— Можливо, що й страйк,— розважливо промовив Привалов.— В кожному разі, цей рух за воду мусимо очолити ми.
...Спала Асканія. Лише, як невтомне, могутнє серце її, чахкала й чахкала водокачка.
XXXIX
Навитяжку стоїть Вольдемар перед матір'ю в її кобінеті.
— Останнім часом, Вольдемар, ти защдто багато собі дозволяєш,— в'їдливо говорить Софія Карлівна.— Поводишся так, наче я вже лежу десь у нашому фамільному склепі, а тим часом я ще жива, чи на так?! І якщо це навіть завдає декому прикрощів...
— Маман...
— ...то все-таки з цим треба рахуватись. Я не дозволю, щоб мною нехтували, ти чуєш? — підвищила голос Софія Карлівна.— Досі я дивилась крізь пальці на твої сумнівні розваги, на твій вульгарний роман з цією самовпевненою покоївкою... Мені здавалось, що ти сам досить шануєш правила пристойності і що репутація роду для тебе щось важить... На жаль, я помилилась. В усій цій історії ти поводишся, як легковажний гімназист! Дійшло до того, що ти береш її у свій автомобіль і мчиш кудись до моря... Негідниця, при зустрічі вона вже не вважає за потрібне вклонитись мені!.. Куди це може зайти? Що ти собі думаєш, кінець кінцем? Вся Таврія сьогодні з тебе сміється...
— Якраз я сьогодні збирався поговорити з вами, маман...
— Про що?
— Маю намір просити вашого благословення.
— Вольдемар, ти збожеволів?
— Я вважаю, маман, що вона могла б мені бути... чудовою дружиною.
— Ха-ха, це цілком у твоєму ліберальному дусі! Ощасливити матір невісткою, вихопленою з каховського балагана! Цікаво, яке виховання дістала вона там, у своїй благородній Каховці? І який посаг принесе вона звідти в наш дім? Високі груди та заробітчанська торба — це багато, але цього, на жаль, буде не досить!
— Ви ще не знаєте її, маман...
— Не мала честі.
— Це обдарована натура... Дати їй освіту і виховання нічого не коштуватиме... Крім того, я дозволю собі звернути вашу увагу ще на одну дуже істотну обставину: кров. Свіжа, здорова кров... А ви самі якось говорили, маман, що кров нашого роду потребує поліпшення...
— Занадто дорогий спосіб ти обираєш для цього!
— А Густав? Відомо, що причини його дефективності...
— Перестань! — викрикнула Софія Карлівна, синіючи від обурення.— Дозволь мені одній судити про ті причини... Зараз я взагалі не певна, хто з вас більше дефективний — Густав чи ти сам!.. Кров! Дур тобі в голову вдарив, а не кров! Проста дівка обкрутила його, мов хлопчиська, диктує йому, що хоче, а він... Ганьба!
— Маман, але ж ви не можете ігнорувати й мої почуття.
— Його почуття, ха! А мої тебе не цікавлять? Ти вважаєш, що зі мною вже можна й не рахуватися? Даремно! Я ще заповіту не писала, і банки поки що мій підпис шанують більше, ніж твій, раджу тобі про це не забувати.
— Ви погрожуєте, маман...
— Я не зупинюся й перед тим, щоб здійснити свої погрози,— тільки доведи мене до цього. Якщо вже не шануєш мене, то шануй хоч те, що мені належить.
— Повірте, маман, я сам хочу якнайкраще... Те, що дороге вам, для мене також не байдуже: і слава Фальцфейнів, і їхня неоціненна спадщина...
— Тож-то ти так дбаєш за неї... Все ладен покласти своїй дурисвітці до ніг.
— Але як же мені бути, маман? Ви не уявляєте собі, що для мене означає Аннет! Я не зможу без неї!
— Ми видамо її заміж, скажімо... за негра.
— Маман! Які жорстокі ваші жарти сьогодні...
— Я досвідченіша за тебе, дорогий Вольдемар.
— Аннет... за негра...
— Подумай: а чому ні?
— Та його ж і не повінчають.
— За це не турбуйся: він ще торік прийняв право-славіє.
— Але ж я...
— Що ти? Одруження, зрештою, може бути... фіктивне.
Вольдемар здивовано витріщився на матір:
— Фіктивне? Я вас... не зовсім розумію, маман...
— Іди подумай... Щодо мене, то я переконана, що це найзручніший і найдешевший спосіб заволодіти нею. Коханка, як запевняють, завжди солодша за ту, що законна...
. ...Про материну пораду влаштувати фіктивне одруження незабаром стало відомо і Вольдемаровим приятелям. В компанії це викликало жвавий інтерес, припало всім до смаку.
— Мудро! Дотепно! — вигукував щедрий на лестощі Родзянко.
— Яшці дасть відкупного, їй призначить королівське придане,— пащекував татарин,— і вона сама до нього в першу ж ніч прибіжить...
— Нагляд треба за ними встановити,— радив офіцер.
— Бо між ними справді роман накльовується, можуть далеко зайти.
Один лиш Артур, не відступаючи від свого парі, уперто твердив і зараз, що негр побоїться взяти шлюб з білою дівчиною.
— Але уявіть собі, що їхнє одруження, задумане як фіктивне, раптом виявилося б... зовсім не фіктивним!
— Ха-ха!.. Ото був би декому сюрприз!
— А нам хіба ні? Для всіх нас то був би ляпас! Такий ляпас, панове, що продзвенів би на всю Таврію!..
Наступного дня по маєтку вже пішла гуляти новина, поширена панською челяддю: не жениться панич на покоївці Ганні. Мав нібито з матір'ю бурхливу розмову, під час якої пригрозила синашеві Софія Карлівна тим, що за життя ще спустить свої маєтки монастирям на дзвони, якщо тільки він не вволить її волі... Отже, не молодий Фальцфейн, а Яшка-кухар стане тепер Ганниним мужем... Дають нібито пани молодятам багатюще придане і всі витрати по весіллю беруть на себе. За що б це така винагорода? Хай би вже за Ящину довгу службу, а то й за Ганнину — коротку!.. Закаламутилось у заздрощах асканійське холопське болото, пішло ліпити на Ганну всякі брехні...
Ганні звістку про паничеве відступництво першою принесла Любаша. Влетіла задихана, збуджена:
— Зрікся! Таки домоглася стара свого!
Ганна, що саме розчісувалась біля дзеркала, розпустивши свої пишні коси, здригнулася, наче під батогом, але не обернулась. Любаша, видно, ждала іншої, бурхливішої реакції.
— Ганно! Та ти чого як німа?
— Чуло моє серце...— важко прошелестіло в гнітючій тиші.
Переставши розчісуватись, Ганна сиділа, прикусивши губу, і Любаші від дверей видно було її поблідле обличчя, що нерухомо дивилось із дзеркала, немов з води,