Він кивнув головою — так, це він, доктор Ламберті, Дука Ламберті, — і запросив дівчину ввійти, бо вже все зрозумів.
— Мене прислав Сільвано, — промовила вона у передпокої. Вона була зовсім не нафарбована, тільки трохи помади на губах та ще брови, наведені, власне, не на бровах, а під ними; замість справжніх була біла прогалина, і це мало блазенський, відразливий вигляд.
Дука провів гостю до кабінету; валізка була вочевидь важкувата й скидалася на якийсь футляр, укріплений залізними стяжками.
— Можете поки що сісти в крісло. — Негідники, прислали дівчину сюди, замість того, щоб приїхати по нього, як домовлялися. Ніколи не скажуть правди.
Перед тим як сісти, дівчина поставила валізку в куток і скинула редингота; під ним вона мала червону жилетку, панчохи на ній були чорні, майже непрозорі. Потім узяла сумочку, сіла, дістала з сумочки сигарету й припалила її. Вона курила "Парізьєн".
— Закурите? — Вона простягла Дуці коробку.
— Дякую. — Він узяв сигарету; "Парізьєн" йому подобались, а крім того, це могло означати, що синьйорина їздила до Швейцарії або до Франції.
— У квартирі є ще хтось? — спитала вона.
— Так, один мій приятель. — З ними, цими людьми, треба бути відвертим; Маскаранті у шафі не сховаєш. — А що?
— Не гнівайтесь, я спитала просто так. — Вона зручно, але не розв'язно вмостилась у кріслі. — Вже жарко, навіть при відчинених вікнах, правда ж?
Зі скромної, аж надто скромної скляної шафки він діставав інструменти, які слід було простерилізувати. Піджака він скинув, рукави сорочки підкотив і зовсім не відчував тієї спеки, яку відчувала дівчина.
— Так, починає припікати.
— А інколи мені буває холодно, навіть у липні.
— Я зараз повернуся. — Він поніс скляну ванночку з інструментами до кухні й, навіть не глянувши на Маскаранті, дістав із шафки каструлю. Потім наповнив її водою, вкинув туди інструменти й запалив газ. Це було його перше повернення до священних обов'язків лікаря; останнє, що він зробив як лікар, було вбивство хворої на рак — це називається евтаназія. Але за таке все одно посилають на каторгу. І ось він знову мав здійснити ще одну благодійну місію: цього разу відновити квітучій дівчині чистоту, яку вона необачно втратила.
— Як справи? — спитав Маскаранті.
Запаливши газ, Дука нарешті глянув на нього й відповів:
— Добре. — Потім стишив голос: — Ви повідомили тих, що внизу? — Він підійшов до вікна, що виходило в двір, але одразу відсахнувся; навесні у дворах великих міст повно ядучих випарів від каменю, сміття та кухонних покидьків, і ці випари досить огидні, особливо вночі.
Маскаранті відповів, що повідомив; він мав у кишені рацію і страшенно тішився з того — це було його життя, його робота, він міг розмовляти з віце-бригадиром Моріні, який стояв зі своїм відділенням на вулиці Пасколі, і для цього Маскаранті досить було тільки дістати з кишені "гавкуна", як вони називали рацію.
— Коли закипить, покличте мене, але не входьте, — кинув він Маскаранті й поспішив до кабінету, до своєї кандидатки в цнотливиці.
Вона й далі курила, але вже нову сигарету.
— Я мало не зомліваю в цій спекоті.
— Ляжте, будь ласка, поки що на канапу.
— Зараз. Курити можна?
Дука ствердно кивнув головою і, поки вона скидала пояс та трусики, дивився на неї, не відвертаючись.
— Дайте це сюди. — Він поклав пояс і трусики на столик. Потім узяв із шафки гумові рукавички, пляшечку цитрозилу й хлюпнув трохи спирту на руки в рукавичках.
— Це довго триватиме? — спитала вона. — Сільвано сказав мені, що недовго.
— Лікар тут я, — відповів він і присунув ближче лампу, щоб краще бачити.
— Ви одразу гніваєтесь, а мені подобаються чоловіки, які одразу гніваються.
Симпатична, навіть з оцією своєю грубою говіркою міланських передмість. Дука почав її оглядати; видно було погано — не те, що у великій операційній палаті; він не мав під рукою найнеобхіднішого, навіть халата, а халат справляє враження, однак він не міг його знайти, і куди ж це його поділа Лоренца, сестра? Але справу все одно треба робити далі: коли вже він пішов цією дорогою, то зупинятися не має права.
— У вас були якісь захворювання або місцеві інфекції?
Кидаючи на підлогу недопалок "Парізьєн" і дивлячись у стелю, вона спокійно назвала хворобу, якою хворіла.
— Від вас, лікарів, нічого не приховаєш.
Він присунув ще ближче лампу, що стояла на столику, та світла однаково було мало.
— У вас були аборти?
— Так, три.
— Штучні? — А то ж які, подумав про себе.
— Ет, — зітхнула вона сумно й трохи аж гірко. — Без чужої допомоги скидають лише жінки, які хочуть дітей, а для тих, що не хочуть, потрібен динаміт.
Він підвів голову і скинув рукавички.
— Операція триватиме всього кілька хвилин, але після того ви повинні ще полежати на канапі принаймні години три.
— Я посплю собі, — сказала вона. — Можна ще закурити?
— Так.
— Мені подобається курити лежачи. Дістаньте мені, будь ласка, сигарети з сумочки.
Чом би й не дістати. Він узяв атласову, схожу на скриньку сумочку, відкрив її і знайшов там жовту пачку "Парізьєн" та запальничку.
— Візьміть і собі.
— Дякую. — Він припалив сигарету їй, потім собі. Йому теж довелось навчитися грати, і якщо з ним нічого не станеться, то він зможе навіть виступати у театрі "Пікколо". Штрелер підучив би його трохи, а хист комедіанта у нього вже є, отож він грав свою роль далі. — Коли ви виходите заміж? — спитав досить лагідно; якби перед операцією дівчина спробувала спокусити його, то це їй вдалося б — роль є роль.
— І не питайте: завтра вранці. — Лежачи з підігнутими ногами — канапа була для неї надто коротка — дівчина курила й пускала дим у стелю. Чорне волосся, не дуже довге, але густе, розсипалося на білій канапі; обличчя в неї було вугласте, трохи кощаве і навіть злегка вульгарне, але з кожним своїм жестом, із кожним словом вона випромінювала гарячі хвилі чуттєвості.
— Виходите заміж завтра вранці? — перепитав він скоріше машинально, ніж недовірливо.
— Так, на жаль. — І ще одна хмарка диму в стелю. — У вас немає чогось випити? Чогось міцненького, щоб забутися.
— Може, й є. — Він пішов до кухні. Десь там мала бути пляшка чи дві віскі, ще з давніх часів. І справді, він знайшов одну пляшку повну, а другу надпиту, взяв ту, що надпита, склянку і глянув на Маскаранті, який дивився на каструлю з інструментами.