
руках, у позолоченому багеті. Перед іконою рубінового кольору лампада. Крізь розчинені вікна видно корпуси келій, і ліс, і річку, і надбережні гаї в осінній позолоті, У келії А р с е н і я. Вона стоїть навколішках перед іконою.
А р с е н і я. У всьому тобі признаюся... тобі, єдиній, пречистая діво!.. Сама не знаю, що зі мною сталося. Спати ляжу — не можу заснути... Його образ стоїть передо мною, його слова вчуваються мені. Скажи, пречиста діво, може, це і є... любов? І я з собою нічого вдіяти не можу. Не хочу думати, а думаю, думаю... (Гаряче). Дай сили, навчи і прости мені всякі согрішенія вольні й невольні. (Хреститься). Прийшли до мене подружки послушниці й питаються: "Чи знаєш, Арсеніє, що сьогодні в лісі свято Травня? І музики там будуть, танці. Ходімо з нами". Маю гріх. Не сказала я ігумені правди, а сказала, що йдемо до лісу по квіти. І вона дозволила мені відлучитися з монастиря. Каюсь перед тобою. Там я зустрілася з ним... А потім... потім уже й не знаю, як воно сталося... Кудись зникли всі подружки, а він, Савка, взяв мою руку в свою... "Хочу бути сьогодні тільки з тобою, Арсеніє. Хочу тобі щось сказати..." І ми пішли в глиб лісу... Зупинилися під дубом. А дуб старезний, розлогий... Його, мабуть, і втрьох не обійняти. Дивлюсь я на Савку, що він скаже? Про друзів? Про навчання у вечірній школі? Чи, може, щось розповість про Степана Соколенка? Жду я... А Савка раптом почав говорити такі слова, яких я ще зроду від нього не чула. Чи з книжок вичитав, чи в душі вони в нього народилися, і я слухала їх, як музику, як найсвятішу молитву. А потім він мене... поцілував.
У розчиненому вікні з'являється Савка, слухає.
Я ніколи, пречиста діво, не забуду того дня і того свята. І Савку не забуду, коли йшов він по зеленій траві між дубами та кленами, а в руках у нього майорів червоний прапор. Боже мій, як сяяли в Савки очі! Про це не можна розказати словами... Це треба було бачити. Я йшла з ним поряд, а здавалося, що в мене під ногами не земля, а голубе, як небо, повітря і я пливу в ньому, немов янгол, сповнена незвіданої радості й щастя. Щастя!.. Чуєш, пречиста діво? Щастя!.. Та несподівано в лісі з'явилася тітонька Іліодора. Не тямлю й зараз, як шугонула я від неї в кущі... І раптом бачу, велику поляну оточують... Савка. Каральники...
А р с е н і я. Ой! (Схоплюється на ноги). Савка? Савка. Приніс твої книги. (Кладе на підвіконня). Сама вдома?
А р с е н і я. Сама.
Савка. А я чув, як ти молилася, тільки якась молитва в тебе дивна.
А р с е н і я. Хіба можна підслуховувати? Це ж недобре. Савка. Можна... Таке почути — радість для мене, Арсеніє! (Бере її руки в свої, дивиться в очі).
Входить Іліодора, слухає.
Арсеніє! Знай, немає в світі людини, ріднішої... Іліодора (хреститься). О господи!
Арсенія швидко обертається, винувато схиляє голову. Савка втікає.
Я повелівала тобі ніде й ніколи не зустрічатися з Савкою Вогником. Він порушує твій спокій, сіє в душі сатанинське насіння непокори й безвір'я, веде тебе до гріха.
А р с е н і я. Ніякого гріха, тітонько Іліодоро.
Іліодора. Нема, то може статися. (Перехрестилася). Забула, мабуть, про послушницю Людмилу...
А р с е н і я. Не забула й довіку не забуду! (Дивиться на ігуменю). І це ви зробили, тітонько Іліодоро! Ви!.. Ви!..
Іліодора. Забороняю так зі мною розмовляти!
А р с е н і я. Хіба я кажу неправду?
Іліодора. Твоя правда гірка, мов полин. Знай, не могла я тоді інакше... Хоч і жаліла нещасну...
Арсен і я. То чому ж, чому ви не спинили кари? Навіщо вдруге... там... на паперті, коли виносили ікону чудотворну, благословляли ви старих черниць...
Іліодора. Для чого згадуєш про те, чого не сталося?
А р с е н і я. Не я... Самі ви згадали Людмилу.
Іліодора. Згадала, щоб тебе застерегти... Зрозумій же, зрозумій мене...
Арсен і я (гаряче). Грозою пронеслася над країною революція. Погляньте, що діється в слободі. Хто був неписьменним, того навчають грамоти. Хто мав здібності, але не міг учитися через бідність та нужду, тим людям тепер дорогу відкрито до науки й знання. Навколо нас все вирує, як повноводна ріка весною... А що змінилося в монастирі? Що? Церква, та молитви, та келія... Та знову церква... І так день у день, день у день... Я — наче пташка в клітці. Душно мені тут, душно!.. Маю вже вісімнадцять літ, а де я була? Що бачила? Чим згадаю свою молодість?