Злізши, він зажадав сніданку і чекав, поки його обслужать. Його батькові завжди догоджали — мати, дружина, дочка. Невже ж він був гіршим чоловіком, ніж батько? Чи не на це хотіла йому вказати Тенар? Вона подала синові сніданок, прибрала посуд після нього і повернулася в сад, де разом з Терру і Кисличкою обкурювала гусінь, якої розплодилося стільки, що могла понищити усі плодові зав'язі.
Іскрик приєднався до Ясновода і Сутяги. І весь свій час, день за днем, проводив здебільшого з ними. Важку роботу, де потрібна була сила м'язів, і складну, коли доходило до жнив, і біля овець — усе це робили Гед, Кисличка і Тенар, тоді як двійко старих, які прожили тут усе своє життя і працювали ще на батька, водили Іскрика садибою, все розказували і показували. Вони щиро вірили, що й дотепер усе господарство тримається на них, і переконували у цьому хлопця.
Тепер, повертаючись додому, почувалася незатишно. Тільки надворі, за господарськими клопотами, вона забувала про гнів, гнів і сором, які з'явилися з приходом Іскрика.
— Моя черга, — гірко скаржилась вона Гедові, коли вони лежали в ліжку, а зірки розсіювали морок довкола них. — Тепер моя черга втрачати те, чим я найбільше пишалася.
— І що ж ти втратила?
— Свого сина. Сина, якого я не виховала чоловіком. Втратила. Він уже не мій, — вона закусила губу, вдивляючись у темряву пересохлими очима.
Гед не сперечався з нею, не втішав її горе, а тільки запитав:
— Ти гадаєш, він залишиться тут?
— Так. Його лякає навіть думка про море. Син не сказав мені правди, або сказав тільки частину правди. Він був другим помічником капітана. Підозрюю, що їхній корабель перевозив награбоване. Піратські попихачі. Але не в цьому річ. Усі ґонтійські моряки наполовину пірати. Та він бреше. Бреше. А ще — ревнує до тебе. Безчесний, заздрісний чоловічок.
— Я думаю, він просто переляканий, — заперечив Гед. — Але не злостивий. Зрештою, це його господарство.
— Ну, то нехай вдавиться! Хай йому буде з нього стільки зиску, скільки...
— Ні, люба, — втрутився Гед, спиняючи її словами і руками, — помовчи, не промовляй лихих слів! — Він благав так пристрасно і наполегливо, що її гнів вмить обернувся на любов, з якої він і починався. Тенар розплакалась.
— Я й гадки не мала проклинати його чи господарство! Пробач, я не хотіла! Просто мені так прикро, так соромно за нього! Мені так шкода, Геде!
— Ні, ні, ні. Кохана, мені байдуже, що думає про мене хлопець. Але він такий грубий із тобою!
— І з Терру. Він поводиться з нею, як... Він сказав... він сказав мені: "Що вона собі зробила, що має такий вигляд?" Що вона зробила!..
Гед погладив її по волоссю, як нерідко робив це, — ніжно, лагідно. Ця ласка завжди навівала на неї сон, даруючи заспокійливе відчуття любові.
— Я міг би піти звідси і знову пасти кіз, — сказав він нарешті. — Тобі би тоді було тут легше. От тільки з роботою...
— Краще я піду з тобою.
Він перебирав руками її волосся і, здавалося, щось обдумував.
— Про мене, хай буде так, — сказав він. — Там, понад Ліссу, живе ще двійко чабанських родин. Але потім буде зима.
— Може, якийсь господар візьме нас до себе. Я вмію працювати... за вівцями ходжу... тобі невдивовижу кози... і ти все так швидко робиш...
— А надто вилами, — сказав він собі під ніс, і Тенар тихо всміхнулася.
Наступного ранку Іскрик піднявся рано і поснідав разом з усіма, бо йшов із Сутягою на риболовлю. Ставши з-за столу, він, уже не так грубо, як зазвичай, сказав:
— На вечерю я принесу купу риби.
Напередодні Тенар вирішила, що триматиметься з ним інакше.
— Зачекай, — спинила вона сина. — Іскрику, ти можеш прибрати після себе? Поклади тарілки в миску і залий їх водою. А після вечері їх помиють разом з іншим посудом.
Він глипнув на неї і сказав:
— Це жіноча робота, — і вдягнув шапку.
— Так роблять усі, хто їсть у цій кухні.
— Тільки не я, — відказав Іскрик спокійно і вийшов надвір.
Тенар вибігла за ним.
— Яструб миє, а ти не можеш? — запитала вона, ступивши на ґанок.
Іскрик мовчки кивнув і пішов через двір.
— Надто пізно, — промовила Тенар, повертаючись на кухню. — Утратила, ой утратила. — Вона відчувала, як сухі зморшки стягують їй шкіру обличчя — біля рота, між очима. — Скільки камінь не поливай, він не ростиме.
— Виховання треба починати, коли діти юні та гнучкі, — мовив Гед. — Як от, скажімо, я.
Проте на це вона вже не могла сміятися.
Весь день вони працювали, а повертаючись додому, побачили біля хвіртки Іскрика і ще якогось чоловіка. Ті розмовляли.
— Цей чоловік з Ре-Альбі, чи не так? — запитав Гед, який ніколи не скаржився на зір.
— Ходімо, Терру, — гукнула Тенар до дівчинки, яка раптово зупинилась. — Який чоловік? — Тенар була короткозора і тепер пильно вдивлялася у двір. — А, це ж цей, ну, як його?... Торговець вівцями. Скороход. Чого він знову прилетів, наче стерв'ятник на падло?
Цілий день вона була в кепському настрої, тому Гед і Терру завбачливо промовчали у відповідь.
Тенар наблизилася до чоловіка біля хвіртки.
— Скороходе, ти знову шукаєш ягничок на розплід? Ти спізнився на рік, але в кошарі є кілька цьогорічних.
— Хазяїн мені вже сказав, — озвався Скороход.
— Авжеж, хазяїн, — ущипливо згодилася Тенар, і від цих слів Іскрик аж потемнішав з вигляду. — Ну що ж, не заважатиму тобі розмовляти з хазяїном, — сказала Тенар і розвернулась, наміряючись піти.
— Тенар, я повинен тобі щось сказати, — зупинив її Скороход. — Стара відьма тітонька Слань дуже слабує. Я бачив її, коли збирався у Серединний Діл, і вона просила переказати тобі дещо. "Перекажи, — каже, — пані Ґої, що я би хотіла побачити її перед смертю. Якщо зможе, нехай прийде".
"Ах ти ж стерв'ятнику, пожираче падла!" — подумала Тенар, люто зиркнувши на лиховісника.
— Слань хвора?
— При смерті, — сказав Скороход, і якась подоба усмішка ковзнула по його лиці, але то була радше усмішка співчуття. — Захворіла взимку, злягла, а тепер просить переказати, що перед смертю дуже хоче побачити тебе.
— Дякую за звістку, — спокійно відповіла Тенар і попрямувала у будинок, а Скороход з Іскриком подалися до кошар.
— Мені потрібно йти, — повідомила Тенар Геда й Терру, готуючи вечерю.